Рішення № 80638233, 01.03.2019, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/15645/17

Провадження № 2-а/234/4/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2019 року Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді - Лутай А.М.,

за участю: секретаря - Пагуліч Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краматорську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 19.10.2017р звернулася до суду з дійсним позовом, вказуючи, що з 2014р вона є пенсіонером, у зв'язку з чим до жовтня 2014р перебувала на обліку в Управління Пенсійного фонду України м.Горлівка. Зазначає, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р №595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, в населеному пункті, де вона мешкала, припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України. Внаслідок цього, не маючи інших джеред існування крім пенсії, з жовтня 2014р її поставлено на облік до Управління пенсійного фонду України (надалі УПФУ) в м.Дружківка Донецької області, відповідача у справі, який згідно ухвали суду від 03.12.2018р замінений на відповідача Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, та з цього часу до березня 2016 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення. Свої вимоги мотивує тим, що у березні 2016 року виплата пенсії була припинена, про що вона дізналася при перевірці банківського рахунку. Вважає, що діями, які полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, відповідач грубо порушив її конституційні права, позбавивши єдиного джерела для існування. Посилаючись на норми Конституції України, ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті їй пенсії та зобов'язати відповідача поновити їй виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з березня 2016 року.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позов підтримали цілком, просили його задовольнити та суду надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного УПФУ Донецької області - Лазарев В.А., в судове засідання не зїявився, надавши суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що позивачка дійсно перебуває на обліку в управлінні, як внутрішньо переміщена особа з жовтня 2014 року, як отримувач пенсії за віком. З 01 лютого 2016 року виплату пенсії позивачу призупинено у результаті обміну Бази отримувачів пенсійних виплат - внутрішньо переміщених осіб, на підставі чого було встановлено факт скасування дії довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до органу Пенсійного фонду України та надати відповідні документи. Між тим з питанням поновлення виплати пенсії позивачка до відповідача не зверталася. Вважає, що управління не порушило права позивачки, а також, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з дійним позовом. Просить в задоволенні позову відмовити.

Оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з огляду на таке.

З копії довідки №0000327264 від 12.09.2017р судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з м.Горлівка Донецької області.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 30.04.2014р ОСОБА_1 є пенсіонером за віком.

Судом встановлено, і це не заперечувалося відповідачем, що позивачка з жовтня 2014 року перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком.

З березня 2016 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», що відповідачем не заперечується.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно доКонституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст.4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст.5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст.49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав не приймалося.

Посилання відповідача на те, що відбулося призупинення виплати пенсії позивача, є неприйнятними, оскільки таке зупинення з подальшим поновленням виплати пенсії законом передбачено лише щодо пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності (ст.35 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»).

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення від 02.03.2005р у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на наведене такі дії субєкта владних повноважень підлягають визнанню неправомірними, а порушені права захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з дня припинення її виплати зі сплатою заборгованість по ній.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018р за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача на отримання нарахованих сум пенсії відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25.05.2016р в справі №21-1249а16).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03.05.2018р в справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у відповідності до ст.139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 768,40грн.

Керуючись ст.ст.6, 8-10, 139, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у не виплаті з 01 березня 2016 року пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1.

Зобов'язати Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, нарахування та виплату пенсії за віком, та сплатити заборгованість по ній з 01 березня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85113, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Ціолковського, буд.25, ідентифікаційний код 42171400) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, за реквізитами: рахунок №31215256700001, код ЄДРПОУ 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Краматорський міський суд Донецької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.М.Лутай