Рішення № 80659048, 25.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2019 року № 826/10701/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістична КОМПАНІЯ-УМС" ( 08300, Київ.обл, місто Бориспіль, вул. Привокзальна, 21 ) доДержавної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправними та скасування рішень від 15.03.2017 року, зобов'язання вчинити дії , О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а саме:

- рішення №612422/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612421/35512024 від15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612420/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612419/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, що були подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», датами їх фактичного подання, а саме:

- податкову накладну №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн. датою її фактичного подання 13 грудня 2017 року;

- податкову накладну №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року;

- податкову накладну №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року;

- податкову накладну №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач підтвердив реальність здійснення операцій по податковим накладним №1 від 01 листопада 2017 року, №57 від 30 листопада2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року, що були складені на підставі договору складського зберігання та надав відповідачу усі можливі документи для їх підтвердження.

При цьому, прийняті відповідачем рішення про відмову в реєстрації податкових накладних не містять чітких підстав для відмови в реєстрації податкових накладних, оскільки не зазначають які саме подані платником податку документи: складені з порушенням законодавства; не є достатніми для прийняття комісією Державної фіскальної служби України рішення для прийняття комісією накладної; складені з порушенням законодавства і не є достатніми для прийняття комісією Державної фіскальної служби України рішення про реєстрацію податкової накладної. Тобто, в оскаржуваних рішеннях про відмову в реєстрації податкових накладних наведені лише загальну формулювання для відмови в реєстрації податкових накладних без будь-яких посилань на конкретні документи.

На думку представника позивача, зупинивши реєстрацію податкових накладних позивача №1 від 01 листопада 2017 року, №57 від 30 листопада2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року та прийнявши рішення від 15 березня 2018 року №612422/35512024, №612421/35512024, №612420/35512024, №612419/35512024 про відмову в реєстрації даних податкових накладних відповідач не дотримався наведених норм законодавства та допустив порушення вимог частини 2 статті 19 Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Представник відповідача копію вказаної ухвали суду від 13 серпня 2018 року отримав 21 серпня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

У визначений судом строк представник відповідача відзиву на адміністративний позов не надав, не зазначив наявності поважності причин такого неподання.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» (виконавець) укладено договір складського зберігання з наданням послуг, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується на основі заявок замовника отримувати, зберігати і повертати замовнику в схоронності чи відвантажити по дорученню замовника, третій особі товари, передані виконавцю замовником, найменування і кількість яких вказується замовником в заявці, і надавати замовнику послуги по складській обробці, обліку товарів, що знаходяться на зберіганні, та інші послуги, вартість, найменування і порядок надання яких визначаються даним договором і додатками до нього, а замовник зобов'язується оплатити вартість зберігання і вартість надання послуг згідно розцінкам і умовам, встановленим в даному договорі і додатках до нього.

На виконання умов вказаного договору позивачем виписано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» податкові накладні №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн., які в подальшому подані на реєстрацію до Державної фіскальної служби України.

13 грудня 2017 року позивач отримав квитанцію, відповідно до якої вбачається, що податкова накладна №1 від 01 листопада 2017 року прийнята, однак що відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України її реєстрацію зупинено з підстав того, ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13 червня 2017 року №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УТ ЗЕД: 52.10.<%REFINE%<. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту «в» підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13 червня 2017 року №567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу.

З аналогічних підстав зупинено реєстрацію податкових накладних №57 від 30 листопада 2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року, що підтверджується квитанціями від 15 грудня 2017 року.

07 березня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» подано до Державної фіскальної служби України повідомлення №19, №18, №17, №16, у яких надано пояснення стосовно податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн.

Так, представником позивача стосовно податкової накладної №1 від 01 листопада 2017 року повідомлено, що 01 січня 2015 року укладено договір №01-01/15 від 01 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», згідно умов вказаного договору пункту 9.1 було підготовлено рахунок на попередню оплату №204 від 01 листопада 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» 01 листопада 2017 року отримала попередню оплату за зберігання товару в сумі 201 246,12 грн. (платіжне доручення №1798 від 01 листопада 2017 року) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» (код ЄДРПОУ 32856918) і саме на попередню оплату було виписано податкову накладну за №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн.

У повідомленні №18 від 07 березня 2018 року представник позивача щодо податкової накладної №57 від 30 листопада 2017 року зазначив, що 01 січня 2015 року укладено договір №01-01/15 від 01 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», згідно умов вказаного договору складено акт надання послуг №296 від 30 листопада 2017 року на суму 724 979,87 грн. Рахунок для оплати №240 від 30 листопада 2017 року було підготовлено на різницю між актом надання послуг №296 від 30 листопада 2017 року в сумі 724 979,87 грн. та рахунком на попередню оплату №204 від 01 листопада 2017 року в сумі 201 246,12 грн., а саме на суму 523 733,75 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» 07 грудня 2017 року отримало оплату за зберігання товару в сумі 523 733,75 грн. (платіжне доручення №10807 від 07 грудня 2017 року) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна». Так як на попередню оплату в сумі 201 246,12 грн. було уже підготовлено податкову накладну за №1 від 01 листопада 2017 року, то податкову накладну №57 від 30 листопада 2017 року було виписано на різницю в сумі 523 733,75 грн.

Як вбачається з повідомлення №17 від 07 березня 2018 року, представник позивача відносно податкової накладної №58 від 30 листопада 2017 року повідомив, що 01 січня 2015 року укладено договір №01-01/15 від 01 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», згідно умов вказаного договору складено акт надання послуг №297 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. Відповідно до вказаного рахунку підготовано рахунок для оплати №241 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» 07 грудня 2017 року отримало оплату за зберігання товару в сумі 8 281,34 грн. (платіжне доручення №10797 від 07 грудня 2017 року) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна». Відповідно до акту наданих послуг за №297 від 30 листопада 2017 року було підготовлено податкову накладну №58 від 30 листопада 2017 року в сумі 8 281,34 грн.

Крім того, відповідно до повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація якої зупинена від 07 березня 2018 року №16, представник позивача надав відповідачу пояснення відносно податкової накладної №62 від 30 листопада 2017 року. Так, 01 січня 2015 року укладено договір №01-01/15 від 01 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», згідно умов вказаного договору складено акт надання послуг №301 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. Відповідно до вказаного рахунку підготовано рахунок для оплати №245 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» 07 грудня 2017 року отримало оплату за зберігання товару в сумі 24 513,48 грн. (платіжне доручення №10793 від 07 грудня 2017 року) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна». Відповідно до акту наданих послуг за №301 від 30 листопада 2017 року було підготовлено податкову накладну №62 від 30 листопада 2017 року в сумі 24 513,48 грн.

Факт отримання вказаних повідомлень Державною фіскальною службою України підтверджується наявними матеріалами справи.

15 березня 2018 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення №612422/35512024, №612421/35512024, №612420/35512024, №612419/35512024, якими відмовлено у реєстрації податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Незгода позивача із вказаними рішеннями від 15 березня 2018 року зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (з наступними змінами, далі - Порядок №1246, в редакції станом на момент подання позивачем податкових накладних на реєстрацію).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Пунктом 14 Порядку №1246 визначено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

Пунктом 3 Порядку №1246 закріплено, що операційний день триває в робочі дні з 8-ї до 20-ї години.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України Реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної / розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Вимогами підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2017 року №567 затверджено критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Критерії оцінки) (далі - Наказ №567, чинний на момент подання позивачем податкових накладних, реєстрацію яких зупинено).

Так, пунктом 6 Наказу №567 передбачено, що Моніторинг податкової накладної / розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яку (який) подано на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеному у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75 % загального такого залишку для платників, у яких значення показника D становить більше 0,03; більше 60 % - від 0,02 до 0,03; більше 50 % - від 0,015 до 0,02; більше 40 % - від 0,01 до 0,015, більше 30 % - від 0,005 до 0,01, більше 20 % - до 0,005) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб'єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України (далі - Кодекс), стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі;

3) розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку на додану вартість, якщо передбачається зміна вартості товару/послуг більше ніж удвічі та/або зміна номенклатури товарів/послуг (для кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД - зміна перших чотирьох цифр кодів, а для кодів послуг відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг - перших двох цифр кодів).

Аналізуючи вказані вище норми, можна дійти висновку про те, що, здійснюючи моніторинг ПН/РК, контролюючі органи зобов'язані, у разі зупинення реєстрації ПН/РК, у квитанції №1 зазначати конкретний вид із трьох вищенаведених критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації ПН/РК, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків наказу №567.

Вимогами підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті «в» підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податку протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій податковій накладній/розрахунку коригування. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України Письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 6 Порядку №567 визначено, що у разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає одній з умов, зазначених у підпунктах 2, 3 цього пункту, реєстрація такої (такого) податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, реєстрації податкових накладних позивача зупинена з підстав їх відповідності критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, однак вказані квитанції №1 не містять зазначення конкретного із критеріїв, визначених пунктом 6, достатніх для зупинення реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначення ж у вказаних квитанціях №1 та віднесення до пункту 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. з підстав того, що у них виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах з УКТ ЗЕД: 52.10 є безпідставним, з огляду на те, що наведені причини не віднесено до переліку критеріїв оцінки ступеня ризиків, які визначені у пункті 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

При цьому, слід зазначити, що зі змісту вказаних податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. вбачається, що позивачем взагалі не заповнювався рядок 3.1 щодо визначення товару згідно з УКТ ЗЕД.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що зупинення контролюючим органом реєстрації податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. у Єдиному реєстрі податкових накладних є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам вищенаведеного податкового законодавства, суперечить вказаним нормам з урахуванням того, що, зупиняючи реєстрацію вказаних податкових накладних, орган Державної фіскальної служби не визначив у квитанціях №1 конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначеного пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 в порушення вимог підпункту 201.16.1 пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Також судом враховується і те, що не визначення контролюючим органом конкретного виду критерію, який встановлений пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567 прямо впливає на можливість надання в подальшому платником податків відповідних документів, перелік яких міститься у Вичерпному переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року №567 (далі - Вичерпний перелік документів Наказу №567).

Так, пунктом 1 вичерпного переліку документів Наказу №567 визначено, що вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік), у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року N 567 (далі - Критерії):

1) для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством;

2) для критерію, зазначеного в підпункті 2 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Таким чином, із аналізу даних норм законодавства вбачається, що можливість надання платником податку вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення контролюючим органом ДФС конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, визначених у пункті 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567.

Отже, не визначення контролюючим органом у квитанціях №1 про зупинення реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків, передбачених у пункті 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків Наказу №567, вказівка контролюючого органу ДФС про необхідність надання платником документів, які не передбачені Вичерпним переліком документів Наказу №567, зазначення у відповідних квитанціях причин зупинення реєстрації ПН/РК, які не відповідають пункту 6 вказаних Критеріїв, свідчить про порушення контролюючим органом вимог податкового законодавства, а як наслідок, протиправність зупинення реєстрації ПН/РК у Єдиному реєстрі податкових накладних контролюючим органом.

У відповідності до підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, зазначені у підпункті в підпункту 201.16.1 цього пункту, платник податку має право подати до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у такій ПН/РК. Такі документи передаються контролюючим органом за основним місцем обліку платника податку не пізніше наступного робочого дня з дня їх отримання до комісії центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику ( підпункт 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України).

Зазначена комісія приймає рішення про: реєстрацію ПН/РК в ЄРПН; відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок роботи комісії визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН приймається та надсилається платнику податку протягом п'яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та документів, поданих відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Так, позивачем у порядку, визначеному підпунктом 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України повідомленнями №16, №17, №18, №19 від 07 березня 2018 року були надані письмові пояснення та копії документів, що підтверджують виконання господарських операцій за договором складського зберігання №01-01/15 від 01 січня 2015 року.

Разом з тим, контролюючим органом Державної фіскальної служби України, 15 березня 2018 року прийнято рішення №612422/35512024, №612421/35512024, №612420/35512024, №612419/35512024, якими відмовлено у реєстрації податкових накладних №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн., №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн.; №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн.; №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. з підстав надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію ПН/РК відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №190 «Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову у такій реєстрації» (далі - постанова №190).

Дослідивши зміст оспорюваних рішень, беручи до уваги докази наявні в матеріалах справи, а також і письмові пояснення надані позивачем разом з документами, що підтверджують виконання господарських операцій, оформлених позивачем за податковими накладними №1 від 01 листопада 2017 року, №57 від 30 листопада 2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року, а також проаналізувавши і зміст вищенаведеного нормативно-правового акту, який був підставою для прийняття вказаного вище рішення, суд приходить до висновку, що оспорювані рішення не відповідають вимогам вищевказаної постанови №190, є протиправними та підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

Абзацом 1 постанови №190 встановлено, що комісія Державної фіскальної служби (далі - комісія ДФС) приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації на підставі отриманих від платника податку на додану вартість відповідно до підпункту «в» підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) письмових пояснень щодо підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, та/або копій документів, які платник податку має право подати до органу Державної фіскальної служби протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування.

Згідно вимог абзацу 2 постанови №190 підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

Аналіз наведених норм свідчить, що у разі прийняття рішення контролюючим органом про відмову у реєстрації у ЄРПН ПН/РК контролюючий орган у відповідному рішення повинен зазначити чіткі підстави для прийняття рішення про відмову та зазначити, які саме документи складені з порушенням вимог законодавства, а яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію у ЄРПН ПН/РК.

Разом з тим, зі змісту оспорюваних рішень вбачається, що останні є необґрунтованими та не містять чітких посилань на підстави, які слугували причинами для прийняття оскаржуваних рішень про відмову контролюючого органу Державної фіскальної служби України зареєструвати податкові накладні №1 від 01 листопада 2017 року, №57 від 30 листопада 2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року у Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням наданих позивачем письмових пояснень та документів, які підтверджують господарські операції за вказаними податковими накладними, оскільки вказані рішення не містить доводів та обґрунтувань відносно того, що надані документи складені з порушенням законодавства якого саме не зазначено, як не зазначено і документу, який складено з порушенням законодавства, а також яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

При вирішенні даної справи суд також виходить із того, що оспорювані рішення є актами індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії виданий суб'єктом владних повноважень - це документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозахисний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме: індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.

Натомість, як свідчить зміст оскаржуваних рішень, останні не відповідають критеріям чіткості, обґрунтованості та зрозумілості акту індивідуальної дії, породжують їх неоднозначне трактування, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податку виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28 вересня 1977 року урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії відповідача по прийняттю оскаржуваних рішень, в яких не наведені мотиви їх ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28 вересня 1977 року, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірних рішень, а відтак, не довів правомірності прийняття таких рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» про визнання протиправними та скасування рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 15 березня 2018 року.

Крім того, суд приходить до висновку, що підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №1 від 01 листопада 2017 року, №57 від 30 листопада 2017 року, №58 від 30 листопада 2017 року, №62 від 30 листопада 2017 року, подані позивачем, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність оспорюваних рішень та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача.

Вимогами підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна / розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України чітко визначено настання такої події, як набрання законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

У даному випадку, задоволення позовної вимоги шляхом зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» днем їх подання, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а саме:

- рішення №612422/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612421/35512024 від15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612420/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- рішення №612419/35512024 від 15 березня 2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних;

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС», датами їх фактичного подання, а саме:

- податкову накладну №1 від 01 листопада 2017 року на суму 201 246,12 грн. датою її фактичного подання 13 грудня 2017 року;

- податкову накладну №57 від 30 листопада 2017 року на суму 523 733,75 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року;

- податкову накладну №58 від 30 листопада 2017 року на суму 8 281,34 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року;

- податкову накладну №62 від 30 листопада 2017 року на суму 24 513,48 грн. датою її фактичного подання 15 грудня 2017 року.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія-УМС» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 21, код ЄДРПОУ 35512024) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 048,00 грн. (сім тисяч сорок вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної фіскальної служби України (04053, місто Київ, площа Львівська, будинок 8, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук