Рішення № 80658080, 25.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/819/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій та протиправною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1М.) до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо відмови у нарахуванні та виплати пенсії з 01.07.2014 позивачу;

- визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу;

- скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 14.10.2016 про припинення виплати пенсії.

- зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії з 01.07.2014 року позивачу;

- рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць;

- зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подати звіт про виконання судового рішення у цій справі (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач на протязі тривалого часу не отримує пенсію, а саме з 01 липня 2014 року. Пенсія є єдиним джерелом існування позивача. Для з’ясування причин порушення права на пенсійне забезпечення адвокат ОСОБА_2 направила до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області адвокатський запит від 11.01.2019 року. У адвокатському запиті була запитана інформація щодо причин невиплати пенсії. На запит адвоката від відповідача надійшла відповідь від 23.01.2019, якою поінформовано, що 17.06.2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою на переведення виплати пенсії з тимчасово окупованої території Луганської області. Згідно протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2019 року не було підтверджено фактичне місце проживання. Виплату пенсії не поновлено. Згідно наданої пенсійним фондом копії розпорядження від 14.10.2016 року виплату пенсії припинено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення комісії з питань призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2016 року. У розпорядженні зазначено, що пенсія не виплачена. Позивач з діями відповідача не згоден і вважає їх незаконними, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.03.2019 за вхідним реєстраційним номером 13603/2019 надав відзив на позовну заяву від 13.03.2019 №5778/07-20 (а.с.32-34), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 17.06.2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 року ОСОБА_1 було взято на облік. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.09.2016 року №8, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати. За даним фактом управлінням також було винесено розпорядження від 14.10.2016 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 Тому, відповідач вважає свої дії правомірними. Із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку 22-1, позивач до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку не звертався. За таких обставин, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними тобто підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 01.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії ЕМ 618490, виданий 21.04.2000 Артемівським РВ МУ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-10,15).

Позивач є пенсіонером за інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується посвідченням Серії АГ №440357 (а.с.12-13).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 17.06.2016 №919056183 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.14).

17.06.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік пенсійну справу, зазначив, що пенсію задоволено по травень 2014 року, виплата відбувалась через «пошту» (а.с.34).

Відповідно до інформації зазначеної у витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) від 07.09.2016 №8 вирішено не призначати соціальні виплати, зокрема, ОСОБА_1 (а.с.35).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 14.10.2016 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2016 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року (а.с.36).

Відповідно до інформації, зазначеної у довідці №991 від 06.03.2019 в останнє пенсію позивач отримала у червні 2014 року в сумі 1091,27 грн; з 01.07.2014 по 31.10.2016 пенсія в сумі 32641,56 грн нараховувалась, але не виплачувалась; з 01.11.2016 пенсія не нараховувалась та не виплачувалась (зворотній бік а.с.36).

Вважаючи протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 14.10.2016 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.09.2016 вирішено припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року (а.с.36).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов’язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 14.10.2016 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином суд, вважає за необхідне визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.11.2016, оскільки як вбачається з довідки від 06.03.2019 №991 наданої відповідачем, позивачу з 01.11.2016 пенсія не нараховувалась та не виплачувалась (зворотній бік а.с.36).

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Крім того з довідки від 06.03.2019 №991 наданої відповідачем вбачається, що з 01.07.2014 по 31.10.2016 пенсія в сумі 32641,56 грн нараховувалась, але не виплачувалась (зворотній бік а.с.36).

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що позивачу не виплачується пенсія за період з 01.07.2014 по 31.10.2016, яка сталася не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи те, що право на виплату пенсії позивач набув з липня 2014 року, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим також порушив права позивача.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365», є неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, суд ще раз акцентує увагу на тому, що за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз наголошує на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити нараховану заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.07.2014 по 31.10.2016.

Таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Щодо доводів відповідача про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати, суд вважає їх неприйнятними, оскільки пенсія призначається громадянам України пожиттєво, а тому обмежувати нарахування та виплату пенсії будь-якими строками є протиправним.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2019 за №35/В-5 Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області надало відповідь на адвокатський запит щодо невиплати пенсії позивачу та як додаток надав розпорядження від 14.10.2016 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2016.

Таким чином про підстави невиплати заборгованості за вказаний період часу позивач дізнався у січні 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся 25.02.2019 - протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.

Суд звертає увагу, що вказане питання було вирішено ухвалою суду від 01.03.2019 (а.с.1-2).

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у червні 2014 року у розмірі 1091,27 грн. (зворотній бік а.с.36). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1021,27 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 01.03.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Викладені з цього приводу заперечення відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій та протиправною бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 14 жовтня 2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.1-й Кримський проїзд, буд.27) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 листопада 2016 року.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.07.2014 по 31.10.2016.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.1-й Кримський проїзд, буд.27) борг з виплати пенсії за період з 01.07.2014 по 31.10.2016 у розмірі 32641 (тридцять дві тисячі шістсот сорок одна) гривня 56 копійок.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1091 (одна тисяча дев’яносто одна) гривня 27 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.1-й Кримський проїзд, буд.27) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, Луганська область, м.Луганськ, вул.1-й Кримський проїзд, буд.27) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3