Рішення № 80604005, 21.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 р. № 520/2032/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61082, м. Харків, Московський проспект, 198/3 ) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернулися до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення № 799 від 19.12.2017 року Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

2. Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідки про складові заробітної плати, виданою Прокуратурою Харківської області від 12.10.2017 року №18-418 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

3. Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Харкові подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України); 4. Стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є незаконними, оскільки вони порушують право позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 05.03.2019 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 18.03.2019 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії відповідач діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, 15 грудня 2017 року звернувся до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 року при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії в розмірі 90% відсотків від заробітної плати. До заяви про призначення пенсії позивачем було надано паспорта, ідентифікаційного коду, копію трудової знижки, диплом про вищу освіту, оригінал довідки про складові заробітної плати, виданої Прокуратурою Харківської області від 12.10.2017 року № 18-418.

Листом від 19.12.2017 року №799 відповідач повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213-VIII у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону про призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про Державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про кабінет міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Також судом встановлено, що з 01.09.1994 року по 30.06.1999 року позивач навчався на денній формі навчання за державним замовленням у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого та отримав повну юридичну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста.

З 15.07.1999 року по день звернення з заявою до відповідача позивач працював в органах прокуратури, на посадах стажиста, помічника прокурора, слідчого прокуратури, прокурора.

Таким чином суд зазначає, що стаж роботи позивача складає 20 років 10 місяців, з яких 2 роки, 4 місяці 28 днів - навчання та 18 років 5 місяців - робота в органах прокуратури.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111, передбачала, що відпрацювавши в органах прокуратури понад 20 років на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, особи мають право на призначення пенсії в розмірі 90% від заробітної плати. Гарантія реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена ст. 22 Конституції України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином суд зазначає, що передбачені Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-111 комплексні заходи є гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності позивача.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів," спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином суд зазначає, що у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача від 15.12.2017 року про призначення пенсії ОСОБА_1 повинен був застосувати положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року змінами, на які посилається відповідач, на порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вперше у рішенні у справі "Міллер проти Австрії" від 16 грудня 1974 року, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Аналогічні висновки містяться в правовій позиції Європейського суду з прав години, викладеній у п. 23 рішення «Кїчко проти України» від 08.11.2005, а саме якщо правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, обхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Таким чином суд дійшов висновку, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає 20 років 10 місяців, з якого навчання в юридичній академії за спеціальністю «Правознавство» (денна форма навчання за державним замовленням) - 2 роки 4 місяці 28 днів; робота в органах прокуратури - 18 років 5 місяців.

За наведеного, вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про скасування рішення № 799 від 19.12.2017 року Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідки про складові заробітної плати, виданою Прокуратурою Харківської області від 12.10.2017 року №18-418 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

Крім того, позивач, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до ч.1ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до положень даної статті, суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, проте це не є його обов'язком.

Підстав для встановлення судового контролю за виконанням відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду в порядку частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та надати до суду звіт про виконання судового рішення судом не встановлено.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61082, м. Харків, Московський проспект, 198/3 ) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 799 від 19.12.2017 року щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_1) в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідки про складові заробітної плати, виданою Прокуратурою Харківської області від 12.10.2017 року №18-418 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

Стягнути з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.