Рішення № 80631834, 22.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2019

Справа № 910/17405/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом

Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро»

До

Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК»

Про

стягнення 114 051,73 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Торговий дім «Фонтекс-Агро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» про стягнення 114 051,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором № 283 поставки паливно-мастильних матеріалів від 04.07.2016 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.12.2018 позовну заяву Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» про стягнення 114 051,73 грн залишено без руху.

16.01.2019 від Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 28.12.2018.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 21.01.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17405/18; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

13.02.2019 представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін у справі.

Ухвалою суду від 18.02.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

13.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому вказаний учасник судового процесу проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем до позову не додані належним чином засвідчені докази на підтвердження обставин, викладених в позові. Також відповідачем наголошується на тому, що строк виконання зобов’язань для відповідача не настав. Крім того, останній наголосив на неправомірному нарахуванні пені та подав клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

27.02.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім були викладені заперечення щодо відзиву на позов.

Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

04.07.2016 Приватним підприємством «Фонтекс-Агро» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів № 283 (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов’язується поставити покупцю товар, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити поставлені паливно-мастильні матеріали, в тому числі масла автомобільні (надалі іменуються «МПП»).

Асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у специфікації, яка є Додатком № 1 до цього Договору (надалі іменується специфікація") (п. 1.2 договору).

Право власності на ПММ, вказані у специфікації, виникає у покупця з моменту оримання ПММ покупцем відповідно до умов цього договору. Ризик випадкового знищення (псування) ПММ до моменту їх отримання покупцем несе постачальник (п. 1.3 договору).

Відповідно до умов даного договору, відвантаження товару здійснюється за адресою: 14001, м. Чернігів, вул. Щорса, 59 (п. 2.1 договору).

Право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження (зливу) постачальником товару до резервуарів покупця з оформленням та підписанням сторонами відповідної видаткової документації (п. 2.8 договору).

Загальна вартість договору визначається сторонами у додатках до даного договору, та обраховується/складається з сукупної вартості поставок (окремих партій) здійснених в період його дії (п. 3.1 договору).

Ціна, кількість та асортимент кожної окремої партії товару попередньо узгоджується сторонами, з наступним її відображенням (закріпленням) у рахунку-фактурі (п. 3.2 договору).

Розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті – гривнях. Вид розрахунків – безготівковий. Форма розрахунків – платіжним дорученням (п. 3.3 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов’язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання, оплатити отриману партію товару (п. 3.4 договору).

Зобов’язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.8 договору).

На виконання умов договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 283 від 04.07.2016 позивачем поставлено відповідачу товар – дизельне пальне на загальну суму 126 750,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ДРН0002564 від 21.05.2017 на суму 126 750,00 грн.

Вказана видаткова накладна підписана представником покупця без зауважень та заперечень, а також скріплена печаткою останнього.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору він поставив покупцю товар на загальну суму 126 750,00, а відповідач прийняв поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною, проте останній не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Приватним підприємством «Торговий дім «Фонтекс Агро» становить суму у розмірі 68 250,00 грн.

Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» 3% річних у розмірі 3 219,90 грн, інфляційні у розмірі 9 404,85 грн та пеню у розмірі 33 176,98 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 283 від 04.07.2016, який укладений між Приватним підприємством «Фонтекс-Агро» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» (відповідач, покупець), суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання – є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3.4 договору, оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов’язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання, оплатити отриману партію товару.

В матеріалах справи наявна видаткова накладна № ДРН0002564 від 21.05.2017 на суму 126 750,00 грн. Вказана накладна підписана представниками сторін без зауважень та заперечень.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт поставки паливно-мастильних матеріалів на загальну суму у розмірі 126 750,00 грн.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів судом встановлено, що видаткова накладна є належним та допустимим доказом в розумінні присів ст. ст. 76, 77 ГПК України, яка підтверджує обставини постачання позивачем відповідачу паливно-мастильних матеріалів згідно умов договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 283 від 04.07.2016, який визначений позивачем як підстава позову та порушення його умов.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідач свої зобов’язання по оплаті поставленого газу у повному обсязі не виконав, з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем по договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 283 від 04.07.2016 становить суму у розмірі 68 250,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню повністю в сумі 68 250,00 грн.

Крім того, позивач за прострочення виконання відповідачем зобов’язання за договором просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 33 176,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець зобов’язаний за прострочення оплати сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.

Відповідач у своєму відзиві на позов просив суд застосувати до нарахування пені строки позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В свою чергу, статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).

Згідно статті 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду – 21.12.2018, що підтверджується поштовим конветом про направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви з додаткаим. Оскільки позивачем подано позов 21.12.2018, то річний строк позовної давності в межах якого може бути стягнуто пеню розпочинається з 21.12.2017. Таким чином, строк позовної давності до пені, нарахування якої здійснено по 20.12.2017 сплинув.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням позовної давності та в межах розрахунку здійсненого позивачем (періодом нарахування є строк з 21.12.2017-17.12.2018 ), господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у розмірі 23 032,97 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 219,90 грн, а також 9 404,85 грн інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов’язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що останній є арифметично вірним, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню у розмірі 3 219,90 грн та 9 404,85 грн відповідно.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Позивачем у позові було заявлено про стягнення з відповідача на його користь 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на те, що позивачем до поданої позовної заяви не додано доказів в підтвердження понесенням ним витрат на професійну правничу допомогу, то і підстави для стягнення останніх з відповідача відсутні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-СПК» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Полупанова, 21, код ЄДРПОУ 348040396) на користь Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (місцезнаходження: 14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, 30-А, код ЄДРПОУ 35810009) 68 250,00 грн основного боргу, 3 219,90 грн три відсотки річних, 9 404,85 грн інфляційних втрат, 23 032,97 грн пені та судовий збір у розмірі 1 605,28 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Спичак О.М.