Рішення № 80594249, 18.03.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/961/2019

Справа № 243/1766/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2019 року

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Ільяшевич О.В.,

за участю

секретаря судового засідання Хміль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Слов’янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Слов’янськ, Донецької області) за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Донецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2019 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від імені Донецького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Донецький окружний адміністративний суд є власником квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в якій з 26 вересня 2013 року значиться зареєстрованим відповідач ОСОБА_1, однак фактично в ній не проживає з 01 червня 2014 року, його речі в квартирі відсутні, поштова кореспонденція за вказаною адресою на його ім’я не надходить, та його фактичне місце проживання (перебування) позивачу невідоме.

За наведених обставин, враховуючи, що відповідач у вказаному житловому приміщенні не проживає вже більш як чотири роки, а його реєстрація в квартирі яка належить позивачу, створює перешкоди в реалізації ним своїх прав як власником майна, та добровільно знятися з реєстрації відповідач бажання не виявляє, позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом та просити суд ухвалити рішення яким визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 18 будинку № 12 по вул. Світлодарська в м. Слов’янськ Донецької області.

Представник позивача ОСОБА_2, яка діє від імені Донецького окружного адміністративного суду на підставі довіреності від 24 січня 2019 року (а.с. 21), будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явилась, подала до суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, на задоволенні позову наполягала.

Представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі ордера, серія:АА №11083272 (а.с. 23), та договору про надання правової допомоги від 20 лютого 2019 року (а.с. 24), подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи. Судом були спрямовані судові повістки за останньою відомою адресою місця проживання ОСОБА_1, що підтверджено відповіддю на запит суду направлений в порядку ст. 187 ЦПК України. Однак відповідач у судове засідання не з’явився, у зв’язку із чим, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, його виклик у судове засідання був здійснений також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Однак ОСОБА_1, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

З огляду на викладене, оскільки відповідач, будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання не з’явився у судове засідання без повідомлення причин неявки, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивача, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів із постановленням заочного рішення.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2018 року, зареєстрованим в реєстрі за № 4821, ОСОБА_4, який діє від імені ОСОБА_5, продав, а Донецький окружний адміністративний суд, від імені якого діє голова суду ОСОБА_6, купив квартиру АДРЕСА_2 (колишня назва – Чубаря) в м. Слов’янську Донецької області (а.с. 7-10).

Згідно із отриманим на запит суду витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, № 158243918 від 04 березня 2019 року, власником квартири АДРЕСА_3, є Донецький окружний адміністративний суд. Підстава виникнення права власності – договір купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2018 року, № в реєстрі – 4821 (а.с. 36-38).

Згідно із довідкою КП «ЖЕК №7» від 22 грудня 2018 року № 105, в квартирі АДРЕСА_4, з 26 вересня 2013 року зареєстрований ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

Згідно із актом складеним комітетом громадськості мікрорайону «Центр-2» м. Слов’янська, № 711 від 22 грудня 2018 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 26 вересня 2013 року зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, але фактично за вказаною адресою не проживає з 01 червня 2014 року, його особисті речі в квартирі відсутні, місце його фактичного проживання невідоме (а.с. 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У сенсі ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає можливість дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, закон гарантує захист права власності шляхом застосування певних способів захисту, передбачених ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно із ст.ст. 379, 382 ЦК України, об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло у вигляді житлового будинку, садиби, квартири.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом.

За ч. 4 ст. 156 ЖК, збереження такого права користування житлом існує лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК), зокрема від вирішення вимог про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у судове засідання не з’явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини по справі і надані докази, судом достовірно встановлено, що позивач є власником квартири № 18, розташованої в будинку № 12 по вул. Світлодарській в м. Слов’янську Донецької області, в якій до теперішнього часу значиться зареєстрованим член сім’ї колишнього власника цієї квартири - відповідач ОСОБА_1, який фактично у вказаному житловому приміщенні не проживає з 2014 року. Договірні відносини між позивачем як новим власником та відповідачем щодо винаймання спірного житла – відсутні. Тому слід вважати, що у зв'язку із припиненням права власності на квартиру її колишнього власника ОСОБА_5 у зв’язку із її продажем, члени її сім’ї втратили також і право користування цим житловим приміщенням.

Враховуючи, що добровільно знятися з реєстрації у вказаному житловому приміщенні відповідач не бажає, а його реєстрація створює перешкоди в реалізації позивачем своїх прав як власником майна, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири № 18, розташованої в будинку № 12, по вул. Світлодарській, в м. Слов’янську Донецької області, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

За приписами п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов судом повністю задоволений, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі – 1921,00 грн. (а.с. 1).

На підставі наведеного, керуючись 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, ст. 223, 259, 263 – 265, 273, 280, 281 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Донецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири № 18, розташованої в будинку № 12, по вул. Світлодарській в м. Слов’янську Донецької області.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь Донецького окружного адміністративного суду, ЄДРПОУ: 35099148, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов’янськ, вул. Добровольського, буд. 1, судовий збір в розмірі 1921 (одна тисяча дев’ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 21 березня 2019 року.

Головуючий – суддя: О.В. Ільяшевич