Рішення № 80605212, 19.03.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2019 року Чернігів Справа № 620/544/19

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним рішення № 46-43/2018 43 сесії VII скликання Ніжинської міської ради від 02.10.2018 в частині відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в місті Ніжині, вул. 8 Березня, 16 та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в місті Ніжині, вул. 8 Березня, 16.

Вимоги обґрунтовано тим, що рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 02.10.2018 № 46-43/2018 пункт 3 про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправним, оскільки прийнято без наявності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

25.02.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з’явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача надіслав на адресу суду відзив з відповідними додатками, в якому з-поміж іншого зазначив, що земельна ділянка стосовно якої позивач просить надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою не є вільною і має бути передана у власність іншій особі. Також на обґрунтування свого рішення відповідач зазначив про відсутність згоди землекористувачів домоволодіння № 14 по вул. 8-го Березня у м. Ніжині.

Дослідивши матеріали справа, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є власником частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: вул. 8-го Березня, 16, м. Ніжин, що підтверджується договорами купівлі–продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, від 27.12.2017, зареєстровано в реєстрі за № 1279 та за № 1280 (а.с. 11-12) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с. 13).

28.08.2018 позивач звернувся до міського голови Ніжинської міської ради Чернігівської області з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність/оренду земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: вул. 8-го Березня, 16, м. Ніжин для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 9).

За результатами розгляду заяви, позивачу стало відомо, що відповідач прийняв рішення, пунктом 3 якого зазначено: «… відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: м. Ніжин, вул. 8-го Березня, 16, керуючись розділами ІХ та Х Земельного кодексу України» ( а.с.10).

Вважаючи вказану частину рішення протиправною, позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених правових норм убачається, що підстави прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені в ст. 118 ЗК України.

Відповідач у спірному рішенні як на підставу відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилається на положення розділу ІХ та Х Земельного кодексу України.

Однак суд зазначає, що такої підстави ст. 118 ЗК України не передбачено.

Щодо мотивів відповідача у відзиві, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що:

«…Земельна ділянка площею 0,1 га, яка зазначена у заяві позивача №2196 та графічних матеріалах, накладається на земельну ділянку домоволодіння №14 по вул. 8-го березня у м. Ніжині, тобто не є вільною (підтверджується листами КП «НМБТІ» від 22.06.2016року №01/34-380, від 25.06.2018року №01/34-440). Заява позивача не відповідає квартальній зйомці, що була затверджена рішенням №469/17 виконавчого комітету Ніжинської міської Ради народних депутатів трудящих Чернігівської області від 28.08.1974 року.

Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які розроблені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою», відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (абз.5 п. 1 розділу XЗК України).

Матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього Кодексу (п. 4 розділу X ЗК України). Так, Ніжинська міська рада не приймала рішень щодо вилучення з користування землекористування домоволодіння №14 по вул. 8-го березня у м. Ніжині земельною ділянки з метою передання її у приватну власність власнику домоволодіння №16, згоди від землекористувача домоволодіння №14 стосовно вилучення з його користування земельної ділянки до Ніжинської міської ради не надходило.

Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (п. 7розділу X ЗК України)», то суд їх відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), однак оскаржуване рішення не містить мотиви, на які відповідач посилається у відзиві, тобто прийнято необгрунтовано.

Документи, які надані відповідачем до відзиву, зокрема копію рішення Ніжинської міської ради від 12.07.2013 №6-41/2013 «Про затвердження положення про відділ земельних відносин»; копію листа КП «НМБТІ» від 22.06.2016 №01/34-380; копію листа Державного архіву Чернігівської області від 31.05.2018 №22/07-64; копію листа КП «НМБТІ» від 25.06.2018 №01/34-440, суд також не бере до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до п. 9 ст. 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Докази підтвердження надсилання вказаних документів позивачу, відповідачем суду не надано, отже, вказане свідчить про недотримання відповідачем вимог п. 9 ст. 79 КАС України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до абз. 2 ч.2 ст. 77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд встановив, що відповідач у відзиві на позов посилається на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, що не узгоджується з абз. 2 ч.2 ст. 77 КАС України.

У своєму відзиві на позов відповідач також посилається на те, що земельна ділянка стосовно якої позивач просить надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою не є вільною і має бути передана у власність іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак доказів на підтвердження того, що земельна ділянка надана у власність або перебуває у користуванні іншої особи відповідачем суду не надано.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою не означає позитивного рішення про її надання, оскільки вказане питання вирішується за іншою процедурою.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення міської ради від 02.10.2018 № 46-43/2018 пункт 3 про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Ніжин, вул. 8-го Березня, 16 є протиправним, оскільки прийнято без наявності підстав, визначених частиною сьомою статті 188 Земельного кодексу України та з порушенням пункту 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.08.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в місті Ніжині, вул. 8 Березня, 16, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть правила зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 (справа № 826/4418/14), з-поміж іншого, зазначив, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Невиконання суб’єктами владних повноважень рішень судів порушує принцип юридичної впевненості та ставить під сумнів дієвість судової системи України, що має набагато більший суспільний інтерес, аніж принцип невтручання суду у дискреційні повноваження органу влади.

Абзацом 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлені в ході судового розгляду справи обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом: визнання протиправним рішення № 46-43/2018 43 сесії VII скликання Ніжинської міської ради від 02.10.2018 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. 8-го Березня, 16, в місті Ніжині, Чернігівської області та зобов'язання Ніжинську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. 8 Березня, 16., в місті Ніжині, Чернігівської області, з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч.1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, тому позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений згідно квитанції № 0.0.1270721166.1 від 18.02.2019.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення № 46-43/2018 43 сесії VII скликання Ніжинської міської ради від 02.10.2018 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. 8-го Березня, 16, в місті Ніжині, Чернігівської області.

Зобов'язати Ніжинську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. 8-го Березня, 16, в місті Ніжині, Чернігівської області, з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Ніжинської міської ради Чернігівської області судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), сплачений відповідно квитанції від 18.02.2019 на користь ОСОБА_1.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 березня 2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 16600, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: Ніжинська міська рада Чернігівської області (площа ім. Франка, 1, м. Ніжин, 16600, код ЄДРПОУ 34644701).

Суддя підпис ОСОБА_3

З оригіналом згідно

Рішення суду від 19.03.2019 не набрало законної сили.

Суддя І.І. Соломко