Рішення № 80563780, 14.03.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/1593/18

2/303/3/19

ряд. стат.звіту - 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Славич М.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про виселення, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про виселення.

Позов мотивований тим, що 06.12.2017 року позивачем було придбано на торгах з реалізації предмета іпотеки квартиру, що знаходиться за адресою: м.Мукачево, вул.Ярослава Мудрого, 71/5, яка раніше належала ОСОБА_4 та була передана в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк». 16.01.2018 року приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було видано Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів на вищезазначену квартиру. У відповідності до ч.1 ст.40 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Згідно ч.2 ст.40 ЗУ «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровіьно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. 09.02.2018 року позивачем було надіслано відповідачу вимогу про звільнення разом з членами сім`ї квартири, однак остання продовжує проживати у зазначеній квартирі і не має наміру її в добровільному порядку звільняти.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд їх задоволити з підстав наведених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову пославшись на підстави, які зазначені нею у відзиві на позовну заяву. ОСОБА_6 відзиву слідує, що 06.12.2017 року було проведено електронні торги, переможцем яких став ОСОБА_1. Однак, на думку представника відповідача, дані прилюдні торги проводились з порушенням, а тому нею і внтересах відповідача було подано позов до Мукачівського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, ДП «Сетам», ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 про визнання електронних торгів недійсними. Крім цього, право власності на спірну квартиру у відповідача виникло на підставі Договору дарування, тобто дана квартира не була придбана за кредитні кошти. При таких обставинах, до даних правовідносин слід застосовувати ч.2 ст.109 ЖК УРСР, згідно якої, громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вивчивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, заслухавши пояснення сторін та аналізуючи в сукупності докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва, серії НМХ 772261, зареєстрованого в реєстрі за №14, виданого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1. Дана квартира придбана з електронних торгів з реалізації предмета іпотеки 06.12.2017 року. Зазначене нерухоме майно раніше належало ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору дарування (а.с. 5).

ОСОБА_6 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №110751449 від 16.01.2018 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с. 4).

ОСОБА_7 від 03.02.2018 року слідує, що ОСОБА_1 надсилав ОСОБА_4 вимогу про звільнення квартири протягом одного місяця з моменту його отримання (а.с. 5, 6).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно №123068394 від 07.05.2018 року, станом на 17.11.2005 року, квартира АДРЕСА_3, на підставі Договору дарування, на праві приватної власності належала ОСОБА_4 (а.с. 18, 19).

Згідно Договору кредиту №42 від 29.06.2006 року укладеного між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» і ОСОБА_4, остання отримала грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США, зі сплатою 13% річних на споживчі цілі (а.с. 43, 44).

Дані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України визначено засади захисту права власності: Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону №898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою сергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання – пропорційним законній меті.

У рішенні від 07.07.2011 року у справі «Сєрков проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого проктоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким чином, на переконання суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. До аналогічного висновку прийшла також і ОСОБА_8 Верховного Суду у своїй Постанові від 31.10.2018 року під час розгляду справи №753/12729/15-ц, 14-317цс18.

Аналізуючи та даючи оцінку зібраним по справі доказам та беручи до уваги позицію ОСОБА_8 Верховного Суду, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 була власником майна, яке не було придбане за кредитні кошти, а отримане нею на підставі Договору дарування. Крім цього, на вимогу добровільно виселитися, відповідачу інше жиле приміщення не надавалося, зокрема відомостей про дані обставини матеріали справи не містять, а тому при таких обставинах виселення відповідача є недопустимим.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 23, 34, 76-82, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, суд, -

р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_4 із квартири під №5 в житловому будинку №71 по вул.Ярослава Мудрого в місті Мукачево Закарпатської області - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області.

Позивач: ОСОБА_1, інд.90575, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканець с.Солотвино, вул.П.Терека, буд.40, Тячівського району.

Відповідач: ОСОБА_4, інд.89600, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканка АДРЕСА_4.

Повний текст рішення складений 19.03.2019 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір