Рішення № 80657077, 27.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року Справа № 160/117/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною Приватного акціонерного товариства «Електрозавод» (код ЄДРПОУ 00215108, вул. Електрозаводська, 1К, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50106) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) про визнання протиправними і скасування постанови та окремого пункту припису, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2019 року Приватне акціонерне товариство «Електрозавод» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_5 № ДН2142/262/АВ/ТД-ФС/863 від 20.12.2018 року про накладення на Приватнве акціонерне товариство «Електрозавод» штрафу у розмірі 11 169 000, 00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 Припису № ДН-2142/262/АВ/П від 07.12.2018 року.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Приватного акціонерного товариства «Електрозавод» судовий збір у розмірі 21 131, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що оскаржувана постанова та припис винесені на підставі необгрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства, яке полягало у відсутності укладених трудових договорів з найманими фізичними особами. Позивач зазначає, що чинне законодавство України не наділяє органи Держпраці України повноваженнями аналізувати зміст цивільно-правового договору, а заразом визнавати цивільно-правові договори трудовими угодами. Оскільки висновки відповідача, які зазначені в акті перевірки, зроблені без урахування всіх істотних обставин, оскаржуваний припис та постанова про накладення штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали пролідкриття провадження у справі.

05.02.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувані припис та постанова є законними та обґрунтованими, оскільки специфіка виконаних робіт працівниками свідчить, що вони працювали за договорами цивільно-правового характеру, а директором Приватного акціонерного товариства «Електрозавод» фактично було допущено працівників до роботи без укладення трудового договору.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просивши позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, про що зазначено у відзиві, що міститься в матеріалах справи, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 23.11.2018 року по 30.11.2018 року інспектором праці ОСОБА_6 проведено інспекційне відвідування Приватного акціонерного товариства «Електрозавод».

За наслідками інспекційного відвідування складено ОСОБА_7 № ДН-2142/262/АВ від 30.11.2018 року, яким встановлено порушення статей 24, 32, 106 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

07.12.2018 на підставі ОСОБА_7 № ДН-2142/262/АВ від 30.11.2018 року інспектором праці ОСОБА_6 винесено припис № ДН-2142/262/АВ/П про усунення виявлених порушень.

На виконання вимог припису Приватне акціонерне товариство «Електрозавод» скерувало відповідачу лист за вих. № 01/0-305 від 14.12.2018 року про те, що позивач оскаржує припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та повідомило що, відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці»- працівникам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за понаднормову тривалість робочого часу на підставі наказу №494 від 04.12.2018 року було проведено відповідний розрахунок та здійснено доплату за вказані понаднормові години.

20.12.2018 року на підставі ОСОБА_8 № ДН-2142/262/АВ від 30.11.2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_9 прийнято Постанову № ДН-2142/262/АВ/ТД-ФС/863 про накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство «Електрозавод» у розмірі 11 169 000,00 грн.

Правомірність підстав, законність і обґрунтованість винесення оскаржуваної постанови № № ДН-2142/262/АВ/ТД-ФС/863 від 20.12.2018 року та припису № ДН-2142/262/АВ/П від 07.12.2018 року є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-У (далі - Закон №877-У) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі -Порядок № 295).

Відповідно до частин 4, 5 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст. З Закону № 877-V).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (п.п. 5 п. 5 Порядку № 295).

Згідно п.п. 8, 9 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п. 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, з правового аналізу зазначеної норми права випливає, що трудовий договір характеризується зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов'язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов'язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрий визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд дійшов переконання, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення правових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, між Приватним акціонерним товариством «Електрозавод» та фізичними особами: укладено цивільно-правові договори, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_14, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_46 Д.О., ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_30, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, Распопін СС, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, Мельничук СС, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83С, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86С, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102 Вищезазначені договори є типовими.

Відповідно до п. 1.1. договорів за вказаними цивільно-правовими договорами, Підрядник зобов'язується на свій ризик та за завданням замовника виконати роботи, а Замовник- прийняти і оплатити виконані роботи.

Виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне страхування у-зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленим народженням та похованням.

Пунктом 1.2. договорів встановлено, що Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити виконані Підрядником роботи.

Згідно п. 1.5. Замовник може надавати сприяння Підрядникові шляхом надання матеріалів устаткування інше.

У відповідності до п. 3.3. договорів ціна робіт визначається у відповідних завданнях. Ціна обсягу фактично виконаних робіт узгоджується сторонами у ОСОБА_99 прийому-передачі виконаних робіт.

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є кінцевий результат виконання стороною (Виконавцем) певного : визначеного обсягу робіт, а не сам процес виконання.

Суд дослідивши зміст та обсяг договору, дійшов висновку про те, що у даному випадку передбачена періодичність надання послуг виконавцем, без фіксації конкретного графіку роботи з погодинною організацією праці, з обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцем певного трудового розпорядку.

В переважній більшості роботи проводились за допомогою обладнання осіб, з якими укладались договори.

Договори обмежені в часі виконання робіт, що також свідчать, про те, що вони укладені не для проведення певних означенних робіт в часі, а для досягнення мети – виконання певних робіт.

Також суд зазначає, що висновки відповідача побудовані на припущеннях та не підтвердженні жодними документами. Нівіть не було опитано осіб, з якими були укладені договори, не з’ясовано характер робіт, умови виконання робіт, які обов’язки висувались до вказаних осіб під час виконання робіт, чи були вони підпорядковані трудовому розпорядку тощо.

Суд зазначає, що оплата наданих послуг проводилась саме по факту наданих конкретних послуг за актами виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов'язків протягом трудового дня.

Також, суд зауважує, що у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Враховуючи предмет укладеного договору та поняття трудового договору, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та фізичними особами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі ОСОБА_101 Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст. 21, ст. 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова № ДН2142/262/АВ/ТД-ФС/863 від 20.12.2018 року про накладення на Приватного акціонерного товариства «Електрозавод» штрафу у розмірі 11 169 000, 00 грн. є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 19 210,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2443 від 03.01.2019 року підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Електрозавод” (код ЄДРПОУ 00215108, вул. Електрозаводська, 1К, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50106) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) про визнання протиправними і скасування постанови та окремого пункту припису- задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_5 № ДН2142/262/АВ/ТД-ФС/863 від 20.12.2018 року про накладення на Приватне акціонерне товариство “Електрозавод” штрафу у розмірі 11 169 000,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 припису № ДН-2142/262/АВ/П від 07.12.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Приватного акціонерного товариства “Електрозавод” судовий збір у розмірі 19 210,00 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 11 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_1