Рішення № 80611294, 01.03.2019, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/6483/17

Номер провадження 2/404/893/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

за участі секретаря - Вітохіної Н.А.,

учасники справи:

прокурор – Мельникова Г.В.,

представник позивача- Цоток І.Б.,

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представник відповідача ОСОБА_3 ради міста Кропивницького –ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_3 ради міста Кропивницького, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області звернулося в суд із позовом до ОСОБА_3 ради міста Кропивницького, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивують тим, що відповідно до рішення сесії ОСОБА_8 міської Ради народних депутатів від 21 серпня 2001 року № 1134 земельну ділянку площею 2668,3 кв.м. надано в постійне користування ОСОБА_8 об’єднаній державній податковій інспекції згідно з планом зовнішніх меж землекористування, засвідченого державним актом ІІ-КР № 001084 від 27 грудня 2001 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 1599, кадастровий номер 3510136000:39:325:0001.

Зазначений державний акт на право постійного користування землею наданий у відповідності до свідоцтва про право власності комплексу будівель з 53/100 комплексу будівель загальнодержавної власності від 11 вересня 2001 року №494 на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 26.07.2001р. № 947. Тобто, земельна ділянка площею 2668,3 кв.м. з 2001 року на праві постійного користування належить Кропивницькій ОДПІ. Прийняття неправомірного Рішення п’ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 22 вересня 2015 року № 4538 порушує права та інтереси ОСОБА_8 ОДПІ та позбавляє права користуватися земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності.

Даним рішенням п’ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 22 вересня 2015 року № 4538 “Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави,4” передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0650га. по вул. Слави,4, яка перебуває в складі земельної ділянки площею 2668,3 кв.м. згідно з планом зовнішніх меж землекористування.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна ОСОБА_5 02.10.2015 року оформив право власності на вказану земельну ділянку згідно свідоцтва про право власності, серія та номер: 45002316, яку в подальшому продав ОСОБА_9 оформивши дану угоду договором купівлі-продажу, серія та номер: 2150 від 13.10.2015 року.

Надалі, ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 38 від 14.01.2016 року продав цю ділянку ОСОБА_6, який , в свою чергу, як власник земельної ділянки поділив її на дві частини і в жовтні 2016 року продав обидві сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3510100000:39:328:0078 та 3510100000:39:325:0077 ОСОБА_1 згідно з договорами купівлі- продажу серія та номер: 2771, виданий 26.10.2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32141039 від 31.10.2016 року та серія та номер: 27710 виданий 26.10.2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32141019 від 31.10.2016 року.

Державний акт ІІ-КР № 001084 від 27 грудня 2001 року на право постійного користування землею ОСОБА_8 ОДПІ на сьогоднішній день є дійсним, та в судовому порядку його недійсність не визнана, тому рішення ОСОБА_8 міської Ради № 1134 від 21.08.2001 року на підставі якого надано в постійне користування земельну ділянку, площею 2668,3 кв.м. Кропивницькій ОДПІ є чинним, і підтверджує факт права власності за Кропивницькою ОДПІ.

Вважають, що вказані факти та положення норм чинного законодавства надають їм право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним та скасування Рішення п’ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 20.09.2015 року № 4538“Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави,4”.

Додатково повідомляють, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017 року у справі № 912/952/16 позов Кропивницької ОДПІ про визнання недійсним та скасування Рішення п’ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 20.09.2015 року № 4538“Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави,4” задоволено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції третя особа у справі ОСОБА_1 оскаржила рішення в апеляційному порядку, та Дніпропетровським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 19.04.2017 року про задоволення апеляційної скарги, рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Кропивницькій ОДПІ відмовлено в повному обсязі. Проте, вказане рішення оскаржено контролюючим органом до Вищого господарського суду України.

Водночас, за змістом рішення ДАГС від 19.04.2017 року викладено позицію, яка узгоджується з позицією Верховного Суду України про те, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд цього позову (про визнання протиправним та скасування рішення про передачу міською радою земельних ділянок) не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Тобто, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов’язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів та витребування майна із незаконного володіння.

Таким чином, захист прав позивача, як власника, можливий лише шляхом витребування майна у добросовісного набувача.

Оскільки , добросовісним набувачем в даному випадку є ОСОБА_1 , відповідно контролюючий орган має право звернутися до суду про витребування майна –земельної ділянки площею 0,0650 га по ву.ОСОБА_10, 4, м. Кропивницький , яка належить на праві власності Кропивницькій ОДПІ саме у ОСОБА_1 та відповідно скасувати державну реєстрацію права власності.

Посилаючись на зазначені обставини та норми статей 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст.92,116,125,152 ЗК України, позивач з врахуванням уточнень поданих 03.09.2018 року ( т.2, а.с.207) просить:- визнати недійсним та скасувати Рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 22.09.2015 року №4538 “Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави, 4”; -скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141039 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0078 за ОСОБА_1; - скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141019 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0077 за ОСОБА_1; -витребувати нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький з незаконного володіння ОСОБА_1 ( т.1 , а.с. 5-7).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання ( т.1, а.с. 120).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року , задоволено заяву Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області. Забезпечено позов Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_3 ради міста Кропивницького, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки, шляхом : - заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії пов'язані з використанням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4, м. Кропивницький; -заборони ОСОБА_1 вчиняти дії пов'язані з відчуженням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4, м. Кропивницький ( т.1 , а.с. 122-124).

24 січня 2018 року до суду надійшла заява в.о.керівника ОСОБА_8 місцевої прокуратури ОСОБА_10 про вступ у зазначену справу ( т. 1, а.с. 142-145).

25 січня 2018 року відповідач ОСОБА_1 скористалася своїм правом та надала відзив на позовну заяву , згідно якого у задоволенні заявлених вимог просила відмовити у повному обсязі . Зазначає, що позивач не є власником земельної ділянки , а є її користувачем , а згідно статті 387, 388 ЦК України, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна. Крім того, вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно , розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141039 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0078 та індексний номер: 32141019 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0077 за ОСОБА_1 є похідними та залежать від вимог в частині витребування земельної ділянки. Звертає увагу суду , що вона є власником двох земельних ділянок, які купила на підставі договору купівлі-продажу у жовтні 2016 року в ОСОБА_6, та ці договори є чинними , ніким не оспорюються. Крім того, матеріали справи не містять жодних належних, достовірних та допустимих доказів ( в т.ч. висновків експертів, спеціалістів, установ та організацій ), які б підтверджували наявність, розмір та конфігурацію накладання (перетину) земельної ділянки площею 0,2668 га, що знаходиться по вул.Глінки, 2 в місті Кропивницькому переданої позивачу із земельними ділянками, що знаходяться по вул.Слави, 4 в місті Кропивницькому і належать їй на підставі договорів купівлі-продажу.

При цьому, 19.04.2017 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд виніс постанову , якою рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017р. у справі №912/952/16 - скасував повністю та прийняв нове рішення. У задоволенні позовних вимог Кропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області – відмовив у повному обсязі. Як свідчить зміст винесеної постанови судом було встановлено, що висновок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №853-854 містить вірогідні висновки щодо поставлених на вирішення експертизи питань, оскільки не містить конкретних даних щодо того, яким чином відбувається таке накладення земельних ділянок , на підставі яких межових знаків, що характеризують спірну земельну ділянку, судовий експерт дійшов до такого висновку, та чому наявні у справі графічні матеріали щодо досліджуваних земельних ділянок вказують тільки на можливе незначне перетинання окремих частин цих земельних ділянок по їх межах. Крім того, просить врахувати , що спірна земельна ділянка перебуває у її приватній власності та на ній фактично знаходиться об»єкт нерухомого майна ( т.1, а.с. 151-158).

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Згідно з п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2018 року , з врахуванням норм ЦПК України( в редак.03.10.2017 року) та п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України , за погодженням з учасниками справи, які з»явилися в судове засідання , судом проводиться в порядку ст. 197 ЦПК України підготовче засідання та було допущено до участі у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_8 міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки керівника ОСОБА_8 місцевої прокуратури ( т.1, а.с. 164).

20 лютого 2018 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 ( т.1 , а.с. 180-181).

05 березня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 ради м. Кропивницького надав до суду відзив на позовну заяву , згідно якого не заперечував проти задоволення позовних вимог ( т.2 , а.с. 117).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 березня 2018 року закрито підготовче провадження у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_8 міської ради, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішення, скасування правовстановлюючих документів та витребування із незаконного володіння земельної ділянки та справа призначена до судового розгляду по суті в судовому засіданні ( т.2 , а.с. 147-148).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити, на їх обґрунтування послалася на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник прокуратури також в суді підтримала поданий позивачем позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 ради м. Кропивницького в суді позов визнав, заперечень не подав.

Представник відповідача ОСОБА_1 позов не визнала, у його задоволенні просила відмовити , з позиції яка викладена у відзиві на позов.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 подали заяви про розгляд справи у їх відсутності ( т.1 а.с.173-174). ОСОБА_5 повідомлявся, причини неявки суду не зазначив.

Заслухавши виступи представника позивача , представників відповідачів, позицію прокурора, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інстереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення двадцять першої сесії ОСОБА_8 міської ради двадцять третього скликання від 21.08.2001 року №1134 ОСОБА_8 об»єднаній державній податковій інспекції, правонаступником якої є Кропивницька об»єднана державна податкова інспекція, надано у постійне користування земельну ділянку площею 2668,3 кв.м, для розміщення адміністративного будинку, по вул.Глінки,2.

На підставі зазначеного рішення 06.12.2001 року складено ОСОБА_11 встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі за адресою: м. Кіровоград, вул. Глінки, 2.

На вказаній земельній ділянці розташований комплекс будівель за адресою : м. Кіровоград, вул. Глінки, 2, з яких 53/100 частини комплексу будівель належить Державі в особі Верховної Ради України та перебуває в оперативному управлінні Державної податкової адміністрації України. Зазначене підтверджується Свідоцтвом про право власності, яке видане на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 26.07.2001р. № 947 від 11.09.2001р. № 494 (реєстраційний № 1 від 18.09.2001р. в Кіровоградському КО ОБТІ), та ОСОБА_11 приймання-передачі нерухомого майна від 12.03.2001 року, відповідно до якого Редакційно-видавничий корпус передається в оперативне управління Державної податкової адміністрації України з постановкою на балансовий облік у ОСОБА_8 об'єднаній державній податковій інспекції .

В подальшому , позивачу на цю земельну ділянку видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КР № 001084 від 27.12.2001 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 1599, кадастровий номер 3510136000:39:325:0001 (т. 1, а. с. 9-10).

З 2001 року до теперішнього часу означена земельна ділянка площею 2668,3 кв.м. перебуває у постійному користуванні позивача.

Також з»ясовано, що рішенням сорок дев'ятої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 14.07.2015 року № 4234 "Про надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул.Слави,4", ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність по вул. Слави,4 , орієнтовною площею 0,0650 га - землі одно-та двоповерхової житлової забудови для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (КВЦПЗ 01.01) за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі.

Контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради .

Наступним, а зокрема , оскаржуваним рішенням п'ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 22.09.2015 р. № 4538 "Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави, 4" :

- затверджено ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по вул. Слави,4 загальною площею 0,0650 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0650 га по вул. Слави, 4, загальною площею 0,0650 га - землі одно- та двоповерхової житлової забудови (КВЦПЗ 01.01) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (кадастровий номер 3510100000:39:325:0073) за рахунок земель житлової та громадської забудови;

- зобов'язано ОСОБА_5 зареєструвати право на земельну ділянку, передану у власність, згідно з чинним законодавством України;

- контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин та заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_12 ( т.1 , а.с.8).

Позивач, звертаючись із позовом до ОСОБА_3 ради міста Кропивницького, ОСОБА_1 та посилаючись на норми статей 92, 116, 125, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 15,16, 330,387, 388 Цивільного кодексу України, зазначав, що оскаржуване рішення від 22.09.2015 р. № 4538 "Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави, 4" відповідача є неправомірним, порушує його права та інтереси , так як позбавляє його права користуватися земельною ділянкою площею 2668,3 кв.м., кадастровий № 3510136000:39:325:0001, оскільки земельна ділянка, надана оспорюваним рішенням ОСОБА_5, за доводами позивача, перебуває в складі земельної ділянки площею 2668,3 кв.м. , якою користується позивач згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КР № 001084 від 27.12.2001 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 1599. Окрім того, після оформлення за собою права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 продав її ОСОБА_9, останній ОСОБА_6В ., який поділив земельну ділянку на дві частини і у жовтні 2016 року продав обидві сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3510100000:39:325:0078 та 3510100000:39:325:0077 ОСОБА_1 Тому, захист прав позивача, як власника, можливий лише шляхом витребування майна у добросовісного набувача , яким на сьогодні є ОСОБА_1

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, припинення дії, яка порушує право.

Як вбачається з матеріалів справи та тексту оспорюваного рішення , земельна ділянка площею 0,0650 га, по вул. Слави, 4, яку спірним рішенням відповідача передано ОСОБА_5 безоплатно у власність, належала до земель житлової та громадської забудови та перебувала у запасі.

Із тексту листа Управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища від 14.04.16 р. № 340 вбачається, що при передачі земельної ділянки ОСОБА_5 в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0650 га, наявність державного акту на право постійного користування землею не було враховано ( т.2 , а.с.119).

Причиною не врахування державного акту на право користування земельною ділянкою, виданого 21.12.2001р. ОСОБА_8 ОДПІ, під час надання ОСОБА_5 земельної ділянки, ймовірно стала та обставина, що позивачем не було занесено свій кадастровий номер до Державного земельного кадастру, у зв'язку з чим ні ОСОБА_8 міській раді, ні Управлінню Держземагентства у Кіровоградському районі Кіровоградської області не було відомо про право користування ОДПІ суміжною зі спірною земельною ділянкою. У публічній кадастровій карті України відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3510136000:39:325:0001 на момент прийняття оспорюваного рішення відповідача були відсутні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року , рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.01.2017 р. у справі №912/952/16 за позовом ОСОБА_8 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_8 міської ради , третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення - скасовано повністю та прийнято нове рішення. У задоволенні позовних вимог Кропивницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_8 міської ради про визнання недійсним та скасування Рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_8 міської ради від 22.09.2015 року №4538 “Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави, 4” - відмовлено у повному обсязі ( т.1, а.с.91-98). Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.09.2017 року , касаційну скаргу Кропивницької ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року у справі №912/952/16 повернуто скаржнику.

Судовим рішенням апеляційної інстанції було зазначено, що з метою встановлення факту наявності чи відсутності у діях відповідача ОСОБА_8 міської ради порушень земельного законодавства в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0650 га по вул.Слави, 4 , та з'ясування питання чи входить до складу земельної ділянки площею 2668,3 кв. м, належної позивачеві на праві постійного користування спірна земельна ділянка площею 0,0650 га, надана ОСОБА_5 оспорюваним рішенням, була призначена судова земельно-технічна експертиза. ОСОБА_8 відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз було надано висновок від 03.11.2016 року № 853-854. При цьому, апеляційна інстанція погодилася із доводами апелянта , що означений висновок експертизи містить вірогідні висновки щодо поставлених на вирішення експертизи питань, оскільки не містить конкретних даних щодо того, яким чином відбувається таке накладення земельних ділянок, на підставі яких межових знаків, що характеризують спірну земельну ділянку, судовий експерт дійшов до такого висновку, та чому наявні у справі графічні матеріали щодо досліджуваних земельних ділянок (їх розміру, площі та конфігурації) вказують тільки на можливе незначне перетинання окремих частин цих земельних ділянок по їх межах.

Крім того, позивач, так і прокурор стверджували, що на даний час проводиться досудове розслідування СВ Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області у кримінальному провадженні , внесеному 16.04.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120160000000044 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України за підозрою ОСОБА_11, а саме у зловживанні службовим становищем , тобто умисному , з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам юридичної особи. В ході проведення досудового розслідування відповідно до висновку експерта №5/17-27 від 17.08.2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:39:325:0073, загальною площею 0,0650 га, яка розташована за адресою: м. Кропивницький, вул. Слави, 4 накладається площею 0,0595 га та входить у склад земельної ділянки, яка розташована за адресою:м. Кропивницький, вул.Глінки,2, загальною площею 0,2268 га, яка відповідно до Державного акту на право користування землею перебуває у постійному користуванні Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області .

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 395 Цивільного кодексу України визначає види речових прав на чуже майно, а саме, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

За приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За визначенням, яке надає ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Що стосується земельних ділянок, то стаття 152 Земельного кодексу України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 153 Земельного кодексу України, яка встановлює гарантії права власності на земельну ділянку, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Щодо відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, то згідно зі статтею 154 Земельного кодексу України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

За приписами статті 155 Цивільного кодексу України відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок, полягає в тому, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержані у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 13 ст. 123 Земельного кодексу України).

Порядок вирішення питань, пов'язаних із забудовою територій, врегульований також Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" , положення ч. 2 ст. 16 та ч.4 ст. 26 якого визначають, зокрема, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Окремо Законом України "Про землеустрій" врегульовано також питання розробки проектів землеустрою. Так, за ст. 50 цього Закону, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи встановлено, що прийняттю відповідачем ОСОБА_8 міською радою оспорюваного рішення передувало інше рішення відповідача, яким було надано згоду на надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул.Слави, 4, а після прийняття рішення про затвердження розробленого проекту землеустрою передано у власність ОСОБА_5 спірну земельну ділянку, право власності на яку було зареєстровано у встановленому порядку з присвоєнням відповідного кадастрового номера.

Тобто, ОСОБА_5 реалізовував своє право на отримання у власність означеної земельної ділянки в порядку, встановленому чинним законодавством, а відповідач ОСОБА_13 міська рада , приймаючи оспорюване рішення, реалізовувала свої повноваження в сфері земельних відносин та містобудування.

Дійсно матеріали справи, які містять надані сторонами документи, що стосуються розробки та погодження проектів землеустрою на обидві земельні ділянки (позивача та третьої особи –ОСОБА_5В.), не містять доказів того, що позивачем надавалась згода на вилучення частини земельної ділянки, що була надана йому на праві постійного користування, як і доказів погодження меж суміжних земельних ділянок, що мало наслідком порушення прав позивача.

Частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власності, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (стаття 125 ЗК України).

За змістом статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

За змістом ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У частині першій статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту статті 388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акта.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється, відтак право позивача на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача.

Водночас на наявність прав власника на майно не впливає і та обставина, що воно було предметом угоди щодо відчуження, укладеної іншими способами, оскільки дійсний власник не був стороною такої угоди.

При цьому , статтею 346 Цивільного кодексу України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв'язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими способами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

Також п. 10 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації

Крім того , такі висновки цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, яка викладена у постановах від 21.02.2018 року у справі №363/2936/15-ц, від 12.06.2018 року у справі №916/3727/15, від 09.07.2018 року у справі № 910/3513/17.

При цьому, для застосування віндикації не має самостійного правового значення наявність «ланцюжка» правочинів, за яким річ послідовно передавалася від однієї особи до іншої, що в кінцевому результаті призвело до перебування речі у володінні набувача. Визнання недійсними всіх правочинів щодо відчуження речі не вимагається.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом України у постановах від 05.10.2016 року у справі 916/2129/15 та від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс.

Ст. 55 Конституції України встановлює, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому, Земельним кодексом України (глава 23) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної та ратифікованої Україною, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових, речових доказів та електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, з метою визначення зокрема накладення чи перетинання спірних земельних ділянок, та того що, яким чином відбувається таке накладення земельних ділянок, на підставі яких межових знаків, що характеризують спірну земельну ділянку, та чому наявні у справі графічні матеріали щодо досліджуваних земельних ділянок (їх розміру, площі та конфігурації) вказують тільки на можливе незначне перетинання окремих частин цих земельних ділянок по їх межах, необхідно було провести судову земельно-технічну експертизу, у даному саме провадженні , оскільки вирішення вказаного питання потребує спеціальних знань. Проте, сторони не клопотали перед судом про призначення вказаної експертизи.

Крім того, до наданого позивачем листа Управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища від 14.04.16 р. № 340 відповідно до якого вбачається, що при передачі земельної ділянки ОСОБА_5 в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0650 га, наявність державного акту на право постійного користування землею не було враховано ( т.2 , а.с.119), у якості доказів суд не приймає до уваги та відноситься критично. Висновок експерта №5/17-27 від 17.08.2017 року , який за твердженням позивача та прокурора перебуває у кримінальній справі та свідчить ,що земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:39:325:0073, загальною площею 0,0650 га, яка розташована за адресою: м. Кропивницький, вул. Слави, 4 накладається площею 0,0595 га та входить у склад земельної ділянки , яка розташована за адресою:м. Кропивницький , вул.Глінки,2, загальною площею 0,2268 га, яка відповідно до Державного акту на право користування землею перебуває у постійному користуванні Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, судом не досліджувався.

Відповідно до вимог ст.ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тому, суд погоджується з позицією відповідача ОСОБА_1 , що позивач у встановленому чинним законодавством порядку не надав суду достатніх та допустимих доказів щодо викладених ним обставин, зокрема, щодо накладення (перетину ) спірних земельних ділянок.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «Належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Крім того, варто зазначити, що захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв’язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьому , ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв’язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це, відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, суди під час розгляду справ, пов’язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.

Відповідно до статті 125, частини другої статті 126 ЗК України у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. У разі набуття права власності на земельну ділянку за цивільно-правовою угодою воно посвідчується не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 набула права власності на земельні ділянки у 2016 році у законний спосіб, а саме уклавши нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу .

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК («Недійсність правочину») недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи, договори купівлі-продажу земельних ділянок ніким не оспорювалися та суду не надано доказів, щодо визнання вказаних договорів недійсними або нікчемними.

З урахуванням вищенаведених норм Закону, суд також приходить до висновку, що ОСОБА_1 було набуто право власності на земельні ділянки за цивільно-правовою угодою, яка була посвідчена не державним актом, а відповідною цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, який установлений законом - договорами купівлі - продажу, а тому остання є добросовісним набувачем права власності на вказані земельні ділянки.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Громадяни України, відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до п.п. а, б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Право власності на земельну ділянку відповідно до ст. 140 ЗК України може бути припинено за підставами: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «ОСОБА_9 проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За таких обставин, позбавлення ОСОБА_1права власності на земельні ділянки, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у її право власності, оскільки вказана особа набула права власності на підставі оплатних договорів купівлі продажу.

Разом з тим, із пояснень сторони відповідача ОСОБА_1 з»ясовано, що земельна ділянка набута нею за договором купівлі-продажу в особи, яка також набула її у власність за договором купівлі-продажу та на ній фактично знаходиться об»єкт нерухомого майна, збудований після прийняття спірного рішення, відтак не можуть вважатися законними та обґрунтованими вимоги позивача щодо витребування нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький з незаконного володіння ОСОБА_1, та як наслідок похідні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141039 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0078 за ОСОБА_1; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141019 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0077 за ОСОБА_1.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим, безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у позові відмовляється у повному обсязі, судовий збір стягненню з відповідачів не підлягає.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року, шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії пов'язані з використанням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4,м. Кропивницький; заборони ОСОБА_1 вчиняти дії пов'язані з відчуженням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4, м. Кропивницький, у відповідності до норм ст. 158 ЦПК України, слід скасувати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.12,13, 81,141, 158, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_3 ради міста Кропивницького, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування Рішення п'ятдесят другої сесії шостого скликання ОСОБА_13 міської ради від 22.09.2015 року №4538 “Про передачу ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки по вул. Слави, 4”; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141039 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0078 за ОСОБА_1; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький, індексний номер: 32141019 від 31.10.2016 року з кадастровим номером 3510100000:39:325:0077 за ОСОБА_1; витребування нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Слави, 4, м. Кропивницький з незаконного володіння ОСОБА_1, судових витрат - відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року, шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії пов'язані з використанням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4, м. Кропивницький; заборони ОСОБА_1 вчиняти дії пов'язані з відчуженням земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Слави, 4, м. Кропивницький -скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області в інтересах Кропивницької ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області, місце знаходження: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 39393501;

відповідач: ОСОБА_3 рада міста Кропивницького, місцезнаходження: вул. Велика Перспективна, 41, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 26241020;

відповідач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_6, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_7, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4.

Повне судове рішення складено 11.03.2019 року

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда