Рішення № 80658073, 25.03.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/811/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1М.) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення та невиплати позивачу призначеної довічно пенсії за віком, починаючи з 01.01.2017;

- зобов’язати Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату позивачу призначеної довічно пенсії за віком, а також виплатити заборгованість по пенсії починаючи з 01.01.2017 на рахунок установи ПАТ “Ощадбанк”;

- допустити негайне виконання цього рішення у межах суми стягнення за один місяць (а.с.3-16).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: просп.ЛенінаАДРЕСА_1, тобто в зоні ООС (АТО), що підтверджується копією паспорта. Позивач є пенсіонером за віком з 01.07.2009. У період з початку АТО у 2014р. по грудень 2016 року включно отримував пенсію шляхом зарахування коштів на розрахунковий банківський рахунок, відкритий в підрозділу ПАТ «Ощадбанк» м. Рубіжне. Проте, відповідачем з січня 2017 року виплату пенсії позивачу було припинено на підставах не передбачених Конституцією і пенсійними законами України. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 21.03.2019 за вхідним реєстраційним номером 15226/2019 надав відзив на позовну заяву від 19.03.2019 №5338/08 (а.с.41-44), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 10.11.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік як отримувача пенсії за віком з 01.08.2014 за даними електронної пенсійної справи та надав довідку внутрішньо переміщеної особи від 30.03.2015 № 917006169, видану управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, що фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та зареєстрований за паспортом: пр-т. ЛенінаАДРЕСА_2, м. Алчевськ, Луганська область. Нарахування та виплата пенсії позивачу відповідачем провадилось з 01.08.2014 по 31.12.2016. Листом від 29.12.2016 № 9-6005 здійснено обмін інформацією з управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, а саме отримано списки внутрішньо переміщених осіб, яким скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації щодо надання завідомо недостовірних відомостей про місце фактичного проживання. У наданому списку осіб під номером 200 зазначено ОСОБА_1 На підставі зазначеного вище виплату пенсії позивачу призупинено з 01.01.2017. Станом на день надання відзиву позивач із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.01.2017 згідно з Порядком 1 та Порядком 22-1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області не звертався. Таким чином відповідач не мав правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивача та жодного рішення з цього приводу відповідачем прийнято не було. Пенсія позивачу виплачена по 31.12.2016 в розмірі 1652,98 грн. та не нараховувалась з моменту припинення. Заборгованості по невиплаченій пенсії не має. З урахуванням наведеного вище, відповідач вважає, що позовні вимоги повністю не підлягають задоволенню в зв’язку з їх не обґрунтованістю.

Ухвалою суду від 01.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії ЕК 702319, виданий 08.12.1997 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.17-21,22).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії ААД №123385 від 08.07.2009 (а.с.23-24).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 30.03.2015 №917006169, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_3 (а.с.25).

На виконання ухвали суду від 01.03.2019 Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що Рішенням УПСЗН Рубіжанської міської ради від 19.12.2016 №9/5772 на підставі інформації Об’єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення АТО від 04.11.2016 № 50/5716 щодо повернення ОСОБА_1 до покинутого місця постійного проживання, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 12 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, дію довідки про взяття на 917006169 скасовано (а.с.38,39).

28.10.2014 позивач звернувся до УПФУ в м.Рубіжне з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу за віком з УПФУ в м.Алчевськ (а.с.49).

10.11.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік (зворотній бік а.с.47).

Розпорядженням відповідача від 05.12.2014 №3017 позивача взято на облік до відповідача з 01.08.2014 (а.с.45).

Позивач також заявою від 22.03.2016 просив поновити виплату пенсії через відділення АТ «Ощадбанк» (зворотній бік а.с.51).

З наданої відповідачем довідки від 14.03.2019 №4988/03 вбачається, що в останнє позивач отримав пенсію в грудні 2016 року у розмірі 1652,98 грн (а.с.53).

Також відповідачем надано інформацію від 12.03.2019 №4658/03.1 в якій зазначено, що нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 провадилась з 01.08.2014 по 31.12.2016. Листом управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області від 29.12.2016 № 9-6005, надано список пенсіонерів, яким скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Серед них зазначено ОСОБА_1. На підставі зазначеного вище виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.01.2017. Після призупинення пенсії ОСОБА_1 до управління із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася. Нарахування пенсії не здійснювалося. Заборгованості по невиплаченій пенсії не має.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як зазначив відповідач, листом від 29.12.2016 № 9-6005 здійснено обмін інформацією з управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, а саме отримано списки внутрішньо переміщених осіб, яким скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації щодо надання завідомо недостовірних відомостей про місце фактичного проживання. У наданому списку осіб під номером 200 зазначено ОСОБА_1 На підставі зазначеного вище виплату пенсії позивачу призупинено з 01.01.2017.

Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Крім того, з вищеописаних наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.01.2017 взагалі не приймалося.

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, оскільки відбулось на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637, від 01.10.2014 №509, від 08.06.2016 №365 суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної ОСОБА_1 України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсію за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.01.2017.

Відновленням порушеного права позивача є зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.01.2017.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення лише за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у грудні 2016 року у розмірі 1652,98 грн (а.с.53). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1652,98 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 01.03.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Викладені з цього приводу заперечення відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.

Зобов’язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200, АДРЕСА_4) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 січня 2017 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1652 (одна тисяча шістсот п’ятдесят дві) гривні 98 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200, АДРЕСА_4) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200, АДРЕСА_4) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2