Рішення № 80544098, 14.03.2019, Окнянський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Красноокнянський районний суд Одеської області)

Красноокнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/756/18

Провадження № 2/506/20/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.03.2019 року с.м.т. Окни

Красноокнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Чеботаренко О.Л.

за участю секретаря судового засідання Паламарчук М.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.м.т. Окни цивільну справу за позовом

Акціонерного Товариства Комерційного Банку “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 23601,19 грн., -

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2018 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою від 04 грудня 2018 року позовна заява була залишена без руху.

Після виправлення недоліків позовної заяви та отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, 04 січня 2019 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно укладеного договору між позивачем та відповідачем №б/н від 02.12.2009 року, відповідач отримав кредит у розмірі 14300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві про надання банківських послуг відповідач підтвердив, що ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг та тарифами ОСОБА_3.

Однак відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконував, у зв’язку з чим допустив заборгованість на загальну суму 23601,19 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту – 5158,40 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 8940,12 грн.; заборгованість за пенею – 7902,61 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина; 1100,06 грн. – процентна складова. Тому позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

У письмовій заяві по суті справи відповідач посилався на необґрунтованість позовних вимог, зазначивши, що додані до позовної заяви витяги з «Тарифів Банку» та Умов та Правил надання банківських послуг не мають назви, дати складання та відсутні дані про його ознайомлення з діючими станом на 02 грудня 2009 року Тарифами і Умовами та Правилами. Долучені до позовної заяви ОСОБА_3 і Умови та Правила ним не підписані, він підписував лише анкету-заяву. Крім того, позивачем не надано доказів ознайомлення його з правилами користування платіжною карткою. Тому він вважає, що «Тарифи Банку» та «Умови та Правила надання банківських послуг», на які посилається позивач, є нікчемними, тому не можуть братися до уваги, а отже при визначенні умов, під які надавався кредит, можна брати лише анкетні дані та його заявку на одержання кредиту. Крім того, твердження позивача про те, що банк має право щомісячно в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта вносити зміни до Умов та правил надання банківських послуг ,є незаконним та суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, відповідач посилався на недопустимість притягнення його до подвійної відповідальності у виді стягнення пені та штрафу одночасно; на порушення строку позовної давності щодо стягнення відсотків за кредитом за період з 31.03.2010 року по 31.05.2018 року, оскільки таким чином перевищується трирічний строк. Крім того, безперервна заборгованість щодо погашення тіла кредиту у нього виникла ще 28.07.2018 року і з даного моменту банк мав усі можливості зафіксувати факт порушення виконання ним зобов’язань, повідомити його про це або звернутися до суду. Однак після неповернення перших частин кредиту позивач не звертався до нього з вимогою про дострокове погашення кредитного зобов’язання, а тому сприяв збільшенню розміру збитків, так як навмисно нараховувались відсотки, штрафи, неустойки. Також відповідач зазначив, що на момент утворення заборгованості у нього склалися складні життєві обставини, які тривають і досі. У лютому 2018 року він тяжко захворів, у зв’язку з чим було проведено операцію на серці та поставлено стенд-систему, за яку він заплатив 25000 грн. На даний час він продовжує хворіти та змушений постійно купувати та приймати ліки, а до своєї хвороби він вчасно виконував кредитні зобов’язання. При цьому, розмір нарахованої пені значно перевищує розмір тіла кредиту. З урахуванням зазначених обставин, відповідач просив: зменшити розмір пені; застосувати позовну давність до вимог про стягнення з нього відсотків та відмовити у стягненні з нього штрафів.

Позивач у письмовій заяві по суті справи зазначив, що заповнивши та підписавши заяву про надання банківських послуг, відповідач підтвердив, що ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами ОСОБА_3 та погодився на укладення кредитного договору, який є договором приєднання, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Крім того, як вбачається з виписки з карткового рахунку, відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки та до певного часу здійснював платежі на погашення заборгованості, тобто фактично прийняв пропозицію до укладення договору дією – шляхом отримання кредиту та сплати періодичних платежів, що також свідчить про прийняття ним умов договору. Що стосується односторонньої зміни ОСОБА_3, то п.1.1.3.2.4 договору передбачена можливість односторонньої зміни ОСОБА_3 на інших невід’ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов’язки: у Кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених у п.1.1.3.1.9 договору; у Позичальника: отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п.1.1.2.1.5 договору). Відповідно до п.1.1.6.1, 1.1.6.2 договору про зміну процентної ставки відповідача було повідомлено шляхом використання SMS, а також відповідна інформація наявна на офіційному сайті банку. У разі незгоди зі змінами клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору, виконавши п.2.1.1.5.4 договору та погасивши наявну заборгованість. Разом з тим, до цього часу відповідач не ініціював розірвання договору. Заперечення відповідача про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу є помилковими. Так, постановою ж ВСУ по справі №6-2003цс15 визначено, що одночасне застосування пені та штрафу є порушенням норм ст.61 Конституції України лише у разі їх одночасного застосування за одне і те ж порушення. Разом з тим, за договором, пеня та штраф застосовуються за різні порушення. Щодо позовної давності, то так надана відповідачу кредитна картка діє до 31 травня 2021 року, то позивач звернувся до суду в межах позовної давності. Щодо вини кредитора у збільшенні розміру заборгованості, то законом та договором встановлено право, а не обов’язок, звертатися до суду з позовом щодо дострокового стягнення заборгованості у випадку порушення боржником зобов’язань за договором. При цьому відповідач не надав доказів того, що саме поведінка банку унеможливила виконання ним своїх зобов’язань, що призвело до збільшення обсягу загальної заборгованості за кредитом, як і доказів того, що кредитор відмовився прийняти належне виконання зобов’язання, запропоноване боржником. Тому позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, однак від нього до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. На задоволенні позову наполягає /а.с.35/. Тому, справа розглянута у відсутність представника позивача, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов визнали частково з підстав, зазначених у заяві відповідача по суті справи.

Заслухавши відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

02 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «Приватбанк» з заявою про надання банківських послуг, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає між ним та банком договір. При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, відповідно до положень якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Підписавши зазначену заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами ОСОБА_3.

Таким чином, ОСОБА_1 уклав з ЗАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір №б/н від 02.12.2009 року, за яким отримав кредит в сумі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає вимогам ст.1054 ЦК України /а.с.5-9, 25, 44, 48-49/.

АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк» /а.с.34-35/.

Факт отримання відповідачем кредитної картки підтверджується його підписом у відповідному полі вищевказаної заяви. /а.с.48-49/.

П.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється рішенням Банку і Клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Керуючись вищевказаним пунктом Умов та Правил, 10.07.2010 року розмір кредитного ліміту збільшено до 4000 грн., 12.09.2010 року – до 10000 грн., а 07.06.2011 року - до 14300 грн. /а.с.44/.

П.п.2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за його користування, по перевитратах кредитного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. У випадку невиконання зобов'язань за договором, на вимогу кредитора виконати зобов'язання по поверненню кредиту /в тому числі простроченого кредиту і Овердрафту/, сплатити винагороду банку /а.с.19/.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач вважає, що станом на 13.11.2018 року заборгованість по кредитному договору склала 23601,19 грн., з них: заборгованість за тілом кредиту – 5158,40 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 8940,12 грн.; заборгованість за пенею – 7902,61 грн., штраф – 1600,06 грн. /а.с.5-8/.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно п.п.2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, ст.ст.526, 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов’язаний належним чином виконувати взяті зобов’язання, повернути кредит та сплатити проценти, в строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його в строк, передбачений договором. Так як відповідач не виконав зобов’язання в строк, передбачений кредитним договором, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.

Щодо відсотків за користування кредитом, суд прийшов до наступного.

Відповідач у письмовій заяві по суті справи посилався на порушення позивачем строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за відсотками за період з 31.03.2010 року по 31.05.2018 року /а.с.61-64/.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

П.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що термін позовної давності щодо вимог Банку з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів, витрат Банку складає 50 років /а.с.16/.

Останній платіж на погашення заборгованості відповідачем було здійснено 27 квітня 2018 року, тобто вчинено дію, що свідчить про визнання ним свого боргу /а.с.8/.

Таким чином, оскільки кредитним договором збільшено строк позовної давності до 50 років і вказаний строк з дати останнього платежу (27.04.2018 року) до моменту звернення до суду з позовом (29.11.2018 р.) не пропущено, то підстав для застосування строку позовної давності немає.

Поряд із цим, при вирішенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд виходив із наступного.

Ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

При цьому, згідно з абзацом 2 ч.1 ст.1048 ЦК України, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Тому, виходячи із аналізу абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Така позиція суду узгоджується з позицією ОСОБА_4 Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, у пунктах 53-55.

Крім того, аналогічні положення щодо відсотків закріплені і в самому кредитному договорі.

Так, п.2.1.1.12.2, п.2.1.1.12.2.2 Умов та правил встановлено, що відповідно до ст.212 ЦК України, в разі, якщо будь-яка прострочена заборгованість за Кредитом є більшою, ніж 90 днів – починаючи з 91 дня вся (загальна) заборгованість за Кредитом є простроченою. У разі виникнення прострочених зобов’язань із терміном прострочки понад 90 днів, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірах, визначених в ОСОБА_3, що діють на дату нарахування. При цьому відсотки за користування кредитом клієнт не сплачує.

Таким чином, кредитним договором сторони погодили строк виконання зобов’язань за договором в повному обсязі, а отже і строк кредитування, а саме: у разі виникнення простроченого кредиту (овердрафту) - 90 днів з моменту виникнення такої заборгованості.

П.2.1.1.12.4 зазначених Умов та Правил встановлено, що термін внесення мінімального обов’язкового платежу по Кредиту, а також Овердрафту – до 1-го числа місяця, наступного за розрахунковим, в розмірі, розрахованому згідно ОСОБА_3 від суми поточних боргових зобов’язань. Платіж включає відсотки за користування Кредитом, частину заборгованості по тілу кредиту, штраф згідно цих Умов.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач регулярно здійснював платежі по погашенню заборгованості до липня 2016 року. Платіж, який він повинен був здійснити за серпень 2016 року до 01 вересня 2016 року, ним не здійснено.

Таким чином, починаючи з 01 вересня 2016 року у відповідача з’явилась прострочена заборгованість за кредитом та, виходячи з умов договору, встановлених вищевказаним п.2.1.1.12.2.2, позивач, починаючи з 01 вересня 2016 року, мав право нараховувати відсотки за користування кредитом лише протягом 90 днів, тобто по 29 листопада 2016 року включно, а далі з 30 листопада 2016 року весь Кредит (Овердрафт) вважається простроченим та право позивача на нарахування відсотків припинилося.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем нараховано відсотки по 31 травня 2018 року включно. Тому суд вважає, що в період з 30 листопада 2016 року по 31 травня 2018 року відсотки нараховано без відповідних правових підстав, і тому позов в частині стягнення заборгованості за відсотками підлягає частковому задоволенню, а саме задоволенню в частині стягнення відсотків, нарахованих по 29 листопада 2016 року включно в сумі 2810,65 грн. (а.с.7-8), а в частині стягнення заборгованості за відсотками, які нараховані у період з 30 листопада 2016 по 31 травня 2018 року, в сумі 6129,47 грн. позивачу слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно з п.2.1.1.12.6.1 вищевказаних Умов та правил, у разі виникнення прострочених зобов’язань за борговими зобов’язаннями на суму від 100 грн., Клієнт сплачує Банку пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту /а.с.21/.

Крім того, відповідно до п.2.1.1.12.7.2. Умов та правил, у разі непогашення заборгованості минулого місяця до 25-го числа поточного місяця Клієнт сплачує пеню за несвоєчасне погашення кредитного ліміту в Пільговий період, рівну діючій Базовій місячній процентній ставці від боргових зобов’язань на момент списання.

Згідно витягу з тарифів, пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. щоразу, коли виникає прострочення по кредиту або процентам на суму від 100 грн. Пеня = 0,24% від суми загальної заборгованості (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 100 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше /а.с.45/.

Відповідач у письмовій заяві по суті справи просив зменшити розмір пені, посилаючись на занадто великий розмір пені порівняно з розміром тіла кредиту, а також на його скрутне матеріальне становище, що є наслідком хвороби серця, що змушує його витрачати значні для нього кошти на лікування.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (п.27 Постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

При цьому відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14 (Постанова №6-100цс14), з якою погодився і Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 202/3351/14-ц (провадження N 61-4338св18), частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Судом встановлено, що відповідач хворіє на ішемічну хворобу серця, на лікування якої витрачає кошти шляхом придбання необхідних медикаментів. Крім того, йому було встановлено коронарну стент-систему, на придбання якої ним було витрачено 25000 грн. /а.с.65-78/.

Суд вважає за можливе визнати зазначені обставини істотними та зменшити розмір нарахованої пені з 7902,61 грн. до 5000 грн., з урахуванням матеріального становища відповідача, а також того, що розмір пені перевищує розмір тіла кредиту, а позов в частині стягнення заборгованості за пенею задовольнити частково.

Що стосується штрафу, то п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що при порушенні Клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених цим Договором, більш ніж на 30 днів Клієнт зобов’язаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в зазначені банком терміни. /а.с.19/.

Згідно витягу з тарифів, штраф нараховується в розмірі 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій /а.с.45/.

На думку суду, позивач помилився при розрахунку розміру штрафу в частині процентної складової, так як до складу заборгованості, від якої слід розрахувати 5%, врахував не лише заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом, як передбачено договором, а і заборгованість за пенею, що договором не передбачено.

Тому процентна складова штрафу підлягає стягненню в розмірі 398,45 грн. (/5158,40 грн. + 2810,65 грн./ х 5%), а позов в частині стягнення штрафу – частковому задоволенню.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача складає 13867,50 грн. (з них: заборгованість за тілом кредиту – 5158,40 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 2810,65 грн.; заборгованість за пенею – 5000 грн., штраф /фіксована частина/ - 500 грн.; штраф /процентна складова/ - 398,45 грн.).

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на занадто великий розмір заборгованості, що стало наслідком неповідомлення його позивачем про наявність заборгованості протягом тривалого часу, так як повідомлення відповідача про наявність заборгованості, як і звернення до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом є правом, а не обов’язком, позивача, натомість отримання виписок про стан карткових рахунків та проведених операцій по рахункам є обов’язком відповідача (п.2.1.1.5.3 Умов та правил надання банківських послуг).

Також не приймаються до уваги посилання відповідача на подвійну відповідальність щодо стягнення штрафу та пені одночасно.

Так, за положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у справі №6-2003цс15, штраф і пеня згідно зі ст.549 ЦК України є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги, судом встановлено, що зазначені види неустойки за умовами договору нараховуються за різні порушення: пеня нараховується при виникненні прострочених зобов’язань на суму від 100 грн. та на строк понад 90 днів, а штраф – при порушенні строків платежів більш, ніж на 30 днів. Тому в даному випадку положення ст.61 Конституції України не порушено.

Крім того, не заслуговують на увагу посилання відповідача щодо недійсності договору через відсутність його підпису на Умовах та Правилах надання банківських послух та ОСОБА_3 та не ознайомлення його з Правилами користування платіжною карткою, оскільки факт укладання кредитного договору відповідачем у встановленому законом порядку не оспорено. Більше того, відповідач прийняв умови договору, так як користувався наданими йому на кредитну картку кредитними коштами та до певного часу належним чином виконував умови договору.

Що стосується посилань відповідача на недопустимість одностороннього збільшення розміру процентної ставки, то п.1.1.3.2.4 договору передбачена можливість односторонньої зміни ОСОБА_3 на інших невід’ємних частин договору та позивачем виконано обов’язок, встановлений п.п. п.1.1.6.1, 1.1.6.2 договору, щодо інформування відповідача про зазначені зміни, шляхом направлення SMS-повідомлень, що не заперечувалось відповідачем /а.с.111-117/, тому ці посилання останнього є помилковими.

Керуючись ст.ст. 526, 549, 612, 615 ЦК України, ст.ст. 10, 13, 76-81, 141, 259, 263- 265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного Товариства Комерційного Банку “Приватбанк” задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, с.м.т. Окни Одеської області, на користь Акціонерного Товариства Комерційного Банку “Приватбанк” (р/р 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Грушевського буд.1д) заборгованість за кредитним договором в сумі 13867,50 грн. (з них: заборгованість за тілом кредиту – 5158,40 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 2810,65 грн.; заборгованість за пенею – 5000 грн., штраф /фіксована частина/ - 500 грн.; штраф /процентна складова/ - 398,45 грн.) та судовий збір в сумі 1035,35 грн., а всього стягнути – 14902,85 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Відповідно до п.п.15.5) п.1 Перехідних положень ЦПК України, на рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Красноокнянський районний суд або безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 березня 2019 року.

СуддяОСОБА_5