Рішення № 80578199, 07.02.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11022/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Астахової О.О.,

за участю:

секретарів Лаптєвої О.В., Якименко Т.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача Хитрової Л.В., Олейнік Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконання.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15 липня 2017 року вона отримала лист від Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва про відкриття щодо неї виконавчого провадження. Виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого напису № 4707 від 25 жовтня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., вчиненого на підставі п. 9 ч. 1 ст. 34, ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції від 10 грудня 2014 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Рішенням Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/20084/14 від 22 лютого 2017 року визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом за змістом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Вважає, що кредитний договір № К3ХRRС01580002 від 05.04.2007 року та розрахунок заборгованості по договору станом на 08 вересня 2016 року не відносяться до переліку документів, на підставі яких стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Виконавчий напис був вчинений з порушенням Закону України «Про нотаріат», оскільки ст. 256 ЦК України визначає строк позовної давності як строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п. 3.1 гл. 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Строк, протягом якого може бути вчинений виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.3 гл. 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), тобто з дня, коли стягувач (кредитор) дізнався або повинен був дізнатися про те, що його право на належне виконання зобов'язання боржником порушено.

Вважає, що нотаріусом не дотримано вимог законодавства України, які регулюють порядок вчинення виконавчих написів як у частині переліку документів, які свідчать про безспірність заборгованості, так і при визначенні строку давності на право примусового стягнення боргу.

З огляду на викладене позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстровим №4704 від 25 жовтня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до судового засідання.

Відповідачам був встановлений строк для подання заперечення або пояснення щодо позову.

У своєму запереченні проти позову представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» Хитрова Л.В. просила відмовити у задоволенні позову, та зазначила, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За правилами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» строк для вчинення виконавчого напису має обчислюватись не за правилами обчислення строків позовної давності згідно ст.ст. 257, 258 ЦК України, на які посилається позивач, а за правилами ст. 88 цього Закону. В даному випадку терміном, з якого має обчислюватись такий строк, є дата направлення боржнику вимоги про усунення порушень відповідно до ст.ст. 530, 629, 631 ЦК України. А тому, наявність договору та виписки по рахунку боржника виключає будь-які обвинувачення в порушенні законодавства України при вчиненні виконавчих написів, оскільки дії нотаріуса відповідають Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Банком було надано нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення позивачу письмової вимоги про усунення порушень.

Передбачений ст. 88 Закону України «Про нотаріат» строк давності вчинення виконавчого напису за своєю правовою природою не є позовною давністю, оскільки відповідна дія виступає як окремий (позасудовий) спосіб захисту цивільних прав.

Таким чином, посилання позивача на положення ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України є безпідставними.

Виконавчий напис може бути вчинений протягом строків, зазначених у п.п. 3.1, 3.3, 3.4 глави 16 розділу ІІ вищезазначеного Порядку з моменту настання права вимоги, тобто направлення боржнику вимоги про усунення порушень. Однак, банком була направлена позивачу вимога 18 вересня 2016 року.

Відповідно до п. 9Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року було закінчено підготовче судове засідання і призначено справу до судового розгляду.

У своїй відповіді на заперечення ОСОБА_4 зазначила, що заява позичальника від 05 квітня 2007 року не передбачає використання такого документа, як письмова вимога про усунення порушень, який датований 18 вересня 2016 року. Банк не надав доказів отримання позивачем цієї вимоги. Підписана нею та банком заява від 05 квітня 2007 року містить термін початку договору - 04 квітня 2007 року та термін його закінчення - 04 квітня 2009 року, та не має посилання на будь-які інші терміни виконання зобов'язання включно з моментом пред'явлення вимоги. Вважає помилковим тлумачення банком змісту ст. 88 Закону України «Про нотаріат» за яким моментом, який визначає строк обчислення права вимоги вважається датою направлення боржнику вимоги про усунення порушення. Враховуючи, що у виконавчому написі період стягнення зазначений з 05 квітня 2007 року по 8 вересня 2016 року, а вимога банку направлена позивачу 18 вересня 2016 року, тому ніяким чином не впливає на визначення строку виникнення права вимоги. Оскільки у заяві від 05 квітня 2007 року максимальний розмір вимоги визначений в сумі 17 708,16 грн., визначена нотаріусом у виконавчому написі сума до стягнення є спірною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд задовольнити позов з підстав, викладених в позовній заяві і відповіді на заперечення.

У судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву.

Відповідач приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А. до суду не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Третя особа Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві не уповноважила свого представника на участь в судовому засіданні, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Цивільним законодавством задекларовано обов'язковості договірних зобов'язань для виконання сторонами (ст. 629ЦК України).

За приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір кредиту № К3ХRRС01580002, за умовами якого кредитор надав позичальнику строковий кредит у сумі 10 670,00 грн. на строк 24 місяці з 04 квітня 2007 року по 04 квітня 2009 року включно з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 234,74 грн. (а.с. 54).

18 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_4 ПАТ КБ «Приватбанк» було направлено вимогу про усунення порушення за кредитним договором № К3ХRRС01580002 від 05 квітня 2007 року (а.с. 94-98).

22 вересня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» було направлено приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Завалієву А.А. заяву про вчинення виконавчого напису, в якій банк просив стягнути на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість, що виникла по договору кредиту № К3ХRRС01580002 від 05 квітня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_4 Загальна сума заборгованості становить 89 117,60 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту становить 7 500,77 грн., заборгованість за відсотками - 22 917,34 грн., заборгованість з комісії - 5 399,02 грн., заборгованість з пені - 48 580,58 грн., заборгованість по штрафам (фіксова сума) - 500,00 грн., заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) - 4 219,89 грн. Строк, за який провадиться стягнення, визначається у період з 05 квітня 2007 року по 08 вересня 2016 року (а.с.91).

25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4704, в якому пропонується стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору № К3ХRRС01580002 від 05 квітня 2007 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 08 вересня 2016 року грошових коштів у сумі 89 117,60 грн. з урахуванням: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 500,77 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 22 917,34 грн., заборгованість з комісії у розмірі 5 399,02 грн., заборгованість з пені у розмірі 48 580,58 грн., заборгованість по штрафам (фіксована частина) у розмір - 500,00 грн., заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 4 219,89 грн. Строк, за який провадиться стягнення, визначається у період з 05 квітня 2007 року по 08 вересня 2016 року (а.с.90).

31 травня 2017 року постановою приватного виконавця Варавою Р.С. відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису № 4704 виданого 25 жовтня 2016 року (а.с. 13).

Предметом спірних правовідносин у цій справі є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі виконавчі дії, як вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Частиною 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Аналогічні положення містяться в п. 3.1 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (далі за текстом - Порядок).

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

Щодо доводів позивача про вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції від 10 грудня 2014 року, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» необхідно зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 87 Закону України "Про нотаріат").

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (далі за текстом - Перелік). Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.

Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі 910/13233/17 від 29.01.2019.

Враховуючи, що спірний виконавчий напис приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу було вчинено 25 жовтня 2016 року, тобто до визнання незаконною та нечинною Київським апеляційним адміністративним судом постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, є правомірним посилання приватного нотаріуса при вчиненні спірного виконавчого напису на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції від 10 грудня 2014 року на підставі поставі Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

А тому в цій частині, суд не погоджується із твердженнями позивача, як підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника - то це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі № 6-27цс15.

Стосовно доводів представника позивача про порушення нотаріусом статті 88 Закону України «Про нотаріат», зокрема, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, суд прийшов таких висновків.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Водночас законодавство не зазначає строк, в межах якого виконавчий напис може бути вчинено, «позовною давністю», а вживає термін «давність».

Позовну давність слід відрізняти від строку вчинення виконавчого напису.

Норма, закріплена у п. 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку пов'язує початок обчислення строку, протягом якого може бути вчинено виконавчий напис, з днем, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

У статті 631 ЦК України визначається строк договору, яким є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У своїй постанові від 08 лютого 2018 року у справі № 727/2027/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив наступне.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки відповідно до умов договору погашення кредиту, процентів та інших платежів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів суд обчислював з моменту (місяця) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Згідно із наданим ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунком станом на 08 вересня 2016 року загальна заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 89 117,690 грн. (а.с.92-93).

З даного розрахунку заборгованості убачається, що позивач зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконувала починаючи з травня 2007 року, кредит та проценти за користування ним не сплачувала.

Тобто, починаючи з 2007 року, банк був обізнаний про порушення свого права та у нього виникло право вчиняти дії для захисту порушеного права, однак, письмову вимогу про усунення порушення за кредитним договором була направлена ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу позивача лише 18 вересня 2016 року (а.с.94).

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Статтями 77-80 ЦПК України, визначено поняття налкжності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Судом встановлено, що у вчиненому 25 жовтня 2016 року виконавчому написі сума заборгованості зазначена у розмірі 89 117,60 грн., що існувала ще в 2009 року, а період стягнення - з 05 квітня 2007 року по 08 вересня 2016 року.

Отже, виконавчий напис вчинений у 2016 року більше ніж через три роки після виникнення права вимоги, яка вперше була направлена позивачу 18 вересня 2016 року, є порушенням ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Згідно із ч.1-3 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Встановивши, що щомісячних платежів на виконання кредитного договору, кінцевий строк погашення кредиту за яким встановлено 04 квітня 2009 року, позивач не вносила, і позовна давність за домовленістю сторін збільшена не була, суд приходить до висновку, що з дня виникнення права вимоги на стягнення вказаної заборгованості минуло більше трьох років, що виключає можливість її стягнення за виконавчим написом, оскільки не свідчить про безспірність заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З огляду на викладене підлягає стягненню із відповідача на користь позивача сума судового збору у розмірі 640,00 грн., сплаченого відповідно до квитанції № 691 від 18 липня 2017 року.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 16, 18, 253, 257, 261, 525, 526, 549, 612, 626-629, 631, 1054 ЦК України, ст.ст. 1-13, 76-83, 141, 209-211, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва Артема Анатолійовича, третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстровим №4704 від 25 жовтня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем про стягнення заборгованості за кредитним договором № К3ХRRC01580002 від 05.04.2007 року, що виникла за період з 05.04.2007 року по 08.09.2016 року з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570 у сумі 89 117,60 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 640 (шітсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Cуддя О.О. Астахова