Рішення № 80663650, 19.03.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/971/19

2-о/357/51/19

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Бондаренко Н. В.,

розглянувши в порядку окремого позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

28.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити юридичний факт загибелі його сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі міста Стаханів Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Торез Донецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, а фактично проживає за адресою АДРЕСА_1. У 1973 році він уклав шлюб із ОСОБА_3, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2. З 13.05.2014 року його син проходив службу в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» та мав спеціальне звання рядовий міліції. Згідно з наказом ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 03.06.2014 року №162 о/с дск рядовий міліції ОСОБА_2 був відряджений для охорони громадського порядку в зоні проведення бойових дій у Артемівському районі Донецької області. ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 12 год. 00 хв. бійці БПСМОП «Артемівськ» у кількості 10 осіб, серед яких був ОСОБА_2, здійснювали патрулювання сільської місцевості поблизу міста Стаханів Луганської області. Його син і рядовий міліції ОСОБА_4 пересувалися на автомобілі місцевого жителя на ім'я ОСОБА_5, оскільки місцевість була їм незнайома. Коли автомобіль з міліціонерами під'їхав до лісосмуги, по ньому було відкрито вогонь з автоматичної зброї та під ствольних гранатометів. Водію вдалося виїхати із зони обстрілу, однак його сина було поранено у тулуб і плече, після чого він знепритомнів. В подальшому йому надали першу медичну допомогу та направили до найближчої лікарні у м. Артемівську Донецької області, де він помер від отриманих травм. Факт отримання ОСОБА_2 смертельного поранення за вказаних обставин підтверджується поясненнями рядових міліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Лікарським свідоцтвом про смерть №329 від ІНФОРМАЦІЯ_6 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно настала ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Артемівськ Донецької області внаслідок гострої кровотечі, вогнепального поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин. Постановою ВЛК ГУ МВС України в Дніпропетровській області №43 від 18.12.2014 року встановлено, що поранення міліціонера БПСМОП «Артемівськ» рядового міліції ОСОБА_2: «Вогнепальне поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин, гостра кровотеча», яке призвело до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_6, пов'язано з виконанням службових обов'язків. Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 14.08.2014 року №304 о/с, ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу у зв'язку зі смертю з ІНФОРМАЦІЯ_6. Указом Президента України №873/2014 від 14.11.2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» ОСОБА_2 посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Отже, сааме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, йог осин ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 від поранень, отриманих при виконанні службових обов'язків в районі міста Стаханів Луганської області. Заявник вважає, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_2 загинув, виконуючи обов'язки військової служби, пов'язані із захистом Батьківщини, чим було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора. Тому просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, при виконані службового обов'язку ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі міста Стаханів Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, проте надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, заяву підтримує в повному обсязі та просить заяву про встановлення факту задовольнити.

Міністерство соціальної політики України повідомлене про слухання справи належним чином, до суду подали клопотання про розгляд справи у відсутності представника Міністерства. Одночасно повідомили, що встановлення факту загибелі військовослужбовців в районі проведення антитерористичної операції не належить до компетенції Мінсоцполітики.

Представник Російської Федерації до суду не з'явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Торез Донецької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_3, що виданий Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області від 04.04.1997 року (а.с.24-26), фактичне місце проживання АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 28.03.2016 року НОМЕР_4 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.27).

30.12.1973 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 в Будинку щастя м. Донецьк, актовий запис №4232, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 (а.с.28).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6, що видане відділом РАЦС Будьоновського районного виконкому м. Донецьк (а.с.29).

З Акту №23/14 про нещасний випадок (у тому числі поранення) (а.с.31) вбачається, що відповідно до наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 03.06.2014 №162 о/с дск міліціонер взводу №2 роти 1 БПСМОП «Артемівськ» ГУ МВС рядовий міліції ОСОБА_2 був відряджений для охорони громадського порядку в районах проведення АТО до Артемівського району Донецької області. ІНФОРМАЦІЯ_6 до ГУ МВС України в Дніпропетровській області надійшов рапорт в.о. командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області майора міліції ОСОБА_7 про загибель рядового міліції ОСОБА_2 Зазначену інформацію зареєстровано до ЖСО Артемівського МВ №6505 від ІНФОРМАЦІЯ_6 та цієї ж доби внесено відомості до ЄРДР (кримінальне провадження №12014050150001860) з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.1 ст.115 КК України. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_6 №329 наданим «Артемівським відділенням Донецького обласне Бюро судово-медичної експертизи», смерть рядового міліції ОСОБА_2 настала унаслідок гострої кровотечі вогнепального поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин. Відповідно до рапортів міліціонерів батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС рядового міліції ОСОБА_8 та рядового міліції ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 близько 12 години вони у кількості 10 бійців батальйону здійснювали патрулювання сільської місцевості поблизу міста Стаханів Луганської області. Рядовий міліції ОСОБА_8 та рядовий міліції ОСОБА_2 пересувалися на автомобілі місцевого жителя на ім'я ОСОБА_5, оскільки місцевість їм булла незнайома. Під'їхавши до лісосмуги з неї по зазначеному транспортному засобу було відкрито вогонь з автоматичної зброї та підствольних гранатометів. Унаслідок цього водій здійснив маневр та виїхав із зони обстрілу. Однак, рядовий міліції ОСОБА_2 повідомив рядовому міліції ОСОБА_8, що його поранено у тулуб та плече, після чого знепритомнів. ОСОБА_2 було зроблено перев'язку, укол знеболюючого та направлено до найближчої лікарні, яка знаходиться у місті Артемівську, де він від отриманих травм помер. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_6 №329 наданим «Артемівським відділенням Донецького обласного Бюро судово-медичної експертизи» смерть рядового міліції ОСОБА_2 настала унаслідок гострої кровотечі вогнепального поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин. Висновок: нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю.

Згідно довідки Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області Управління кадрового забезпечення від 19.05.2015 року №2/19-03-13 (а.с.30) ОСОБА_2 дійсно у період з 13.05.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_6 проходив службу в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на посаді міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 14.08.2014 №304 о/с ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу за смертю, з 11 серпня 2014 року. згідно висновку службового розслідування від 19.08.2014 року за фактом загибелі міліціонера взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ» ГУ МВС України в Дніпропетровській області, тілесні ушкодження у вигляді гострої кровотечі, вогнепального поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин, від яких настала смерть, визнано такими, що отриманні рядовим міліції ОСОБА_2 у період проходження служби в органах внутрішніх справ України, при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю.

Факт загибелі ОСОБА_2 підтверджується постановою військово-лікарської комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 18.12.2014 року №43 (а.с.93) з якої вбачається, що міліціонер БПСМОП «Артемівськ» рядовий міліції, ОСОБА_2, 1982 року народження (служба в ОВС з 13.05.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_6), вогнепальне поранення правого плеча з ушкодженням кровоносних судин, гостра кровотеча від ІНФОРМАЦІЯ_6, яке призвело до смерті. Поранення пов'язане з виконанням службових обов'язків.

Також факт смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, що видане відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с.92) та записом в «Книгі пам'яті полеглих за Україну» (а.с.87).

Указом Президента України від 14.11.2014 року №873/2014 ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (а.с.94-113).

Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року( ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).

Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер -війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч.3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, де загинув чоловік заявниці. У бойових діях регулярних військ Російської Федерації в селі Рідкодуб Донецької області, і саме цим військам протистояли військові Збройних сил України, що відносились в тому числі і до складу сил та засобів мотопіхотного батальйону, що належали до відання військової частини П/П В0676 в яких, зокрема, і проходив військову службу ОСОБА_11.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5, при виконані службового обов'язку ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі міста Стаханів Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст.259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 суд,-

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2), заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України (код ЄДРПОУ: 37567866, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10), Російська Федерація ( адреса Посольства в Україні: 03049, м. Київ, Повітрянофлотський проспект,27), про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, при виконані службового обов'язку ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі міста Стаханів Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22.03.2019 року.

СуддяО. В. Бондаренко