Рішення № 80591391, 15.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2019Справа № 910/15318/18

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс»

про зобов'язання вчинити дії

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Національні інвестиції» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР-СЕРВІС» в якій просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР-СЕРВІС» повернути Публічному акціонерному товариству «Банк «Національні інвестиції» отримані згідно акту прийому-передачі документації, що є додатком до договору відступлення права вимоги № 386-13/15-Ф, документи:

- оригінал кредитного договору № 386-13 від 09.12.2013р., укладеного між Акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2;

- оригінал додаткових угод № 1-3 до кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р.;

- балансову виписку по рахунку № 220255095602.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на припинення дії договору відступлення права вимоги № 386-13/15-Ф, у зв'язку із чим у відповідача виникає обов'язок повернути позивачу отримані документи, що в свою чергу останнім виконано не було.

Ухвалою від 20.11.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 10.12.2018р.

10.12.2018р. підготовче засідання було відкладено на 09.01.2019р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що з огляду на введення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» була відсутня можливість перерахувати грошові кошти на рахунок, що вказаний у договорі, а отже, у позивача відсутні підстави для застосування відповідальності, яка визначена п.4.2 договору № 386-13/15-Ф від 29.01.2015р. Вказаним учасником судового процесу також зазначено, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб договір № 386-13/15-Ф від 29.01.2015р. було віднесено до нікчемних, а отже, підстави для повернення новим кредитором отриманих на підставі такого правочину документів відсутні. Крім того, відповідачем вказано, що оригінали документів, які є предметом спору, станом на теперішній час у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» відсутні, з огляду на їх вилучення в межах кримінального провадження.

09.01.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» про залучення до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2. При цьому, суд виходив з наступного.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (ч.ч.1, 3 ст.50 Господарського процесуального кодексу України).

Наразі, заявником не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки ОСОБА_2. При цьому, за висновками суду, внаслідок прийняття судового рішення по розглядуваній справі на вказаного суб'єкта не буде покладено нових обов'язків та не виникне нових прав.

Отже, з урахуванням вищевикладеного клопотання відповідача було залишено судом без задоволення.

09.01.2019р. без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 04.02.2019р.

04.02.2019р. підготовче засідання було відкладено на 18.02.2019р.

18.02.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.2019р.

Представники сторін у судове засідання 15.03.2018р. не з'явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали про повідомлення у порядку ст.120 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку.

До того ж, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач та третя особа мали право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі сторони могли дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

З приводу неявки позивача та відповідача господарський суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 15.03.2019р.

В судовому засіданні 15.03.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» (новий кредитор) було укладено договір №386-13/15-Ф відступлення права вимоги, відповідно до п.1.2 якого первісний кредитор передає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за наступним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2: кредитний договір №386-13 від 09.12.2013р. з лімітом кредитування в розмірі 2 000 000 грн. Загальна сума заборгованості за кредитним договором на день укладання цього договору складає 2 000 000 грн. - основної суми кредиту.

У п.1.3 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. вказано, що до нового кредитора переходить право вимагати замість первісного кредитора від боржника належного та реального виконання наступної частини обов'язків: повернення грошового зобов'язання в розмірі 2 000 000 грн., залишок отриманого боржником кредиту, згідно договору, укладеного між первісним кредитором та боржником.

Відповідно до п.1.4 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 1 978 000 грн.

За умовами п.1.5 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. права вимоги, що передаються за цим договором, переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

У п.2.1 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. передбачено, зокрема, обов'язок нового кредитора після набрання чинності цим договором в строк до 30.12.2015р. переказати первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги в сумі 1 978 000 грн. на рахунок №373958006 в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції», МФО 300498, призначення платежу: «відступлення права вимоги згідно договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.».

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання своїх зобов'язань (п.4.1 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.).

Пунктом 4.2 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. визначено, що у випадку якщо новий кредитор не здійснить переказ грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п.2.1.1 цього договору, право вимоги за кредитним договором, що було відступлено за цим договором, до нового кредитора не переходить та безумовно залишається у первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за датою, визначеною в п.2.1.1, коли новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок з первісним кредитором.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» прийнято документи на підтвердження права вимоги, а саме оригінали кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., укладеного між Акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2,оригінали додаткових угод №1-3 до кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., балансової виписки по рахунку НОМЕР_1. На підтвердження вказаний обставин сторонами було складено та підписано акт від 29.01.2015р. приймання-передачі документації.

Судом враховано, що відповідачем протягом розгляду справи обставини отримання від позивача оригіналів вказаних вище документів заперечено не було.

За поясненнями позивача, грошові кошти в якості відшкодування за відступлення права вимоги за договором №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. відповідачем сплачено у строки, визначені договором не було, внаслідок чого вказаний правочин є припиненим.

23.03.2018р. Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» було скеровано на адресу відповідача вимогу №09/225, в якій позивач просив відповідача повернути оригінали документів, переданих, в тому числі, за договором №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» виконано не було, оригінали наведених вище документів не повернуто, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про зобов'язання відповідача повернути документи позивачем повинно бути доведено наявність у відповідача обов'язку вчинити такі дії, який було в порушення прав та законних інтересів позивача залишено без виконання.

Судом зазначалось, що підставою для наявності у відповідача обов'язку повернути оригінали документів, що засвідчують право вимоги до боржника, позивачем визначено припинення договору відступлення права вимоги.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що з огляду на введення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» була відсутня можливість перерахувати грошові кошти на рахунок, що вказаний у договорі, а отже, у позивача відсутні підстави для застосування відповідальності, яка визначена п.4.2 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. Вказаним учасником судового процесу також вказано, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб договір №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. було віднесено до нікчемних, а отже, підстави для повернення новим кредитором отриманих на підставі такого правочину документів є безпідставним. Крім того, відповідачем вказано, що оригінали документів, які є предметом спору, станом на теперішній час у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» відсутні, з огляду на їх вилучення в межах кримінального провадження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Приписами частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1.4 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. загальна сума відшкодування за відступлення права вимоги за цим договором складає 1 978 000 грн.

У п.2.1 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. передбачено, зокрема, обов'язок нового кредитора після набрання чинності цим договором в строк до 30.12.2015р. переказати первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги в сумі 1 978 000 грн. на рахунок №373958006 в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції», МФО 300498, призначення платежу: Відступлення права вимоги згідно договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.

Пунктом 4.2 договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. визначено, що у випадку якщо новий кредитор не здійснить переказ грошових коштів в порядку, на умовах і у строки, передбачені п.2.1.1 цього договору, право вимоги за кредитним договором, що було відступлено за цим договором, до нового кредитора не переходить та безумовно залишається у первісного кредитора. В такому випадку цей договір припиняється в день, наступний за датою, визначеною в п.2.1.1, коли новий кредитор повинен був здійснити остаточний розрахунок з первісним кредитором.

Оцінюючи умови п.4.2 договору, суд зазначає, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, за висновками суду, погодження контрагентами у договорі №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. такої підстави для припинення правочину, як невиконання обов'язку з відшкодування вартості відступлення, в повному обсязі відповідає принципу свободи договору, визначеному ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України.

Як вказує позивач, грошові кошти в якості відшкодування за відступлення права вимоги за договором №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. відповідачем сплачено у строки, визначені договором не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Означені обставини вказують на наявність підстав вважати договір №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. припиненим в порядку п.4.2 вказаного правочину.

Наразі, заперечення відповідача стосовно неможливості перерахувати грошові кошти на рахунок позивача через введення в останньому тимчасової адміністрації, який вказано в договорі, не спростовують обставин припинення договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. При цьому, суд виходить з наступного.

17.09.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України №613 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015р. до 17 грудня 2015р. включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку Ігорю Григоровичу строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно.

02 грудня 2015 року відповідно до постанови Правління Національного банку України № 853 від 01.12.2015р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №214 «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно змісту ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Згідно п.2.17 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням №2 від 05.07.2012р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, чинній на момент запровадження у позивача процедури ліквідації), уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку з дня її призначення вживає таких заходів: здійснює відкриття накопичувального рахунку та вчиняє інші дії згідно з цим Положенням.

Згідно п.3.4 Положення на накопичувальний рахунок банку зараховуються кошти такого банку і надходження на його користь. З цього рахунку проводяться розрахунки з кредиторами й оплата витрат на здійснення процедури ліквідації. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Наразі, суд зазначає, що відомості стосовно зміни реквізитів для погашення заборгованості за кредитами та іншими зобов'язаннями перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» було опубліковано на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі Інтернет.

Тобто, наведене вказує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з новими реквізитами банку з метою належного виконання своїх зобов'язань з відшкодування вартості відступлення права вимоги за договором №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.

За таких обставин, у даному випадку запровадження процедури виведення з ринку та ліквідації Акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» не спростовує грошових зобов'язань позивача та не нівелює правових наслідків їх невиконання.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо припинення договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. у порядку, що визначений п.4.2 вказаного правочину.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України , які дають право витребувати в набувача це майно.

Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що договір №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. є припиненим у зв'язку з невиконанням новим кредитором свого обв'язку зі сплати на користь первісного кредитора відшкодування вартості права вимоги, суд дійшов висновку щодо відсутності станом на теперішній час у відповідача дійсних та належних правових підстав для утримання оригіналів документів, які було передано в якості підтвердження дійсності права вимоги до боржника.

Одночасно, суд також критично ставиться до посилання відповідача на те, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у період введення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Національні інвестиції» було направлено повідомлення про нікчемність договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р., оскільки направлення вказаного повідомлення уповноважено особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою автоматичного застосування наслідків нікчемності правочину та не спростовує обов'язку відповідача повернути документи позивачу.

За таких обставин, керуючись наведеними вище приписами чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для захисту прав та законних інтересів Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції», як кредитора ОСОБА_2 за кредитним договором №386-13 від 09.12.2013р., шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» повернути позивачу оригінали документів, які було передано згідно акту від 29.01.2015р. приймання-передачі документації до договору №386-13/15-Ф від 29.01.2015р.

Наразі, заперечення відповідача стосовно неможливості повернення оригіналів документів позивачу через їх вилучення в межах кримінального провадження, суд вважає юридично неспроможними з урахуванням наступного.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Наразі, на підтвердження своїх заперечень відповідачем представлено суду протокол обшуку від 25.12.2015р., складений старшим слідчим з ОВС першого відділу ГУ КР ГСУ ФР ДФС України Іванчуком О.М. в межах досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015000000000203, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22.12.2015р.

У вказаному протоколі визначено перелік речей, які було виявлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» під час проведеного обшуку та вилучено за його наслідками. Проте, у вказаному переліку не зазначеного оригіналів кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., укладеного між Акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2, додаткових угод №1-3 до кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., балансової виписки по рахунку НОМЕР_1, що фактично виключає можливість суду достеменно вважати оригінали спірних документів вилученими у відповідача, що виключало б можливість їх повернення.

Таким чином, виходячи з викладеного вище у сукупності, за висновками суду, позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР-СЕРВІС» про зобов'язання повернути документи підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Старокиївська, буд.10, ЄДРПОУ 19321683) повернути Публічному акціонерному товариству «Банк «Національні інвестиції» (01601, м.Київ, вул.Володимирська, будинок 54, ЄДРПОУ 20017340) отримані згідно акту від 29.01.2015р. прийому-передачі документації, що є додатком до договору відступлення права вимоги №386-13/15-Ф від 29.01.2015р. документи: оригінал кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., укладеного між Акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_2,оригінали додаткових угод №1-3 до кредитного договору №386-13 від 09.12.2013р., балансової виписки по рахунку НОМЕР_1.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор-Сервіс» (04116, м.Київ, Шевченківський район, вул.Старокиївська, буд.10, ЄДРПОУ 19321683) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» (01601, м.Київ, вул.Володимирська, будинок 54, ЄДРПОУ 20017340) судовий збір в сумі 1762 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 21.03.2019р.

Суддя Спичак О.М.