Рішення № 80637965, 12.03.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/6246/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/М о т и в о в а н е/

12 березня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Наумик О.О., за участі секретаря судового засідання Клугер Т.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши цивільну справу №233/6246/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням»,

В С Т А Н О В И В:

26.11.2018 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Білинського, 107, пославшись на те, що є власником зазначеного житлового будинку, в якому, окрім нього, на правах члена сім’ї, як дружина (у теперішній час – колишня), була зареєстрована відповідачка, яка не проживає у спірному житловому приміщенні і не користується ним понад встановлений ст.405 ЦК України строк.

Судовою ухвалою від 08.01.2019 р. відкрите провадження у дійсній справі, справу призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.38).

Судовою ухвалою від 28.02.2019 р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав за підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснивши, що відповідачка не проживає у спірному житловому приміщенні і не користується ним з вересня 2017 року через припинення між ними шлюбних відносин. 29.08.2018 р. шлюб між ними з відповідачкою офіційно розірваний. Також, доводи відповідачки про відсутність власного житла не відповідають дійсності, на підтвердження чого послався на повідомлення №11946 від 13 листопада 2008 року (а.с.42).

Відповідачка, повідомлена про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.128 ЦПК України належним чином, у судове засідання не з’явилася, просила розглядати справу у її відсутність, про що зазначила у відзиві на позовну заяву (а.с.55-57), в якому заперечила проти позовних вимог, пославшись на таке:

В жовтні 2018 року вона була змушена покинути спірне житлове приміщення через постійні приниження, погрози її життю та здоров’ю, образи на її адресу з боку позивача.

Позивач забороняє їй проживати у спірному житловому приміщенні, не пускає її в будинок, оскільки фізично сильніший за неї. Вона не має реальної можливості проживати в цьому будинку, не може забрати особисті речі.

Іншого житла у неї немає, вона вимушена проживати у своїх родичів.

За ст.47 Конституції України вона має право на житло і вважає, що розірвання їхнього з позивачем шлюбу не є підставою для припинення встановленого ч.2 ст.405 ЦК України сервітутного права.

Просить відмовити у задоволенні позову.

З’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків:

Спірне житлове приміщення розташоване у будинку №107 по вул. Білинського у місті Костянтинівка Донецької області.

ОСОБА_1 є власником зазначеного житлового будинку, що підтверджено нотаріально посвідченим договором дарування житлового будинку від 19.07.2011 р. (копія Договору дарування; копія витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – на а.с.10-11,12).

За адресою спірного житлового приміщення зареєстровані як позивач, так і відповідачка, вселена в спірне житлове приміщення як член сім’ї власника (дружина), що підтверджено довідкою КП «Служба єдиного замовника №7» за № 2912 від 18.10.2018 (а.с.6), копією домової книги (а.с.13-17), відомостями Відділу реєстрації Костянтинівської міської ради за №4395/09 від 04.12.2018 р. (а.с.23).

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2018 року (а.с.18), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішення набрало законної сили 29.09.2018 р.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд виходить з такого:

Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України - громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

За приписами ч.1 ст.156 ЖК України - члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (ч.1). Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.2).

Судом встановлено, що відповідачка у спірному житловому приміщенні не проживає і ним не користується понад рік, що підтверджено:

- Актом паспортного режиму житлового органу – КП «Служба єдиного замовника №7» від 12.10.2018 р. (а.с.7), згідно з яким ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні не проживає з 17.09.2017 р., особисті речі її у будинку відсутні;

- показами допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_4, яка пояснила, що відповідачка пішла з будинку позивача восени 2017 року через подружню зраду дружини.

Зазначені відповідачкою причини непроживання її в спірному житловому приміщенні понад встановлений діючим законодавством строк - внаслідок відповідних дій позивача, спрямованих на її приниження та залякування, - не знайшли об’єктивного підтвердження в судовому засіданні, оскільки будь-якими доказами не підтверджені.

Навпаки, свідок ОСОБА_4 пояснила, що сторони по справі відомі їй як спокійні, врівноважені люди, про будь-які сварки чи скандали між ними їй не відомо.

Тож, поважність не проживання відповідачки в спірному житловому приміщення судом не встановлена.

Щодо посилання відповідачки на порушення сервітутного права:

Дійсно, частиною 4 статті 156 Житлового кодексу України передбачено, що припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім’ї права користування займаним приміщенням.

Ця норма суперечить ЦК України в частині підстав припинення сервітутів, оскільки сервітут припиняється в разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (п.4 ч.1 ст.406 ЦК України).

Оскільки відповідачка перестала бути членом сім’ї позивача як власника житла, відпала одна з необхідних обставин для встановлення сервітуту за законом, і тому він припинився.

Згідно із загальними засадами цивільного законодавства, неприпустимо позбавляти особу права власності, а так само невиправдано його обмежувати. Особистий сервітут є право, яке виникає на підставі закону. І закон передбачає його припинення в разі припинення обставин, що зумовили виникнення сервітуту.

З огляду на наведене, суд дістає висновку про наявність підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Тож позов підлягає задоволенню, ОСОБА_2 – визнанню такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: вул. Білинського, 107 у місті Костянтинівка Донецької області.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов

ОСОБА_1 (85114, м. Костянтинівка Донецької області, вул. Білинського, 107, РНОКПП НОМЕР_1) до

ОСОБА_2 (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Білинського, 107, НОМЕР_2 виданий Костянтинівським ГУ МВД України в Донецькій області 30 вересня 2006 року)

«про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням» - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: вул. Білинського, 107 у місті Костянтинівка Донецької області.

Рішення у повному обсязі складено 22.03.2019 р..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя