Рішення № 80574364, 19.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2019 року № 826/12246/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи - Обухівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання дій протиправними та скасування постанови, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) (далі - позивач) з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича щодо ухвалення постанови від 26 травня 2017 року про стягнення з позивача на користь Департаменту Державної виконавчої служби виконавчого збору у розмірі 4 496 333, 78 грн.;

- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича про стягнення з позивача на користь Департаменту Державної виконавчої служби виконавчого збору у розмірі 4 496 333, 78 грн. у виконавчому провадженні №50245475.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що 26 травня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кошкером І.А. було ухвалено незаконну постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 4 496 333, 78 грн. в рамках виконавчого провадження №50245475, яка 01 червня 2017 року була направлена для виконання до Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області. Вважає винесену постанову незаконною, оскільки виконавчий збір може стягуватись з боржника внаслідок виконання органом ДВС рішення, проте в даному випадку рішення виконано не було та кошти з боржника на користь стягувача не стягнуто.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час, день та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Причини неявки суду не повідомляли. Письмових заперечень по суті справи від них не надходило.

Протокольною ухвалою, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України (у редакції, чинній на дату постановлення ухвали) суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2015 року Обухівським районним судом Київської області виданий виконавчий лист, відповідно до якого, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Будконтракт» перед ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитним договором №5757-20/8-1 від 14 лютого 2008 року у сумі 44 963 337, 84 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1, а саме:

- земельну ділянку, загальною площею 3,0000 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акту на право власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Обухівської райдержадміністрацією на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 16 червня 2008 року за №961, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100534 від 26 червня 2008 року, цільове призначення земельної ділянки площею 3,0000 га, для індивідуального садівництва;

- земельна ділянка, загальною площею 0,7415 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданого Обухівською райдержадміністрацією на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації від 13 червня 2008 року за №961, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100533 від 26 червня 2008 року, цільове призначення земельної ділянки площею 0,7415 га, для індивідуального садівництва;

що розташовані на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною 5 311 000, 00 грн.

Боржник - ОСОБА_1, стягувач - ПАТ «Банк «Київська Русь».

19 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №50245475 та 06 грудня 2016 року майно, що належить ОСОБА_1 було передано на реалізацію до системи електронних торгів арештованим майном - ДП «Сетам» Міністерства юстиції України.

Згідно з повідомленням ДП «Сетам» Міністерства юстиції України, електронні торги по лоту №188383, призначені на 13 січня 2017 року, не відбулись, про що сформовано протокол №228097 від 13 січня 2017 року.

Електронні торги по лоту №197327 (уцінено лот №188383), призначені на 28 лютого 2017 року, не відбулись, про що сформовано протокол №238972 від 28 лютого 2017 року.

У відповідності до повідомлення ДП «Сетам» Міністерства юстиції України, електронні торги по лоту №205684 (уцінено лот « 197327, призначені на 12 квітня 2017 року, не відбулись, про що сформовано протокол №249307 від 12 квітня 2017 року.

25 квітня 2017 року державним виконавцем на адресу стягувача надіслано повідомлення про залишення за собою нереалізованого майна.

У зв'язку з тим, що, у відповідності до частин 7 та 8 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», від стягувача не надійшло письмової заяви про залишення за собою нереалізованого майна, 26 травня 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кошкером І.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

26 травня 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кошкером І.А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження №50245475, якою передбачено стягнення зі ОСОБА_1 на користь відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України виконавчого збору у розмірі 4 496 333, 78 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Згідно приписів частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 17 лютого 2017 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ передбачено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Водночас, слід зазначити, що порядок реалізації арештованого майна передбачений статтею 61 Закону №1404-VIII.

Частинами 6 та 7 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою нереалізоване майно та за відсутності у боржника іншого майна, на яке можна звернути стягнення, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми та розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

У даному випадку, виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту третього частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, яка передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, та за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

З огляду на зазначене, фактичне виконання рішення суду, шляхом реалізації з прилюдних торгів майна боржника, не відбулось, тому підстави для стягнення з позивача суми виконавчого збору, станом на день винесення оскаржуваної постанови від 26 травня 2017 року, у відповідача були відсутні.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені у справі обставини, а також відсутність будь - яких заперечень з приводу позовних вимог зі сторони відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 77-78, 139, 143, 241-246, 255, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови задовольнити.

2. Визнати протиправними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича, що полягають у винесенні постанови від 26 травня 2017 року в рамках виконавчого провадження №50245475 про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 4 496 333, 78 грн.

3. Скасувати постанову від 26 травня 2017 року, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкером Іваном Анатолійовичем про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 4 496 333, 78 грн.

4. Стягнути з Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 280, 00 грн.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов