Рішення № 80552508, 27.02.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/9446/15-ц

пр. № 2/759/51/19

27 лютого 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсним договору іпотеки та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

у червні 2015 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд після збільшення позовних вимог стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість у розмірі 792774 грн 83 коп. та судовий збір по справі у розмірі 3654 грн 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 25.05.2007 між ЗАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №800000308 відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 60000 дол. США 00 цен., а відповідач зобов'язалася повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1, також в забезпечення виконання зобов'язання 25.07.2007між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №800000308-П згідно якого поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, однак ОСОБА_1 у порушення умов Договору свої зобов'язання належним чином не виконала у результаті чого утворилася заборгованість.

16.11.2015 у судовому засіданні було прийнято зустрічну позовну заяву представника відповідача ОСОБА_4, просить суд після збільшення позовних вимог визнати недійсним з моменту вчинення Договір про надання споживчого кредиту №800000308 від 25.05.2007; визнати недійсним з моменту вчинення Договір іпотеки №800000308-И від 25.05.2007 та скасувати заборону відчуження нерухомого майна зазначеного в іпотечному договорі №800000308-И від 25.05.2007 та зареєстрованого в реєстрі № кдз 2482; визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки №800000308-П від 25.05.2007 укладений між відповідачем та гр. ОСОБА_3 та стгянути з відповідача на користь позивача за недійсним кредитним договором №800000308 від 25.05.2007 суму коштів у розмірі 8566 дол. США 87 цен., а також 3030 грн 00 коп. як комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування.

Зустрічні позовні вимог обгрунтовує тим, що позивач уклала з ВАТ «Альфа-Банк» правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» кредитний договір №800000308 від 25.05.2007, а також в якості забезпечення виконання зобов'язання по вказаному договору між Банком та позивачем укладено іпотечний договір №800000308-И та договір поруки №80000308-П, однак у змісті договору про надання споживчого кредиту та договору про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, відповідачем було замовчено обставини, які б вплинули на вчинення позичальником відповідного договору та володіючи інформацією про які позичальником не уклався б даний договір, також між відповідачем та позивачем було погоджено лише базові умови кредитування викладені у кредитному договорі, про усі інші умови позивач не був повідомлений, виключно внаслідок чого і було укладено даний кредитний договір.

29.02.2016 ухвалою Святошинського районного суду м. Києва призначено по справі судову фінансово-економічну експертизу (а.с. 120 том 1).

Представник позивача по первісному позові у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, проте у матеріалах справи наявне клопотання подане разом із позовною заявою в якій представник просив слухати справу в усіх судових засіданнях у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив задовольнити (а.с. 30, том 2).

Відповідач та її представник по первісному позові у судовому засіданні просили відмовити через порушення прав відповідача, а по зустрічних позовних вимогах просили задовольнити позовні вимоги посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача по первісних позовних вимогах у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив (а.с. 237 том 1).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 25.07.2007 між ЗАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №800000308 згідно якого позивач зобов'язався надати позичальнику 60000 дол. США 00 цен., із кінецевим строком повернення до 25.05.2022, процентна ставка 10,50% річних а відповідно позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах , що передбачені Договором та Додатком №1 до нього графіком погашення кредиту (а.с. 3-11).

ЗАТ «Альфа-Банк» 19.08.2009 приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» назву організаційно-правової форми, шляхом перейменування в ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 26 том 1).

Однак у порушення умов Договору відповідач свої зобов'язання не виконала, внаслідок чого станом на 25.04.2015 утворилася заборгованість у розмірі 33356 дол. США 82 цен., що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 751564 грн 61 коп., за відсотками 1259 дол. США 23 цен., що офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 28371 грн 79 коп. (а.с. 24 том 1).

З приводу заборгованості позивач надсилав на адресу відповідачів вимоги про дострокове повернення кредиту вих.№45762-102 б/б від 21.05.2015 (а.с. 21-23 том 1).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Також 25.07.2007 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки №800000308-П, згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_1 обов'язків, що виникли на підставі Основного договору (а.с. 17, 18).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Порядок погашення заборгованості регулюється п. 2.7 Договору згідно якого. Платежі з повернення кредиту та сплати процентів за його користування здійснюється щомісячно: у разі сплати у валюті кредиту 25 числа кожного місяця рівними частинами у розмірі 1290 дол. США 00 цен.; у разі сплати в іншій валюті Рахунку 24 числа кожного місяця у сумі, розрахованій у порядку та на умовах, визначених цим Договором».

У матеріалах справи відсутній графік платежів редакції від 25.05.2007 до кредитного договору №800000308 від 25.05.2007.

Встановлено, що ОСОБА_1 сплачено загальну суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 68566 дол. США 87 цен. (а.с. 24).

Надання кредиту передбачено п.2.6 Розділу №1 кредитного договору №800000308 від 25.05.2007: порядок надання Кредиту. Кредит надається позичальнику в готівковій формі через касу Кредитора, крім того, відповідно до 3.2 Розділу №2 кредитного договору №80000308 від 25.05.2007, зазначено «3.2 Днем надання Кредиту вважається день отримання кредитних коштів в касі Банку (або зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника) в порядку, передбаченому Розділом №1».

В матеріалах справи міститься виписка по особовому рахунку №2236800000308 за період з 25.05.2007 по 25.04.2015 в касу банку на рахунок №100171 коштів в сумі 60000 дол. США 00 цен. (еквівалент 303000 грн 00 коп.) з призначенням платежу «Надання кредиту за кредитним договором №800000308 від 25.05.2007».

Однак в матеріалах справи відсутні оформлені відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ з організації касової роботи банків в тому числі Постанови Правління НБУ №337 від 14.08.2003 та Постанови Правління НБУ №566 від 30.12.1998, документальні підтвердження видачі кредитних коштів, тобто відсутня заява на видачу готівки, підписана Позичальником у розмірі 60000 ол. США 00 цен. за кредитним договором №800000308 від 25.05.2007, виписки по рахункам щодо обліку заборгованості за відсотками за користування кредитом; виписки по рахункам щодо обліку простроченої заборгованості за кредитом та виписки по рахункам щодо обліку прострочених нарахованих відсотків за кредитом.

Тому враховуючи викладені обставини в межах матеріалів справи відсутня документально обґрунтована сума заборгованості за кредитним договором станом на 25.04.2015.

Слід зазначити, що дата укладення договору про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №800000308 від 25.05.2007 в якому вказано умови зміни розміру відсоткової ставки, становить 09.04.2009, а станом до цієї дати, в межах наявних матеріалів, відсутні документальні підтвердження своєчасного погодження змін ознайомлення Позичальника про зміну відсоткової ставки, викладених в письмовій формі та підписаних сторонами, таким чином застосування збільшеної ставки у Розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 станом на 25.04.2015 за період з 25.09.2008 по 08.04.2009 документально не обґрунтовано, що суперечить: п.п.4, 5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»; п.п.2.3., 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженого Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007.

Таким чином, за наявними документами у «Розрахунку заборгованості за кредитом» ОСОБА_1 станом на 25.04.2015 позивачем при нарахуванні відсотків за період з 25.09.2008 по 08.04.2009 застосовувалась ставка (14,50%), своєчасно (з 25.09.2008) не передбачена умовами кредитного договору (в т.ч. зі змінами), що свідчить про утримання з Позичальника додаткових нарахувань по відсотках, які збільшують фактичну вартість кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦКУ пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п.3.6. Розділу №2 кредитного договору №800000308 від 25.05.2007 (а.с. 5-7 том 1) зазначено, що в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення Кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору пеню в розмірі 1% (один) відсоток від простроченої суми за кожен день прострочення.

Під час дослідження матеріалів справи не встановлено документів бухгалтерського обліку щодо нарахування та погашення пені за період з 25.09.2008 по 25.04.2015 згідно даних відображених у Розрахунку заборгованості станом на 25.04.2015, таким чином, вказана в «Розрахунку заборгованості за кредитом» ОСОБА_1 станом на 25.04.2015р (а.с. 5-8 том 1) заборгованість по пені документально не обґрунтована.

Щодо розрахунку заборгованості за кредитом ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» станом на 25.04.2015 слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні відповідь на клопотання, оформлені відповідно до вимог Постанови Правління НБУ №337 від 14.08.2003 та Постанови Правління НБУ №566 від 30.12.1998, документальні підтвердження видачі кредитних коштів, відсутня заява на видачу готівки, підписані Позичальником у сумі 60000,00 дол. США 00 цен. за кредитним договором №800000308 від 25.05.2007.

Застосування підвищеної ставки для нарахування відсотків у розмірі 14,50%, починаючи з 25.09.2008 до 08.04.2009 включно, не передбачено умовами кредитного договору №800000308 від 25.05.2007, також в межах наявних матеріалів справи відсутні документальні підтвердження своєчасного погодження змін викладених письмовій формі та підписаних сторонами згідно п.5.2. кредитного договорі, застосування збільшеної ставки у «Розрахунку заборгованості за кредитом» ОСОБА_1 станом на 25.04.2015 документально не обґрунтовано та суперечить п.п. 4, 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.п.2.3., 3.5. «Правил падання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» відповідно до Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007; у розрахунку відсутній розмір заборгованості за кредитом (база для нарахування), використаний для нарахування відсотків; у розрахунку відсутній розмір простроченої заборгованості (база для нарахування), використаний для нарахування пені.

В межах наявних матеріалів, відсутні документи бухгалтерського обліку, а саме: виписки по рахункам щодо обліку заборгованості за відсотками за користування кредитом; виписки по рахункам щодо обліку простроченої заборгованості за кредитом новим боргом; виписки по рахункам щодо обліку прострочених нарахованих відсотків за кредитом; виписки по рахункам щодо обліку пені (нарахування та погашення).

Таким чином, згідно наданих документів, сума заборгованості за кредитним договором №800000308 25.04.2007 станом на 25.04.2015 необґрунтована матеріалами справи.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 договору відповідач зобов'явся надати кредит в іноземній валюті у розмірі 60000 дол. США 00 цен.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Використання інозе мної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків та території України за зобов'язаннями допускається у випадку, порядку і на умовах, встановлених законом.

Судом не встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину відповідач не мав банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та дозволи на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінеті Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 2 ст. 6 названого Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 Кредитного договору цей Договір складається з двох розділів, які нероздільно пов'язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох розділів цього договору, включаючи всі додатки до нього.

Відповідно до п. 2.1 Розділу №2 позичальник гарантує, що перед укладенням Договору він в повній мірі ознайомлений з умовами надання кредиту, у тому числі загальною вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, а також іншою інформацією згідно з вимогами чинного законодавства про захист прав споживачів. Він усвідомлює свої дії, якими може свідомо керувати, та не перебуває під впливом помилки, обману, насилля, погрози, тяжкої обставини.

09.04.2009 між сторонами укладено Договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №800000308 від 25.05.2007 де сторони погодили викласти п 2.2 Розділу №1 кредитного договору у наступній редакції: процентна ставка з 25.05.2007 по 24.09.2008 складає 10,5% річних, з 25.09.2008 по 24.04.2009 складає 14,5% річних, з 25.04.2009 по 24.04.2010 складає 7,55% річних, з 25.04.2010 складає 15,10% річних. Змінено дату остаточного повернення кредиту 25.05.2022. Викладено додаток №1 до Кредитного договору у новій редакції.

Згідно приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Нормами, викладеним в абз. 4, 6 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначається, детальний розпис сукупної вартості для споживача (у процентному значені та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору сукупна вартість кредиту з урахуванням усіх супутніх послуг, визначена в Додатку №1 цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Зі змісту спірного кредитного Договору вбачається, що позивачу по зустрічному позові перед укладенням кредитного Договору, було в письмовій формі ознайомлено як з умовами договору, так і з сукупною вартістю кредиту. Позивач по зустрічному позові знав про вищезазначеній договірні умови і свідомо погоджувався з ними, про що свідчить п. 2.1 Розділу №2 відповідно до якого останній був ознайомлений як з умовами кредитування в повному обсязі, так і з сукупною вартістю кредиту.

Крім того у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач по зустрічному позові мав можливість скористатися правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Проте, таким правом позивач по зустрічному позові не скористалася.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення згідно яких передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, окрім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з умов договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та отримали те на що вони розраховували при укладанні договору.

Позивач по зустрічному позову була обізнана про усі умови кредитування у тому числі про необхідність сплати комісійної винагороди, що підтверджується наявністю підпису позивача на кредитному договорі, а тому кредитним договором були визначені вид, вартість супутніх послуг банку при обслуговуванні кредиту, на які була надана згода позичальника, про що свідчить факт сплати комісійної винагороди.

Згідно графіків платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який є додатком №1 до кредитного договору, сторонами було погоджено проценту ставку, комісії на надання кредиту, а також затверджено графік платежів.

Таким чином, під час укладення договору позивача по зустрічному позову було ознайомлено із сукупною вартістю споживчого кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами). Не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.

Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст. 215,1048-1052, 1054-1055) ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним.

Згідно ч. 3 ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Всупереч правилам п.п. 4, 5, ч. 2 ст 175 ЦПК України, п. 7 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позивач по зустрічному позові у своїй позовної заяві викладає лише позовні вимоги, але не зазначає доказів, що підтверджують кожну обставину, на яку він посилається.

Верховний Суд України в своїй постанові від 31.10.2012 в справі №6-53цс12 зробив висновок про те, що «особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'активних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника».

Позивачем по зустірчному позову не надано належніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення його особистого права.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача по зусрічному позову є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні певірсного та зустрічного позовів, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 207, 215, 261, 525, 526, 530, 627, 628, 638, 1049, 1050, 1054-1055, 1056-1 ЦК України; 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсним договору іпотеки та стягнення грошових коштів відмовити.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул'яновська

Повний текст судового рішення складено 27.02.2019.