Рішення № 80541069, 19.03.2019, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

19.03.2019

Справа № 337/5098/17

Провадження № 2/337/29/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Кучерук І.Г.

з участю секретаря Бессарабової Т.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 24.11.2006р. між нею та відповідачем було підписано кредитний договір №11082810000, за умовами якого ОСОБА_4 зобов’язався надати їй грошові кошти у вигляді споживчого кредиту в розмірі 20630 доларів США на строк до 23.11.2027р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та строки, визначені договором. Вважає вказаний кредитний договір недійсним, оскільки ОСОБА_4 в порушення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладання кредитного договору не надав їй як позичальнику повну та достовірну інформацію про схеми та умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість. Крім того, кредитний договір містить заборонені дискримінаційні умови та його було укладено з використанням нечесної підприємницької практики, що також відповідно до ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання його недійсним. Зокрема, в кредитний договір включені несправедливі умови щодо порядку збільшення процентної ставки. Відповідно до п.1.3.1, 10.2 договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в розмірі 11,30% річних. Розмір процентної ставки може змінюватись без укладання додаткового правочину. Однак розмір збільшеної процентної ставки або порядок його розрахунку в договорі не наведений. Нечесна підприємницька практика в даному випадку полягає в тому, що ненадання позичальнику передбаченого законом обсягу інформації про споживче кредитування вказує на нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб подачі інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору споживача. Неотримавши необхідної інформації щодо кредитної послуги, вона отримала занадто дорогий кредит, оскільки ОСОБА_4 приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї процентної ставки та розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені сторонами кредитного договору, чим ввів її як споживача кредитної послуги в оману. Просить визнати недійсним кредитний договір №11082810000 від 24.11.2006р.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року відкрито провадження по справі і була визначена форма розгляду справи: за правилами спрощеного провадження, без повідомлення та виклику сторін.

12.02.2018 року до суду, від відповідача, надійшов відзив на позов.

Ухвалою суду від 20.02.2018 року продовжено подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 02.04.2018 року, за клопотанням представника позивача, витребувано додаткові докази.

02.07.2018 року до суду, від представника позивача, надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 17.10.2018 року, за клопотанням представника позивача, витребувано додаткові докази.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали повністю та додатково суду пояснили, що позивачка дійсно зверталась до відповідача з приводу отримання кредиту і кредитний договір ними було підписано. Однак при укладанні кредитного договору Банком порушені права позивачки як споживача фінансових послуг, оскільки перед підписанням кредиту ОСОБА_4 не надав їй в письмовій формі інформацію про наявні схеми та умови кредитування, перевагу одних над іншими, про сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку. Такі дії є порушенням вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», свідчать про нечесну підприємницьку практику, яка ввела позивачку в оману, тому кредитний договір є недійсним. Крім того, кредитний договір №11082810000 від 24.11.2006р. не відповідає вимогам ч.2 ст.207 ЦК України, оскільки підписаний не уповноваженою на це особою Банку. Зокрема, договір підписаний представником Банку – заступником начальника з індивідуального бізнесу Запорізького управління Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 ОСОБА_5 вказане відділення не було зареєстровано у відповідності до нормативно-правових актів НБУ. Також представником Банку не надано доказів наявності рішення кредитного комітету про надання згоди на видачу кредитних коштів. Договір було укладено у відділенні №181 АКІБ «УкрСиббанк», де грошові кошти позивачка отримала в касі відділення №241 АКІБ «УкрСиббанк». Доказів, хто є платником грошових коштів в сумі 20630,00 доларів США, відповідачем не надано. Також представником відповідача не надано належних та допустимих доказів про наявність у відділеннях №181 та №241 дозволів на проведення окремих банківських операцій, погоджених управлінням НБУ в Запорізькій області, отже момент вчинення кредитного договору (правочину) у розумінні ч.2 ст.640 ЦК України не настав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, подала відзив на позовну заяву та суду пояснила, що між Банком та позивачкою дійсно укладався вказаний кредитний договір, який було забезпечено іпотекою нерухомого майна та порукою. Позивачка особисто підписувала всі договори. При цьому, перед цим отримала усю необхідну інформацію щодо кредитних послуг, розміру кредиту, процентної ставки, сукупну вартість тощо, що підтвердила шляхом підписання кредитного договору. Грошові кошти в сумі 20630 доларів США за вказаним кредитним договором були позичальнику видані. ОСОБА_4 повністю виконав свої зобов’язання за кредитним договором. Позивачка протягом певного періоду часу виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, сплачувала щомісячні платежі і не мала ніяких заперечень. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка не надала доказів на підтвердження включення до кредитного договору будь-яких несправедливих умов, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, завдають їй шкоди як споживачу. Враховуючи, що сторони є вільними в укладанні договору, визначенні його умов і договір є укладеним , якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договорі, позивачка підписала кредитний договір, тобто погодилась з усіма його умовами, правом на відмову від укладання договору не скористалась. Твердження позивачки щодо введення її Банком в оману не узгоджуються з обставинами справи та нормами матеріального права. Ознакою введення в оману є умисел в діях Банку, наявність якого повинна довести саме позивачка. Доказів наявності оману позивачка суду не надала. Таким чином, підстав для визнання кредитного договору недійсним немає. Крім того, зазначила, що позивачкою пропущений 3-річний строк позовної давності за вимогами про визнання кредитного договору недійсним, що також є підставою для відмови в позові. Просить в позові відмовити.

Суд, розглянувши надані документи та матеріали, вислухавши пояснення сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст.216 ЦК України).

За змістом ст.11, 202,626 ЦК України договір є правочином.

При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.3,6,627,629 ЦК України).

Ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Суд встановив, що 24.11.2006р. між сторонами було укладено кредитний договір №11082810000, за умовами якого ОСОБА_4 зобов’язався надати позичальнику ОСОБА_3 грошові кошти у вигляді споживчого кредиту в розмірі 20630 доларів США (еквівалент за курсом НБУ на день укладення цього договору – 104 181,50грн.) на строк до 23.11.2027р. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11,3% річних (п.1.1,1.2,1.3 кредитного договору) ( т.1 а.с.72-81).

Відповідно до п.1.2.2 кредитного договору позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 215,00доларів США у день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу може змінюватися у випадку зміни процентної ставки згідно з п.1.3.1, 10.2 цього ОСОБА_6.

Відповідно до п.1.3 кредитного договору за користування кредитними коштами у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 11,3% річних. По закінченню 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування, процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.10.2 даного ОСОБА_6. У випадку, якщо ОСОБА_6 не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п.10.2 даного ОСОБА_6, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим ОСОБА_6 в попередньому періоді. Сторони домовились, що умовами цього ОСОБА_6 може бути встановлений новий розмір процентної ставки у разі настання будь-якої з обставин, передбачених п.10.2 даного ОСОБА_6.

У разі незгоди із встановленим Банком новим розміром процентної ставки згідно умов п.10.2 ОСОБА_6, Позичальник зобов’язаний повідомити ОСОБА_6 в порядку, передбаченому п.10.2 ОСОБА_6 (п.4.10 кредитного договору).

Відповідно до п.9.1, 9.2 кредитного договору підписанням цього ОСОБА_6 підтверджує, що у нього є всі необхідні ліцензії та дозволи НБУ, необхідні для видачі та обслуговування кредиту за даним ОСОБА_6; що даний договір підписаний з боку Банку уповноваженою на те особою і підписання даного договору не є перевищенням її повноважень. Позичальник підтверджує, що він повністю розуміє всі умови цього ОСОБА_6, свої права та обов’язки і погоджується з ними.

Крім того, підписанням даного ОСОБА_6 Позичальник свідчить про те, що всі умови даного ОСОБА_6 йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного ОСОБА_6 ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавств України, зокрема, п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (п.10.13 кредитного договору).

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв’язку, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд, уклали кредитний договір.

При цьому, суд виходить з того, що за змістом ст.638,639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо договір укладається в письмовій формі, він є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчинює юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ст.1054,1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі і його істотними умовами, як правило, є розмір кредитних коштів, процентів за користування ними, інших платежів, умови його надання та повернення, інші права та обов’язки сторін.

Отже, моментом укладання кредитного договору є момент підписання сторонами письмового документу, в якому містяться істотні для даного виду договорів умови.

Як встановлено судом, укладений між сторонами 24.11.2006р. кредитний договір №11082810000 оформлений письмовим документом, підписаний сторонами, як того вимагають ст.207,1055 ЦК України.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що сторонами обумовлена сума кредитних коштів, розмір відсотків за користування ними, порядок їх надання Банком позичальнику, а також строк, порядок та умови повернення кредиту позичальником, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору, врегулювання спорів та інше.

Суд вважає, що в даному випадку сторони передбачили усі істотні умови кредитного договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства і підписанням даного договору підтвердили досягнення згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, розуміння його змісту, зокрема, їх прав та обов’язків, наслідків їх невиконання. Жодних доказів того, що сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору відповідачка та його представник суду не надали.

При цьому, суд виходить з того, що факт звернення позивачки ОСОБА_3 до відповідача з приводу отримання кредиту, факт підписання нею оспорюваного кредитного договору визнається і не оспорюється сторонами, обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання суд не має, у зв’язку з чим відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України ця обставина не підлягає доведенню іншими належними та допустимими засобами доказування.

При ухваленні рішення суд не бере до уваги доводи представника позивачки ОСОБА_1 про те, що укладений між сторонами кредитний договір є нікчемним в силу недодержання письмової форми, зокрема, через відсутність у представника Банку повноважень на підписання цього договору, відсутність державної реєстрації зазначеного управління, відсутність належних дозволів на здійснення відповідних банківських операцій відділеннями №181 та №241.

Так, судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір підписаний від імені Банку заступником начальника Запорізького управління Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» з індивідуального бізнесу ОСОБА_5

Право на підписання зазначеною особою кредитного договору засвідчується довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 01.09.2006р., реєстровий №6985, копія якої міститься в матеріалах справи (т.1 а.с.128, т.2 а.с.4).

Згідно з цієї довіреністю він уповноважений від імені Банку укладати, змінювати, розривати договори та здійснювати інші дії з метою надання Банком кредитів в іноземній та національній валюті фізичним особам на підставі та умовах, визначених рішенням Кредитного комітету Банку.

Також судом встановлено, що підпис уповноваженої особи Банку на кредитному договорі засвідчений печаткою Банку – відділення №181 АКІБ «УкрСиббанк», яке діє на підставі відповідного Положення, затвердженого рішенням Правління АКІБ «УкрСиббанк» №30 від 13.09.2004р. та погодженого рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при Управління НБУ в Запорізькій області №68 від 26.11.2004р. (т1. а.с.51-56).

На момент відкриття зазначеного відділення Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою Правління НБУ №375 від 31.08.2001р., не передбачало погодження Національним банком України дозволів на здійснення певних банківських операцій, наданих банками своїм відділенням (т.1 а.с.44-45).

В той же час, судом встановлено, що АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладання кредитного договору мало банківську ліцензію №75 від 24.12.2001р. на право здійснення банківських операцій, в т.ч. щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та дозвіл №75-2 від 19.11.2002р. на право здійснювати операції з валютними цінностями (т.2 а.с.12-16).

Відсутність в матеріалах справи рішення Кредитного комітету Банку про умови надання кредиту позивачці ОСОБА_3 та виданого Банком відділенню №181 дозволу на проведення певних банківських операцій, на що також звертає увагу представник позивачки ОСОБА_1, не свідчить, що Банком не дотримані вимоги щодо письмової форми кредитного договору.

Таким чином, доводи представника позивача щодо недотримання письмової форми кредитного договору і відповідно його нікчемності (недійсності, встановленої законом) є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів представника позивача ОСОБА_1 про недоведеність факту отримання позивачкою від Банку кредитних коштів в сумі 20630,00 доларів США (відкриття поточного рахунку №26204059503900 у відділенні №241 для зарахування Банком коштів для подальшого їх використання позичальником, а не у відділенні №181, печаткою якого посвідчено підпис представника Банку; відсутність договорів на відкриття поточних рахунків), то суд зазначає, що укладання кредитного договору не пов’язується з моментом передання грошових коштів Банком позичальнику. Невиконання Банком обов’язку по видачі грошових коштів позичальнику є порушенням умов кредитного договору на стадії його виконання і не має наслідком визнання кредитного договору неукладеним та недійсним.

Також суд вважає безпідставними доводи позивачки та її представника щодо порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладання кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,

пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Як встановлено судом, перед укладанням кредитного договору позивачка ОСОБА_3 у письмовій формі у повному обсязі отримала від Банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо особи кредитодавця, кредитні умови, орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо. Вказану обставину вона підтвердила підписанням кредитного договору, про що зазначено в п.10.13 кредитного договору.

До того ж суд виходить з того, що порушення Банком вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) щодо ненадання відповідної інформації є підставою для відповідальності, встановленої ст.15 (розірвання договору та відшкодування збитків) і 23 (сплата штрафних санкцій) цього Закону, а не підставою недійсності відповідного кредитного договору.

Відповідно до ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які надають продавцю (виконавцю, виробнику) право в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки, та встановлюють дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Щодо доводів позивачки та її представника про включення до кредитного договору несправедливих (дискримінаційних) умов, зокрема, в частині зміни Банком розміру процентної ставки без укладання додаткової угоди, приховання Банком значення реальної процентної ставки, суд зазначає, що за змістом ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умовами, тобто такими, що тягнуть істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є, зокрема, положення, які передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Отже, умови кредитного договору, що передбачають зміну процентної ставки, яка є платою за користування кредитом та яку згідно з ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк встановлює самостійно, не можуть визнаватися такими, що тягнуть істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, та є несправедливими.

При цьому, зі змісту п.1.3, 10.2 оспорюваного кредитного договору вбачається, що ним передбачено умови та детальний порядок зміни процентної ставки, який не можна вважати одностороннім, оскільки ОСОБА_6 зобов’язаний повідомляти позичальника про зміну процентної ставки, а останній – про свою згоду/незгоду з цим, від чого залежать і відповідні наслідки. Також сторони погодились, що зміна процентної ставки відбувається без укладання відповідної додаткової угоди. Отже, підписанням кредитного договору, позивачка підтвердила свою згоду на зміну процентної ставки та погодилась із запропонованим порядком зміни.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Банком неналежним чином виконувались умови кредитного договору про зміну процентної ставки, а також мало місце приховання Банком значення реальної процентної ставки, що, на думку позивачки потягло істотний дисбаланс прав та обов’язків на її шкоду як споживача, позивачка та її представник суду не надали.

До того ж, у випадку сплати процентів за користування кредитом у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, позивачка має право на проведення відповідного перерахунку або повернення зайво сплачених коштів.

Крім того, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що в момент укладення між сторонами кредитного договору, вона була фактично введена відповідачем в оману з використанням елементів нечесної підприємницької практики, що полягає у ненаданні їй необхідного обсягу інформації про наявні форми кредитування, про переваги та недоліки таких форм, про основні характеристики продукції, тобто інформації, необхідної для здійснення нею свідомого вибору, в силу чого вона придбала занадто дорогий кредит.

За змістом ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час укладання кредитного договору, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Надаючи оцінку відповідним доводам позивачки, суд виходить з того, що відповідно до вимог ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З огляду на вказане, оцінивши обставини справи, суд вважає, що позивачка та її представник не довели суду, що оспорюваний кредитний договір був укладений нею під впливом обману, тобто, що неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, яке вплинуло на її волевиявлення, сформувалось в результаті умисних дій відповідача, як протилежної сторони правочину; що відповідач навмисно цілеспрямовано заперечував або замовчував існування обставин, за наявності яких позивачка відмовилася би від укладання даного договору і цей договір не було би укладено; що обман з боку відповідача мав місце щодо обставин, які впливали на вчинення такого правочину, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, істотність таких обставин для даного правочину. Належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин позивачка та її представник суду не надав.

Доводи позивачки про введення її в оману в результаті ненадання повної та достовірної інформації щодо умов кредитування спростовуються текстом кредитного договору, а саме п.9.2, 10.13, згідно з якими, підписавши цей договір, вона як позичальник підтвердила отримання інформації, передбаченої ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зрозумілість усіх умов договору та їх справедливість по відношенню до неї. А власне недбальство, незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, підстав для визнання кредитного договору недійсним відповідно до ст.230 ЦК України суд не знаходить.

При ухваленні рішення суд враховує, що позивачка при укладенні спірного договору мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний. До того ж в разі незгоди з умовами кредитного договору або у зв’язку з неотримання коштів по договору вона могла скористатись своїм правом, визначеним ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, чого позивачка по даній справі не зробила.

Таким чином, суд вважає кредитний договір №11082810000 від 24.11.2006р. таким, що відбувся, тобто є укладеним, і на момент його вчинення були дотримані вимоги ст.203 ЦК України, оскільки він був укладений у письмовій формі, за взаємною згодою сторін та відповідно до вимог чинного законодавства; при його укладенні сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, про що свідчать підписи сторін у кредитному договорі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору. Договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, грошові кошти видані Банком позичальнику, остання певний період часу здійснювала їх повернення.

При цьому, положення кредитного договору, на думку суду, не містять будь-яких несправедливих умов, тобто таких що тягнуть істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивачки як споживача, а також ознак нечесної підприємницької практики, яка ввела позивачку в оману. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів позивачка та її представник суду не надали.

На підставі вищевикладеного, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Ухвалюючи рішення, суд не бере до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_2 про пропуск позивачкою строку позовної давності з тих підстав, що суд при розгляді даної справи не встановив факту порушення прав позивачки, які підлягали би захисту в межах строку позовної давності, тобто прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Керуючись ст. 76-82, 89, 141, 229, 258, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202-204, 215, 230, 626, 627, 629, 638, 639, 1054 ЦК України, ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору № 11082810000 від 24 листопада 2006 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Запорізький апеляційний суд протягом 30 днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя:

Повний текст рішення складений 19.03.2019 року.

Суддя: