Рішення № 80556135, 14.02.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17776/18-а

Категорія 18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Остапчук Т.В.

при секретарі Каранда С.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача, 3-ї особи Корецька Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Інспектора роти № 3, батальйону №4, полку № 2 УПП в м. Києві ДПП Лейтенант поліції Тимченко Антон Юрійович, третя особа: Департамент патрульної поліції на постанову про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просить скасувати Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 23.03.2018р. (серія ВР № 271291), інспектора роти №3, батальону №4, полку №2 УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліції Тимченко Антона Юрійовича .Провадження по справі у відношенні ОСОБА_3 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст.122 КУпАП - закрити. В обгрунтування позову посилається , що 23.03.2018 року, приблизно о 16:50, рухаючись по трасі М-06, в сторону м. Житомир, на власному легковому автомобілі марки Фольксваген, днз: НОМЕР_1, раптово відчувши пульсацію в області скронь голови, а також біль в потиличній частині голови, вирішив здійснити вимушену зупинку керованого автомобіля, увімкнувши при цьому аварійні вогні, за зупинкою для громадського транспорту, яка знаходиться на 21 км. траси М-06, в сторону м. Житомир, з метою забезпечення безпеки власного руху та руху інших учасників дорожнього руху по трасі М-06.

Зупинившись за зупинкою для громадського транспорту, залишив автомобіль щоб пройтись повітрям та з'ясувати для себе, чи зможе обійтись без медичної допомоги та надалі продовжити свій безпечний дорожній рух.

Через деякій час, відчувши покращення свого фізичного стану від знаходження на повітрі та дійшовши висновку про усунення обставин, що на його думку, перешкоджали безпечному керуванню автомобілем, повернувся до свого автомобіля щоб продовжити свій рух по трасі М-06.

Разом з тим, до автомобіля підійшов інспектор поліції та повідомив, що здійснив стоянку автомобіля у місці де заборонено зупинку транспортним засобам (п.15.9(е) Правил дорожнього руху), чим порушив п.15.10(а) Правил дорожнього руху.

Тож, на підставі, як вважав інспектор поліції, порушення ним п.15.10(а) Правил дорожнього руху, було винесено інспектором поліції постанову (серія ВР № 271291) про накладення на нього адміністративного стягнення за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення якою накладено штраф в розмірі 255,00 грн..

Але, з даною постановою інспектора поліції, не погоджується, оскільки вважає, що Правил дорожнього руху не порушував.

Вважає, що дана постанова інспектора поліції, була прийнята з порушенням вимог закону, внаслідок чого порушуються права.

Інспектор поліції, в силу вимог ст.2,8,18,23 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язаний був лише скласти відповідний протокол на місці зупинки автомобіля і як доказ, що встановлює, на його переконання, наявність адміністративного правопорушення, передати його відповідному органу Національної поліції, уповноваженому законом вирішувати цю справу, не більше.

Натомість, інспектор поліції, не маючи необхідної компетенції розглядати справу про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І ст.122 КУпАП, на місці його вчинення, вирішив дану справу на місці, що знаходиться на 21 км. траси М-06, у с. Стоянка, Києво-Святошинського району, Київської області, чим грубо порушив вимоги ч.І ст.276 КУпАП.

Також, інспектором поліції не проводились дії, що відповідають вимогам ст.247,268, 278, 279,280 КУпАП та підтверджують проведення безпосереднього розгляду даної справи.

Зазначена постанова про накладення адміністративного стягнення виносилась без проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення, інспектор попередньо не складав протокол про адміністративне правопорушення, зобов'язаний був особисто перевірити наявність обставин крайньої необхідності, чого в свою чергу, не було здійснено. Проте, будь-які вимірювання на дорозі інспектор поліції не здійснював. На момент винесення зазначеної постанови про накладення міністративного стягнення у інспектора поліції були відсутні будь-які фактичні дані, що Підтверджують порушення п. 15.10(а) Правил дорожнього руху.

Внаслідок відсутності складання інспектором поліції протоколу про адміністративне правопорушення за ч.І ст.122 КУпАП, порушуються вимоги ст.245,246,251,252 КУпАП, що відповідно вказує на те, що зазначена постанова про накладення адміністративного стягнення є незаконною та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача, 3-ї особи проти позову заперечувала , вказувала на те що позивачем не доведено ,

здійснення порушення ПДР з крайньої необхідності.

Відповідно до винесеної відповідачем Постанови від 23.03.2018р. позивачем порушено п 15.9.е) ІІДР, за шо адміністративна відповідальність передбачена за ч.1 ст. 122 КУпАП. Було розглянуто відповідачем за місцем вчинення адміністративного правопорушення. Перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським було роз'яснено позивачу його права передбачені ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України. Розпочавши розгляд справи про адміністративно правопорушення, поліцейський назвав свою посаду, спеціальне звання та прізвище, та пояснив підставу зупинки, а також, що він вповноважений на розгляд справ про адміністративні правопорушень передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Оцінивши докази у справі про адміністративне правопорушення з своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахував їй значність вчиненого правопорушення, заслухавши пояснення позивача поліцейський, керуючись законом та правосвідомістю, постановив визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, що в межах санкції даної статті. Після чого позивача було ознайомлено з винесеною Постановою, та повідомлено йому порядок оскарження Постанови, та наслідки її невиконання, передбачені- ст.ст. 307, 308 КУпАП. Від отримання копії постанови позивач відмовився , тому була направлена по почті.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідка, дослідивши письмові докази, приходить до слідуючого.

Встановлено, що 23 березня 2018 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 271291, якою ОСОБА_3 визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн.

У постанові зазначено, що керуючи транспортним засобом «Volkswagen Passate, номерний знак НОМЕР_1 за адресою: 21 км а/д М06 в напрямку Житомир здійснив стоянку транспортного засобу, у місці заборонено зупинку, а саме ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, (п15.9.е), чим порушив п.15.10а)ПДР вимоги за шо адміністративна відповідальність передбачена ч. ст. 122 КУпАП.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 15.9 е) ПДР Зупинка забороняється-

ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;

Відповідно до п.15.10 а) ПДР Стоянка забороняється:

у місцях, де заборонена зупинка;

Відповідно до ч.1 ст.122 КУАП Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Встановлено що , позивач не заперечує факт наявності вказаних у оскаржуваній постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності обставин , однак зазначає про відсутність його вини, оскільки порушення Правил дорожнього руху України допустив у стані крайньої необхідності, погіршення стану здоров»я , вмикнувши аваріійний вигнал, що згідно з нормами КУпАП виключає можливість притягнення до відповідальності та застосування до нього адміністративного стягнення.

Згідно з статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.

Отже, положеннями КУпАП передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності у випадках, коли вчинені нею дії, які мають ознаки правопорушення і за які КУпАП передбачена відповідальність, вчинені у стані крайньої необхідності.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 не підтвердила покази позивача про здійснення зупинки в стані крайньої необхідності.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, судом встановлено правомірність винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки не встановлено що дії були вчинені ним у стані крайньої необхідності, які відповідачем кваліфіковано як адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

Згідно ст. 222 КУАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Крім того, відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 р. та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за №1408/27853 , у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУАП.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 КУАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Отже, посилання позивача на те, що працівниками поліції протиправно не складався протокол про адміністративне правопорушення, що не дає підстав для складення постанови, - не відповідають нормам чинного законодавства, тому є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 283 КУАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ст. 245 КУАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Дослідивши відео, судом звстановлено порушення ПДР позивачем. З наданого відповідачем відеозапису з нагрудної відео-камери поліцейського патрульної служби та дослідженого у судовому засіданні вбачається, що поліцейським патрульної служби було зафіксовано порушення позивачем ПДР, складання постанови, в ході якого позивач вказував про вчинення адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності, про знаходження автомобіля за зупинкою не вказував .

Але, позивачем зі свого боку не надано суду жодних доказів щодо не скоєння їм правопорушення.

Таким чином, відповідачем доведено законність та обґрунтованість винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ВР № 271291 від 23.03.2018 р. та правомірність дій щодо її складення.

При таких обставинах позов не підлягає задоволенню .

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_3 до Інспектора роти № 3, батальйону №4, полку № 2 УПП в м. Києві ДПП Лейтенант поліції Тимченко Антон Юрійович, третя особа: Департамент патрульної поліції на постанову про накладення адміністративного стягнення,

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адмінінстративного суду через Печерський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення 28.02.2019р.

Суддя Остапчук Т.В.