Рішення № 80600160, 19.03.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/407/19

Провадження № 2/161/1061/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 березня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» про стягнення нарахованої, але не виплаченої під час звільнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

09.01.2019 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення нарахованої, але не виплаченої під час звільнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 20.10.2005 по 23.10.2017 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на підприємстві на посаді апаратника оброблення зерна. Наказом №148-К/тр від 23.10.2017 позивач був звільнений з вказаного місця роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства. Вказує, що після звільнення відповідач не провів з ним остаточного розрахунку по заробітній платі, а саме: не було виплачено нараховану заробітну плату у повному обсязі та індексацію заробітної плати, нарахованої в 2015 році. Окрім того, відповідач зобов’язаний відшкодувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, просить суд, стягнути з відповідача в його користь невиплачену заробітну плату у розмірі 20 500,53 грн. грн., середній заробіток за час затримання розрахунку при звільнені в сумі 38 430 грн., а також компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 2 071,14 грн.; стягнути понесені витрати пов’язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 14.01.2019 було ухвалено розгляд вказаної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

У встановлений строк, відзив на позов від відповідача до суду не надійшов.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Представник позивача подала суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю з підстав наведених в позовній заяві. Просить позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст. ст. 128-131 ЦПК України. Заяви про розгляд справи за його відсутності, а також відзив на пред'явлений позов відповідач не подавав.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 у період з 20 жовтня 2005 року по 23 жовтня 2017 року працював в Державному підприємстві «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на посаді машиніста зернових навантажувально-розвантажувальних машин. Даний факт підтверджується копією трудової книжки серії БТ –І № 8977113 (а.с 5).

Відповідно до наказу №148-К/тр про звільнення з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства від 23.10.2017 ОСОБА_2 – машиніста навантажувально-розвантажувальних машин 6 розряду елеватора, було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку з ліквідацією підприємства (а. с 7).

Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку зі звільненим працівником - виплати всіх сум, що належать йому, а у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, тому суд вважає, що саме роботодавець повинен доводити ту обставину, що заборгованість по заробітній платі у нього перед працівником відсутня.

З довідки про доходи (а.с. 6), довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату (а.с. 8) виданій ОСОБА_2 встановлено, що за ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» обліковується заборгованість із заробітної плати перед позивачем в сумі 20 900,53 грн. з яких: невиплачена заробітна плата (березень-жовтень 2017 року) – 11 449,63 грн., невиплачена індексація – 2 744,41 грн., вихідна допомога – 6 706,49 грн.

З виписки по картковому рахунку відкритому на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 9) вбачається, що 22.03.2018 в рахунок заробітної плати Луцьким КХП №2 було сплачено 400 грн.

Відтак, заборгованість по заробітній платі становить 20 500,53 грн.

Станом на день звернення із позовом до суду, позивачу заробітну плату в повному розмірі виплачено не було.

Із роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Таким чином суд дійшов висновку, що оскільки з вини відповідача позивачу не виплачено при звільнені всіх сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, останній вправі згідно ст. 117 КЗпП України вимагати стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24.10.2017 по 08.01.2019.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем було надано суду розрахунок (а.с.10), згідно якого сума середньоденного заробітку позивача становить 126 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача з 24.10.2018 по 08.01.2019 включно, становить 295 робочих дні.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 37 170 грн., з розрахунку: 295 робочих днів (з24.10.2018 по 08.01.2019) х 126 грн. (середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення).

У відповідності до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Разом із тим ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення.

З поданого позивачем розрахунку, вбачається, що розмір компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати становить 2 071,14 (а. с. 11).

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» на користь позивача слід стягнути 20 500,53 грн. заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 37 170 грн., та компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 2 071,14 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. до задоволення не підлягає виходячи з наступного.

12 жовтня 2018 року позивач уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_3, відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов’язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена правова позиція також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, склад та розміри цих витрат, входить до предмета доказування у справі, відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В підтвердження наданих послуг з правничої допомоги адвокат ОСОБА_3 додала акт №4 здачі-приймання робіт (наданих послуг), з якого судом встановлено перелік наданих послуг адвокатом та тривалість затраченого часу (8,5 год.). Окрім того, визначено загальну вартість наданих послуг в розмірі 2500 грн.

Оскільки, адвокатом не визначено в гривневому еквіваленті вартість кожної із наданих послуг, то суд дійшов висновку, що загальний розрахунок вартості послуг проводився з урахуванням затраченого часу (погодинно).

Проте, вартість послуг за одну годину роботи адвоката ні в договорі, ні в акті наданих послуг не зазначено.

Окрім того, квитанція про сплату послуг адвоката, хоч і містить реквізити платника і отримувача коштів, однак остання не належить до документації бухгалтерсько-облікової звітності про отримання доходу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Належними доказами, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу, крім тих, які подані позивачем, є докази, які доводять відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, у Книзі обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, тому така вимога до задоволення не підлягає.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» (Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 4, ЄДРПОУ 00953065) в користь ОСОБА_2 (Волинська область, Луцький район, с. Нововстав, вул. Вишнева, 8, РНОКПП НОМЕР_1), заборгованість по заробітній платі в розмірі 20 500 (двадцять тисяч п’ятсот) гривень 53 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 37 170 тридцять сім тисяч сто сімдесят) гривень, компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 2 071 (дві тисячі сімдесят одну) гривню 14 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» (Волинська область, Луцький район, с. Рованці, вул. Промислова, 4, ЄДРПОУ 00953065) в дохід держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Рішення суду в межах суми стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня вручення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.03.2019.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій