Рішення № 80550622, 18.03.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/8454/18

Провадження 2/711/572/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді - Кондрацької Н.М.

при секретарі: Мелещенко О.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Черкаської області, Черкаської місцевої прокуратури про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом прокуратури Черкаської області, Черкаської місцевої прокуратури про відшкодування шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що 09.08.2018 за вказівки керівника Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_2 закрито кримінальне провадження №12015251010001426 відносно ОСОБА_3 за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 286 КК України, по епізодам, які мали місце 04.12.2015 та 10.08.2016, де позивачці нанесені тяжкі тілесні ушкодження з тяжкими наслідками. По даному кримінальному провадженню, за вказівки керівника ОСОБА_2 та прокурора області ОСОБА_4 не допитувались свідки зі сторони ОСОБА_1, підроблювались свідчення свідків, не проводились одночасні допити з свідками ОСОБА_3, підроблено СМЕ на основі копій довідок із травмпункту та надано вказівку не проводити СМЕ для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. 04.12.2015 близько 13:40 год. на зупинці «Дружба Народів», що в сторону ЧШК, позивач сіла в маршрутний автобус №9 (07-45), який належить перевізнику ОСОБА_5, водій ОСОБА_3, умисно, з метою розправи, при посадці в автобус на передні двері зажав ліву ногу, голень, стегно та тримав 2-3 хвилини, після чого почав рух, а потім зупинився і знову тримав двері закритими. Потім двері відкрив і позивач сіла на заднє сидіння та доїхала до Черкаської міської лікарні №3, де їй надали медичну допомогу. Внаслідок травми у позивачки «забій, здавлення сідничного нерва, больовий синдром». 10.08.2016 близько 17:33 год. на зупинці «Дружба Народів», що в сторону центра, позивач сіла в маршрутний автобус №25 (08-59), водій ОСОБА_3, побачивши її «став робити викрутаси на дорозі», внаслідок чого позивач вдарилась лівою ногою (стегном) об залізо, подряпалась. Здавлення та удар були в одному місці. Внаслідок даних травм позивачці призначено дві операції в Інституті нейрохірургії. Враховуючи викладене просить провести судово-медичну експертизу для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Стягнути з прокуратури Черкаської області, внаслідок незаконних дій та приховування тяжкого злочину матеріальну шкоду в розмірі 50000 грн. та моральну шкоду в розмірі 300000 грн.

Ухвалою судді від 16.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

10.12.2018 представник Черкаської місцевої прокуратури та прокуратури Черкаської області за довіреністю прокурор Завгородній О.О. подав суду відзив на позовну заяву. Зазначив, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону. Оскільки в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що завдана матеріальна та моральна шкода полягає саме у винесенні постанови від 09.08.2018 про закриття кримінального провадження №12015251010001426. Відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування встановлюється законом. Спеціальним законом є Закон №266/94-ВР. Встановлення факту незаконності дій органів досудового розслідування є компетенцією органів кримінальної юстиції та суду. Постанова про закриття кримінального провадження №12015251010001426 в судовому порядку не скасовувалася та не визнавалася незаконною, а відтак відсутні підстави до стягнення шкоди. Щодо відшкодування шкоди, завданої здоров’ю позивача внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень за обставинами, що мали місце 04.12.2015 та 10.08.2016, то відповідно до ст. 1195 ЦК України особою, яка відповідає за завдану здоров’ю потерпілого шкоду, є фізична або юридична особа, яка завдала такої шкоди. Ушкодження здоров’ю позивача були завдані не працівниками прокуратури, а відтак підстави для покладання на прокуратуру Черкаської області та Черкаської місцевої прокуратури цивільної відповідальності за завдання такої шкоди відсутні. А тому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

21.01.2019 позивач ОСОБА_1 подала суду відповідь на відзив, в якому повністю підтримала заявлені позовні вимоги, пояснила, що ухвали слідчих суддів про проведення судово-медичної експертизи не виконані, щодо посилання прокурора на ст. 1195 ЦК України, позивач зверталась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_3, але судом було відмовлено в позові, оскільки ОСОБА_3 не пред’явлена підозра у вчиненні кримінального правопорушення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник прокуратури Черкаської області, Черкаської місцевої прокуратури по довіреності прокурор Завгородній О.О. просив відмовити в позові, оскільки предметом позову є постанова про закриття кримінального провадження №12015251010001426 від 09.08.2018, яка не скасована судом. Протиправні дії, вчинені відповідачами відсутні, судово-медична експертиза не була проведена, але такі дії органів досудового розслідування не оскаржувались.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об’єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини:

Згідно вимог ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що в провадженні слідчого СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області перебувало кримінальне провадження №12015251010001426 від 26.12.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, по факту події, яка мала місце яке 04.12.2015р. у маршрутному таксі №9 (номер 07-45), яким керував водій ОСОБА_3, під час посадки пасажирів на зупинці громадського транспорту «Дружба народів» в м. Черкаси дверима автобусу було зажато ногу позивача, внаслідок чого їй завдано тілесних ушкоджень. Також,10.08.2016р. позивач, перебуваючи у салоні маршрутного автобусу №25 (номер 08-59), яким керував ОСОБА_3, отримала тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин, лівого гомілково-ступеневого суглобу та садна м'яких тканин.

Позивачка є інвалідом першої групи з 21.09.2009 р. внаслідок захворювання опорно-рухового апарату та потребує постійного стороннього догляду. На даний час внаслідок загострення хвороби сідничного нерву лівого стегна їй запропоновано надання медичної допомоги, зокрема, хірургічне лікування в Інституті нейрохірургії в м. Києві. Вартість такого лікування позивач оцінює в 50000 грн. та моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.

09.08.2018 слідчим СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області кримінальне провадження №12015251010001426 від 26.12.2015 було закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.1 с. 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.09.2018, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 04.10.2018 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_6 від 09.08.2018 про закриття кримінального провадження №12015251010001426 від 26.12.20158 – відмовлено.

За таких обставин, позивач вважає порушеними її права внаслідок неправомірних дій працівників прокуратури Черкаської області та Черкаської місцевої прокуратури, які полягають у закритті кримінального провадження, а тому вона звернулась до суду з зазначеним позовом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину слідчий зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, а не суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Черкаської області, Черкаської місцевої прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок закриття кримінального провадження.

За положеннями ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою.

Це один з випадків, коли суб’єктом деліктної відповідальності виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов’язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати.

У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи – підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов’язків.

Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за вказаною нормою пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов’язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Правовий зв'язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру – постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Деліктні зобов’язання, передбачені вказаною нормою, включають: потерпілу особу, що зазнала шкоди; відповідача – юридичну або фізичну особу, яка безпосередньо шкоди потерпілій стороні не завдавала; фактичного заподіювача шкоди – працівника, який пов'язаний з відповідачем виконанням своїх трудових (службових) обов’язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов’язково слід ураховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов’язаннях і не набуває якихось особливостей. До таких обставин частина перша вказаної норми відносить виконання трудових (службових) обов’язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов’язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену вказаним працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-501цс17 від 22.06.2017.

Проте, як встановлено в судовому засіданні постанова слідчого СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області про закриття кримінального провадження №12015251010001426 від 09.08.2018 судом апеляційної інстанції не скасована та визнана законною та обґрунтованою. А відтак, позивачем не подано належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме з вини працівників органів прокуратури їй було заподіяно матеріальну шкоду, тому в цій частині позов до задоволення не підлягає.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, судом встановлено наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» { Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001, N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009} під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших

негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з

оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд вважає, що доводи позивача про порушення її законних прав відповідачем, яке полягало у закритті кримінального провадження, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись Правовим висновком ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22.06.2017, Постановою Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» { Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001, N 1 ( v_001700-09 ) від 27.02.2009}, ст. ст. 1166, 1167, 1172, 1174-1176 ЦК України, 76-81, 134, 137, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У позові ОСОБА_1 до прокуратури Черкаської області, Черкаської місцевої прокуратури про відшкодування шкоди – відмовити.

Повний текст рішення складено 06 березня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Головуючий: ОСОБА_7