Ухвала суду № 8062668, 28.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2010 р.                                                                       К-21710/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постановуХарківського окружного адміністративного суду

від11.04.2008 р.

у справі№2а-1959/08

та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду

від15.10.2008 р.

у справі№22-а-4325/08

за позовомАкціонерне товариство закритого типу «Харківська бісквітна фабрика»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ :

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 р. (суддя –Т.С.Перцова), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Л.В.Мельнікова, судді –З.Г.Подобайло, А.М.Григоров) у справі №22-а-4325/08 (№2а-1959/08 номер справи у суді першої інстанції), в повному обсязі задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу «Харківська бісквітна фабрика»(надалі –позивач, АТЗТ «Харківська бісквітна фабрика») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (надалі –відповідач, СДПІ по РВПП у м. Харкові), скасовано повідомленні-рішення №0000330842/0 від 23.08.2007 р., №0000330842/1 від 29.10.2007 р., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито у розмірі 3,40 грн..

Судові рішення аргументовано тим, що позивачем не підтверджено віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 10.602,00 грн., оскільки зазначену суму позивачем включено до складу податкового кредиту з вартості послуг, отриманих останнім не у межах своєї господарської діяльності. Крім того, на думку відповідача, позивачем не підтверджено включення вказаної суми до складу податкового кредиту належними первинними документами.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

З підстав, викладених у запереченні на касаційну скаргу відповідача, позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення –без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що позивачем було подано податкову декларацію по податку на додану вартість за квітень 2007 року та уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань за квітень 2007 року, де від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту визначено у розмірі 178.790,00 грн.. Декларацією по вказаному податку за травень 2007 року позивачем визначено залишок від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду у сумі 178.790,00 грн., та включено його до складу податкового кредиту поточного звітного періоду. Суму податку на додану вартість, що підлягала нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду визначено позивачем у сумі 337,00 грн..

Порушення правомірності відображення позивачем сум податкового кредиту по податку на додану вартість за квітень 2007 року встановлено відповідачем при проведенні у липні та серпні 2007 року виїзних позапланових документальних перевірок з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2004 року, за результатами яких було складено акт №2024/42-051/00377265 від 17.07.2007 р. та №2314/42-051/00377265 від 15.08.2007 р..

Вказаними перевірками встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (надалі –Закон України №168/97-ВР), а саме заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного періоду на суму 10.602,00 грн..

На підставі зазначених актів перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000330842/0 від 23.08.2007 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 10.602,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 530,10 грн..

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення було прийнято нове, аналогічне за змістом податкове повідомлення-рішення №0000330842/1 від 29.10.2007 р..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної (оформленої відповідно до вимог п.7.2.1 п.7.2 ст. цього Закону), що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та як встановлено попередніми судовими інстанціями, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем було віднесення позивачем до складу податкового кредиту у квітні 2007 року сум податку на додану вартість у розмірі 10.602,00 грн., сплаченого в ціні отриманих ним організаційно-консультаційних та маркетингових послуг, оскільки вказані послуги отримані не в межах господарської діяльності позивача та, оскільки вказана сума, на думку відповідача, не підтверджена належними первинними документами, які б відповідали вимогам Закону України №168/97-ВР.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено зв’язок отриманих позивачем організаційно-консультаційних та маркетингових послуг з його господарською діяльністю, що правильно аргументовано необхідністю отримання ним таких послуг для реалізації власного товару.

Вказане підтверджується матеріалами справи, а саме: договорами з контрагентами ФОП Бесарабом О.І. та ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», актами виконаних робіт, податковими накладними, які не визнані в судовому порядку недійсними та відповідають визначеним законодавством вимогам.

Крім того, оплата позивачем наданих йому послуг, та сплата в їх ціні податку на додану вартість, відповідачем не заперечується.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що безпідставними є доводи відповідача відносно того, що позивачем було отримано послуги не у межах своєї господарської діяльності та, що позивачем не підтверджено включення суми 10.602,00 грн. до складу податкового кредиту належними первинними документами.

Тому, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судових інстанцій відносно правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту згаданої суми.

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податку на додану вартість правильно визнано судами незаконним, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України №2181-III, також здійснено судами обґрунтовано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 р. у справі №22-а-4325/08 (№2а-1959/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 р. у справі №22-а-4325/08 (№2а-1959/08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.