Рішення № 80612258, 21.03.2019, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №627/486/18 Провадження № 2/613/116/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року м.Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що в серпні 2017 року вона звернулася до суду зі скаргою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. У скарзі ОСОБА_1 вказала, що ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 27.11.2014 р. скасовано судовий наказ про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 427,73 грн. та судового збору в сумі 121,80 грн., про що вона повідомила державного виконавця. Однак, з її заробітної плати були відраховані кошти на погашення судового збору в сумі 213,91 грн. Позивач зазначає, що скасування судового наказу, який став підставою для видання виконавчого листа про стягнення заборгованості є самостійною підставою для закриття виконавчого провадження. Також зазначає на те, що після скасування судового наказу та подання до виконавчої служби відповідного судового рішення державний виконавець не повинен був направляти виконавчий документ до іншого відділу ДВС і з цих підстав, а не у зв»язку зі скасуванням наказу, закривати провадження. Ухвалою Краснокутського районного суду від 13.11.17р. скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Постановою Харківського обласного Апеляційного суду від 02.04.2018 року ухвалу Краснокутського районного суду від 13.11.2017 року було скасовано. Постанову Краснокутського відділу державної виконавчої служби Краснокутського районного управління юстиції у Харківській області про закінчення виконавчого провадження ВП № 45488418 від 1 грудня 2014 року визнано неправомірною. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 працює начальником Краснокутського відділу державної виконавчої служби Краснокутського районного управління юстиції у Харківській області. Саме нею підписана постанова про закінчення виконавчого провадження. З урахуванням того, що судовий наказ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №45488418, було скасовано ухвалою Краснокутського районного суду від 27.11.2014 року, та його закінчення мало відбутися на підставі п.4 ч.1 ст.49 ЗУ «про виконавче провадження». Позивач зазначає, що начальник Краснокутського ВДВС Краснокутського РУЮ в Харківській області повинна самостійно скасувати оскаржувану постанову, оскільки таке право прямо закріплене у ч.3 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на час звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду. Відповідач ОСОБА_2, якій безпосередньо підпорядкований виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов»язати, державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Відповідач таку постанову не винесла, чим змусила позивача неодноразово звертатися до судів першої та вищої інстанції та втрачати час, здоров»я і кошти. Позивач вбачає, що постанову ОСОБА_2 не винесла в зв»язку з використання свого службового положення. В результаті чого позивач витратила на проїзд до Харкова на засідання до Харківського апеляційного суду 02.04.2018 року 151,12 грн. та на поштові послуги 50,80 грн. ОСОБА_1 вважає, що незаконними діями ОСОБА_2 їй було завдана моральної шкоди, оскільки їй довелося за рахунок особистого відпочинку витрачати час на вивчення законодавства, вирішення спору у судовому порядку, оскільки відповідач не визнавала і не визнає до цього часу обов»язковість дотримання норм закону. Позивач зазначає, щодо характеру правопорушень з боку начальника ОСОБА_2, то їх суспільна небезпечність не викликає жодних сумнівів, оскільки підриває віру у Верховенствах права, закріпленого Конституцією України. Правопорушення слід визначити значними, тому що всі перераховані вище дії відповідача є умисними, пов»язаними з повним ігноруванням законодавства, бездіяльність та службовою недбалістю начальника Краснокутського РУЮ у Харківській області ОСОБА_2 Оскільки законодавством не передбачена і не може бути передбаченою будь-яка формальна межа підрахування моральної шкоди при визначенні справедливої компенсації за душевні переживання позивача слід вдаватися до оціночних категорій. Позивач у даному випадку вважає розумною і справедливою сумою відшкодування за заподіяну моральну шкоду 10 000 грн., тому що менший розмір не може служити достатньою компенсацією немайнових витрат позивача та був би по суті заохоченням подальшого продовження відповідачем його протиправної діяльності та бездіяльності, яким слід покласти край справедливим та законним судовим рішенням. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати на проїзд 151,12 грн. та поштові послуги в розмірі 50,80 грн.

В зв» язку з вищевикладеним ОСОБА_1 у первісному позові просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь моральну (немайнову) шкоду, що була вчинена їй протиправною діяльністю та бездіяльністю відповідача в розмірі 10 000 гривень, стягнути з відповідача витрати за проїзд 151,12 грн. та поштові послуги 50,80 грн.

Уточнивши позовні вимоги (розмір суми збитків) ОСОБА_1 зазначила, що після отримання ухвали Богодухівського районного суду Харківської області від 29.05.2018 року, в якій суд допустив поворот виконання судового наказу, виданого Краснокутскьим районним судом Харківської області та стягнення коштів, ОСОБА_1 звернулася до даного суду з заявами про видачу виконавчих листів, які в подальшому були надіслані рекомендованими листами відповідним організаціям. Також, обов»язковою умовою для повернення коштів, була сплата відсотків через банк. Крім того, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 362,40 грн., згідно квитанції №28 та судовий збір 327 грн., згідно квитанції №71 «Ощадбанка». В «ПриватБанк» ОСОБА_1 було внесено 7,43 грн. і 16,40 грн., разом 23,83 грн. авансових внесків, згідно двох чеків про оплату. На Укрпошті позивачем було витрачено на поштові послуги кошти в розмірі 150,90 грн. за конверти, марки та відправку рекомендованих листів. Тобто на повернення помилково стягнутих із заробітної плати коштів було затрачено багато часу иа здоров»я, а також позивач зазнала реальних збитків, тобто фактичних витрат, в зв»язку з чим також просить стягнути на її користь з відповідача витрачені нею кошти за оплату: судового збору в розмірі 362.40 грн., судовий збір в розмірі 327 грн., авансовий збір в розмірі 23,83 грн та поштові послуги в розмірі 150,80 грн., шляхом переведення на рахунок «ПриватБанк», МФО Банка 305299, код ОКПО отримувача 14360570, рахунок отримувача 29244825509100 для поповнення карти №5168 7422 0647 5505.

Позивач – ОСОБА_1 в судове засідання не з»явилася, про день час та місце розгляду справи була повідомлена. Згідно змісту, наданої нею 06.03.2019 року телефонограми, в зв»язку з відрядженням в інше місто, просить справу №627/486/18, яка призначена на 11.03.2019 року, розглядати за її відсутності. Уточнила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач – ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, надала заяву, відповідно до змісту якої, судове засідання, призначене на 11.03.2019 року по справі № 627/486/18, в зв»язку з неможливістю прибути в судове засідання, просить проводити за її відсутності. Проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечує в повному обсязі в зв»язку з їх безпідставністю.

Вивчивши матеріали справи у межах наданих доказів, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом були встановлені наступні факти і відповідні ним правовідносини:

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 2 квітня 2018 року, з посиланням на встановлення даних фактів судом першої інстанції, було встановлено, що 28.02.2014 року Краснокутським районним судом Харківської області за заявою ПАТ «Харківгаз», в особі Зміївської філії ПАТ Харківгаз», видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 427,73 грн. та сплаченого судового збору у сумі 121,80 грн. Судовий наказ набрав чинності 31.03.2014 р. та був виданий стягувачеві для пред»явлення до виконання.

На підставі заяви начальника Зміївської філії ПАТ «Харківгаз» від 17.11.2014 р., постановою начальника відділу ДВС Краснокутського РУЮ Харківської області від 17.11.2014р. відкрито виконавче провадження з виконання вище вказаного судового наказу, в частині стягнення сплаченого судового збору у сумі 121,80 грн.Боржнику, згідно із Законом України «Про виконавче провадження» було надано 7-денний термін для виконання вимог виконавчого документа. В термін, встановлений державним виконавцем до 23.11.2014 р., боржник добровільно судовий збір не сплатила.

Під час примусового виконання судового наказу, державним виконавцем встановлено,

що згідно відповіді Пенсійного фрнду України від 27.11.2014 р. ОСОБА_1 працює у філії ГПУ «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування». 31.12.2014 р., згідно постанови державного виконавця, виконавче провадження з примусового виконання судового наказу, закінчено, оскільки боржник працює у філії ГПУ «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування», що відноситься до Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ. Державний виконавець, встановивши, що місце знаходження ГПУ «Полтавагазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування» є м.Полтава, за належністю

01.12.2014 року направив судовий наказ до Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ. Крім того, постановами від 01.12.2014 р., на підставі ст.ст.28, 41 Закону України «Про виконавче провадження» з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у сумі 12,18 грн. та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 35,92 грн.

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Краснокутського районного суду зі скаргою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. У скарзі ОСОБА_1 вказала, що ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 27.11.2014 р. скасовано судовий наказ про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 427,73 грн. та судового збору в сумі 121,80 грн., про що вона повідомила державного виконавця. Однак, з її заробітної плати були відраховані кошти на погашення судового збору в сумі 213,91 грн. Прохала скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 01.12.2014 року, оскільки виконавче провадження повинно, на її думку, бути закінчено в зв’язку зі скасуванням рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ. Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 13 листопада 2017 року скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення.

ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду Харківської області та в апеляційній скарзі, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на те, що скасування судового наказу, який став підставою для видання виконавчого листа про стягнення заборгованості є самостійною підставою для закриття виконавчого провадження, у той час, коли у даній справі, таке провадження було закрито з підстав направлення виконавчого документу до іншого відділу ДВС. Зазначила, що вона дізналася про видачу судового наказу вже коли він перебував на примусовому виконанні. Звернула увагу на те, що державний виконавець після скасування судового наказу та подання до виконавчої служби відповідного судового рішення не повинний був направляти виконавчий документ до іншого відділу ДВС і з цих підстав, а не :в’язку зі скасуванням наказу, закривати виконавче провадження.

2 квітня 2018 року Постановою Апеляційного суду Харківської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 було частково задоволено. Ухвалу Краснокутського районного суду Харківської області від 13 листопада 2017 року скасовано. Скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною постанову старшого державного виконавця Краснокутського відділу державної виконавчої служби Краснокутського відділу державної виконавчої служби Краснокутського районного управління юстиції у Харківській області про закінчення виконавчого провадження ВП № 45488418 від 1 грудня 2014 року. Стягнуто з Краснокутського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 320 гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

ОСОБА_1 у позові зазначено, що відповідач ОСОБА_2, яка працює начальником Краснокутського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області, не реагуючи на її постійні звернення діяти у відповідності до Закону, використовуючи своє службове становище, діяла незаконно, тим самим змушуючи позивача витрачати час на вивчення законодавства та вирішення спору у судовому порядку, тим самим завдала їй моральної (немайнової) шкоди, крім того позивач зазначила, що у процесі розгляду справи вона понесла витрати на проїзд до Харківського апеляційного суду та на поштові послуги, які також підлягають стягненню З ОСОБА_2 на її користь. Пізніше, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 також зазначила, що ОСОБА_2 також повинна їй відшкодувати суми, сплачених нею в процесі судового розгляду справ - судових зборів, авансові збори, поштові послуги та послуги переведення коштів на рахунок «ПриватБанк» для поповнення карти.

З огляду на вказане, з приводу відшкодування зазначеної вище шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми обов»язок відшкодувати завдану шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб»єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року(чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та органи Державного казначейства України.

Також слід зазначити, що у п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень ст. ст.1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Отже слід зазначити, що в обґрунтування позову позивач посилається на дії відповідача як посадової особи Краснокутського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області, пов»язує їх з виконанням нею посадових обов»язків як державного виконавця так і начальника РВ ДВС, при цьому позов пред»явлено саме до ОСОБА_2 та просить стягнути завдану шкоду саме з неї.

Заяв чи клопотань про залучення до участі у справі співвідповідачів (вказаних вище державних органів) чи заміну первісного відповідача належними, до суду не надходило.

Також слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу чи його посадової особи, наявність шкоди та причинний зв»язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов»язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби (державного виконавця,посадової особи) та причинний зв»язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Докази, які позивач надала до суду, не доводять всіх зазначених вище обставин.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач не надала суду доказів того, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, чому позивач оцінила моральну шкоду саме на таку суму та з чого вона при цьому виходила, якими доказами це підтверджується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Враховуючи вищевикладене, також приймаючи до уваги, що позов пред»явлено до неналежного відповідача, відсутність у суду можливості залучення до участі у справі співвідповідачів чи заміни первісного відповідача належними без відповідної заяви чи клопотання позивача, поданого згідно з положеннями ст.51 ЦПК України суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, із вказаних вище підстав, понесені ОСОБА_1 витрати по справі, які складаються з сплачених нею в процесі судового розгляду даної справи - судових зборів, авансових зборів, поштових послуг, послуг з переведення коштів та витрат за проїзд, суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України,суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди – відмовити в повному обсязі.

Повний текст рішення суду складено 21.03.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Богодухівський районний суд Харківської області.

Суддя