Рішення № 80535654, 18.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/107

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2019 року № 640/21372/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 із позовною заявою до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач), адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 10, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2;

- зобов'язати Державну міграційну службу України проінформувати Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок прийняття відповідачем наказу, яким визнано недійсним (анульовано) бланк паспорта громадянина України НОМЕР_2, виданий позивачу Залізничним районним відділом у місті Сімферополі Головного управління юстиції Державної міграційної служби України в АР Крим 12.09.2012 року, порушує права та свободи позивача.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, визначених чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у Кувейті.

12 вересня 2012 року ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, а 26 листопада 2012 року позивачу видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 (Т.1, арк. 15-18,19).

Відповідно до запиту №6.3/5587-16 від 27 травня 2016 року у зв'язку із проведенням службової перевірки відповідно до вимог пункту 56 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152, щодо законності документування паспортом громадянина України для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства України Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України просив Департамент з питань громадянства Адміністрації Президента України надати інформацію щодо прийняття до громадянства України (номер та дата Указу Президента), у тому числі, стосовно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: Кувейт (Т.1, арк. 39-40).

Листом від 13 червня 2016 року №20-13/178 Департамент з питань громадянства Адміністрації Президента України повідомив Департамент з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Державної міграційної служби України про те, що матеріали щодо прийняття до громадянства України або виходу із громадянства України, вказані у запитах, у тому числі, у запиті від 27 травня 2016 року №6.4/5587-16, осіб на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходили (Т.1, арк. 41).

30 серпня 2016 року Наказом Державної міграційної служби України №218 у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської області згідно переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», визнано, у тому числі, недійсним (анульованим) бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (Т.1, арк. 38).

Про існування оскаржуваного наказу позивач дізнався з листа - відповіді Державної міграційної служби України №6.1-5338/1-18 від 27 липня 2018 року на адвокатський запит ОСОБА_5, який діяв в інтересах позивача (Т.1, арк. 28-29, 26-27)

Не погоджуючись з наказом Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту громадянина України НОМЕР_2, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою 17 грудня 2018 року (Т.1, арк. 6-12).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Бланк паспорту громадянина України НОМЕР_2 було використано для оформлення відповідного паспорту на ім'я позивача та видано останній 12 вересня 2012 року Залізничним районним РВ Сімферопольського МУ ГУ в АР Крим, який на той час був підрозділом органів внутрішніх справ України, а не Державної міграційної служби України.

В подальшому, позивач неодноразово використовував цей паспорт для посвідчення своєї особи на території України, в тому числі, під час зміни реєстрації місця проживання та звернення до підрозділу органів внутрішніх справ з метою оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

12 липня 2018 року направлено запит про надання відомостей щодо паспорту НОМЕР_2.

27 липня 2018 року листом №6-1-5332/1-18 Державна міграційна служба України повідомила, що у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської областей згідно переліку пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», наказом Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 визнано недійсним (анульованим), зокрема, бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2.

До отримання вказаного листа, як вказує позивач, йому не було відомо про існування оскаржуваного наказу та не було повідомлено про його прийняття.

Протягом всього часу з моменту видачі й до моменту подачі позовної заяви, паспорт громадянина України НОМЕР_2 не вилучений у позивача, не був втрачений, зіпсований чи викрадений, також вказаний паспорт було використано для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який також перебуває у позивача.

За доводами позивача, його фактично позбавлено можливості посвідчити свою особу та підтвердити громадянство України за кордоном, а також позбавлено права на виїзд з України та в'їзд в Україну, внаслідок чого протиправно обмежено та порушено гарантовані Конституцією України права, свободи та інтереси.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскаржуваний наказ видано на підставі статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України».

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим Державною міграційною службою України спільно зі Службою безпеки України виявлено ряд фактів документування осіб - вихідців з країн Близького та Середнього Сходу, країн з підвищеною терористичною активністю або так званих «країн ризикової міграції» паспортами громадянина України у зв'язку з, начебто, набуттям ними громадянства України у спрощеному порядку за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» на підставі довідок про реєстрацію особи громадянином України, виданих від імені Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим.

Велика кількість осіб вказаної території для легалізації на території України використовували саме такий спосіб набуття громадянства України.

Також, представник відповідача послався й на те, що за наявними обліками Державної міграційної служби України, бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 був розподілений до Автономної Республіки Крим.

Разом з тим, позивач є вихідцем з країн ризикової міграції (країн Близького Сходу), проте, у відповідача відсутні будь-які підтвердження належності позивача до громадянства України та прийняття останнього до громадянства України відповідно до законодавства України, також відсутній Указ Президента України про прийняття позивача до громадянства України, інформація щодо постійного проживання позивача або його батьків у відповідача також відсутня.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені законодавством України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, відповідачем порушено права, свободи та інтереси позивача, а оскаржуваний наказ Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України від 18.01.2001 №2235-III).

Згідно зі статтею 3 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно зі статтею 6 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 8 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (надалі - Порядок № 320), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (наразі втратив чинність).

Пунктом 10.4 Порядку № 320 передбачено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв'язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року.

У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).

Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку.

У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта.

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (надалі - Порядок № 302).

У відповідності до пункту 39 Порядку № 302 (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню.

Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ, зобов'язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (пункт 40 Порядку № 302).

Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (пункт 43 Порядку № 302).

Згідно з пунктом 44 Порядку № 302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка.

За приписами пункту 45 Порядку № 302 паспорт вважається недійсним у разі:

1) коли він підлягає обміну у зв'язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах);

3) непридатності паспорта для подальшого використання;

4) припинення особою громадянства України;

5) коли він заявлений як втрачений або викрадений;

6) смерті особи, якій було видано паспорт;

8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.

Наведене в сукупності свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 вересня 2012 року Залізничним РВ у місті Сімферополі ГУ ДМС України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у Кувейті, видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, в якому на сторінці 11 Залізничним РВ у місті Сімферополі ГУ ДМС України в АР Крим проставлено штамп реєстрації місця проживання, зокрема, з 23 листопада 2012 року позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, 21 серпня 2015 року знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою та цього ж дня зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного паспорту України позивачу 18 вересня 2012 року видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4, орган, що видав 6390.

Приймаючи оскаржуваний наказ від 30 серпня 2016 року № 218 «Про визнання недійсними бланків», відповідач керувався статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Проте, суд зазначає, що оскаржуваний наказ не містить жодних посилань на норми Закону України «Про громадянство України» або будь-якого іншого нормативно-правового акту, яким врегульовано питання щодо набуття/припинення особами громадянства України.

В той же час, суд наголошує, що посилання відповідача на приписи статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та положення постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» не можуть бути підставою для визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту, оскільки норми вказаного Закону України та постанови Кабінету Міністрів України не регулюють спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №808/590/17.

Враховуючи встановлену протиправність наказу відповідача від 30 серпня 2016 року №218 «Про визнання недійсними бланків» в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про визнання його протиправним та скасування.

В той же час, стосовно позовних вимог щодо зобов'язання Державної міграційної служби України проінформувати Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2, суд дійшов висновку про їх передчасність, оскільки станом на момент розгляду даної адміністративної справи відповідачем не вчинено жодних протиправних дій щодо неповідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та Національного банку України про скасування наказу відповідача від 30 серпня 2016 року №218 «Про визнання недійсними бланків» в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткове задоволення позовних вимог, а саме:

- про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 30 серпня 2016 року №218 «Про визнання недійсними бланків» в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2;

- про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Державної міграційної служби України проінформувати Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Службу безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 704,80 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218 «Про визнання недійсними бланків» в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 10, код ЄДРПОУ 37508470).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова