Ухвала суду № 8060579, 20.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-29106/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Сучкова Ю.О.;

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос»

на постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006 р.

та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.07.2006 р.

у справі №9/78

за позовом          Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос»

до          Державної податкової інспекції у м. Полтава

про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Бурова компанія «Букрос»(далі по тексту - позивач, ВАТ «БК «Букрос») звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтава (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтава) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006р. у справі №9/78 (суддя Безрук Т.М.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0001152600/0 від 28.10.2004 року, №0001152600/2 від 13.01.2005 року та №0001152600/3 від 11.03.2005 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 45416,50 грн. В іншій частині –у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі №9/78 (головуючий суддя Поліщук В.Ю., судді Ткаченко Б.О., Лобань О.І.) постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ВАТ «БК «Букрос», не погоджуючись з постановою Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006р. та постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі №9/78, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ВАТ «БК «Букрос»підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.10.2004р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001152600/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 136249,50 грн., в тому числі 90 833 грн. основного платежу та 45416,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення до ДПІ у м. Полтаві, ДПА у Полтавській області та ДПА України, скарги позивача залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення –рішення №0001152600/2 від 13.01.2005 року та №0001152600/3 від 11.03.2005 року, які за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняються від оскарженого позивачем рішення.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «БК «Букрос»проведеної згідно Національного плану за період з 01.01.2003 р. по 01.01.2004 р.»від 27.10.2004р. №2657/23-1/00143136 (далі по тексту - Акт перевірки.)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 18 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні»віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 90833,33 грн. за податковими накладними виданими ТОВ «Дельта-Сервіс ЛТД», установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість якого визнано нечинними з моменту реєстрації згідно рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.05.2004р. у справі №2-1545/1.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо визначення податкового зобов’язання, виходили з того, що висновки Акту перевірки є обґрунтованими, оскільки визнання недійсним установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації є підставою для висновку про недійсність податкових накладних у разі їх заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Поряд з цим, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Визнання недійсним установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій вищевказані положення Закону України «Про податок на додану вартість»при вирішенні спірних правовідносин не враховано.

Всупереч вимогам ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість за податковими накладними отриманими ТОВ «Дельта-Сервіс ЛТД».

При цьому судами попередніх інстанцій не досліджено правову природу наявних в матеріалах справи первинних документів.

Крім того, на думку судової колегії, необхідно встановити чи внесено на час вирішення даного спору запис до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації ТОВ «Дельта-Сервіс ЛТД»та чи втратило воно статус платника податків у відповідності з чинним законодавством.

Також суди попередніх інстанцій повинні були витребувати від податкового органу докази того, що податкові накладні, видані позивачу його контрагентом, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вирокам про визнання осіб, які видали податкові накладні, винними в скоєнні відповідних злочинів. Докази не відповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства податкових накладних судам не надавались.

Першою та апеляційною інстанціями не було з’ясовано та встановлено, чи мали операції з надання юридичних послуг реальний характер, не зобов’язано сторін надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Вимога щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, судами всупереч приписам вказаної норми не встановлено предмет доказування у справі, не зобов’язано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос»на постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006р. та Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі №9/78 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 28.03.2006р. та Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі №9/78 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.