Рішення № 80535482, 18.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2019 року № 826/16847/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асистент Груп" ( 03083, м.Київ, вул. Пирогівський шлях, 34) доДержавної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії , О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 травня 2018 року №727115/41028404 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- визнати податкову накладну від 30 квітня 2018 року №31, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (код ЄДРПОУ 41028404) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (код ЄДРПОУ 31316718) такою, що прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних датою фактичного отримання, а саме: податкова накладна від 30 квітня 2018 року №31 прийнята та зареєстрована з 30 квітня 2018 року;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України відповідно до статті 201 Податкового кодексу України внести відповідні коригування в Єдиний реєстр податкових накладних.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що спірним рішенням було відмовлено у реєстрації податкової накладної №31 від 30 квітня 2018 року, не зважаючи на її відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивач зазначив про те, що ним було подано контролюючому органу усі необхідні первинні документи, які не мають жодних дефектів та підтверджують факт надання позивачем ТОВ «Нова Пошта» послуг, а тому позивач вважає, що спірне рішення було прийнято необґрунтовано та протиправно.

Також позивач звернув увагу, що у квитанції №1 від 11 травня 2018 року, якою відповідачем повідомлено про зупинення реєстрації податкової накладної №31 від 30 квітня 2018 року, відповідачем конкретно не зазначено, яким саме критеріям ризиковості платника податку відповідає спірна податкова накладна та з яких підстав контролюючий орган дійшов такого висновку.

Разом з тим, як стверджує позивач, відповідачем було запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому, позивач наголошує, що переліку конкретних документів, які необхідно надати до контролюючого органу для прийняття останнім рішення про реєстрацію податкової накладної відповідачем у квитанції не було зазначено.

Крім цього, позивач звертає увагу, що оскаржуване рішення про відмову у реєстрації спірної податкової накладної не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття такого рішення відповідачем, а лише містить те, що причиною його прийняття є ненадання платником податку первинних документів. У той же час, як вказує позивач, відповідачем не зазначено, яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Представники відповідача копію вказаної ухвали суду від 25 жовтня 2018 року отримали, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Державна фіскальна служба України позов не визнала та подала відзив на адміністративний позов, в якому зазначила, що позивачем під час звернення до контролюючого органу для реєстрації податкової накладної №31 від 30 квітня 2018 року не було надано копії первинних документів, що підтверджують проведення розрахунків, а саме - банківські виписки за виконані роботи з замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», а відсутність вказаних документів не дає можливості підтвердити реальність здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп», згідно якої виписана податкова накладна №31 від 30 квітня 2018 року.

З аналогічних підстав проти адміністративного позову заперечував представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про що вказано у відзиві, долученому до матеріалів справи.

У відповіді на відзив відповідачів представник позивача зазначив, що факт надання чи ненадання розрахункових документів не можна розглядати як підставу для відмову у реєстрації податкової накладної. При цьому, протягом періоду з 16 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» як виконавець виконало для Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» як замовника роботи по скануванню вантажу в обсязі 727 годин загальною вартістю 54 088,80 грн. виконання робіт підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 30 квітня 2018 року №425. Тобто, виконання позивачем робіт є документально підтвердженим фактом, відтак податкова накладна від 30 квітня 2018 року №31 складена позивачем за результатами виконання робіт і подана ним на реєстрацію, повинна бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2017 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (замовник) укладено договір №У01/17-1 на виконання робіт, пунктом 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов'язується виконувати навантажувально-розвантажувальні роботи та/або маркування вантажу та/або сканування вантажу для замовника, вказані в додатках до цього договору, які є його невід'ємними частинами, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконані належним чином роботи.

За період з 16 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року включно позивач як виконавець виконав роботи сканування вантажу у кількості 727 годин, загальною вартістю 54 088,80 грн. з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №425 від 30 квітня 2018 року до договору №У01/17-1 від 12 січня 2017 року.

У зв'язку з виконаними роботами складено податкову накладну від 30 квітня 2018 року №31.

При цьому, позивачем виставлено замовнику рахунок на сплату від 03 травня 2018 року №425, який сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» 23 травня 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням №НП-7935.

За результатами обробки вказаної податкової накладної №31 від 30 квітня 2018 року, 11 травня 2018 року позивач отримав квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до якої документ прийнято, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрації зупинена, оскільки ПН/РК відповідає вимогам підпункту 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Додатково повідомлено: показник «D» = 0, «Р» =.

23 травня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» подало пояснення до податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31.

Також, 24 травня 2018 року позивачем до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подано доповнення до пояснень по зупиненню податкових накладних з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», якими долучено додаткові документи.

25 травня 2018 року Комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації прийнято рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №727115/41028404, на підставі якого відмовлено у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав ненадання платником податку копій документів щодо постачання/придбання товарів, послуг, зберігання і транспортування, навантаження/розвантаження продукції складські документи (інвентаризаційні описи), у томі числі рахунки-фактури, інвойси, акти приймання-передачі товарів/робіт, послуг з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків.

Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246 (з наступними змінами, далі - Порядок №1246).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Пунктом 14 Порядку №1246 визначено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

Пунктом 3 Порядку №1246 закріплено, що операційний день триває в робочі дні з 8-ї до 20-ї години. Технічне обслуговування та регламентні роботи, що потребують зупинки Реєстру, не проводяться протягом операційного дня, крім аварійних випадків. Якщо 15 число або останній день місяця припадають на вихідний, святковий або неробочий день, такий день вважається операційним днем.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (далі - Порядок №117, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку №117 у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна / розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з пунктом 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.

Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.

ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Згідно з пунктами 12, 13 Порядку №117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Таким чином, законодавчо закріплено, що після надсилання платником податку складеної ним податкової накладної (розрахунку коригування) до ДФС України в автоматизованому режимі (тобто без участі працівників контролюючого органу) проводиться перевірка відповідності цієї податкової накладної (розрахунку коригування) критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Суд зазначає, що критерії ризиковості платника податку та критерії ризиковості здійснення операцій розміщені Державною фіскальною службою України на своєму офіційному веб-сайті за таким посиланням: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/331616.html.

Згідно з пунктом 1.6 Критеріїв ризиковості платника податку, який був зазначений відповідачем в квитанції №1 від 11 травня 2018 року в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31, комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

- платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);

- дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;

- платник податку-юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

- платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб'єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

- платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

- платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України;

- наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

Отже, наведений пункт 1.6 Критеріїв ризиковості платника податку містить у собі декілька підстав для віднесення платника податку до переліку ризикових, у зв'язку з чим для того, щоб відповідати вимогам обґрунтованості рішень суб'єкта владних повноважень, рішення контролюючого органу про зупинення реєстрації податкової накладної через її відповідність вимогам п.1.6 цих Критеріїв має містити посилання на конкретні обставини, наявність яких є підставою для віднесення платника податку до переліку ризикових.

Відповідно до Порядку формування територіальними органами та структурними підрозділами ДФС переліку ризикових платників податків, затвердженого наказом ДФС України від 21 березня 2018 року №144 (який діяв до моменту його скасування на підставі наказу ДФС України від 03 серпня 2018 року №522, тобто був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), усі платники податків, що подають на реєстрацію податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), перевіряються ДФС на відповідність критеріям ризиковості, які затверджено Державною фіскальною службою України та погоджено з Міністерством фінансів України (далі - Критерії).

Керівники комісій головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Комісія), забезпечують розгляд питань на засіданні Комісії щодо внесення платників податків до переліку ризикових платників податків/виключення з переліку ризикових платників податків згідно з пунктом 1.6 Критеріїв.

Засідання Комісії щодо розгляду питань про внесення платників податків до переліку ризикових платників податків/виключення з переліку ризикових платників податків проводиться згідно з порядком, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних», та оформлюється протоколом.

До протоколу засідання Комісій обов'язково додаються: перелік платників податків, щодо яких виявлено ознаки ризиковості, згідно з пунктом 1.6 Критеріїв; матеріали, на підставі яких платників податків віднесено до такого переліку; інша інформація, що розглядається Комісією.

За результатами засідання Комісії та протокольно прийнятого рішення (внесення платників податків до переліку ризикових платників податків / виключення з переліку ризикових платників податків) голова Комісії забезпечує негайне внесення інформації щодо включення / виключення зазначених платників до/із переліку платників податків в режимі «Журнал ризикових платників податків» розділу «Робота Комісії регіонального рівня» підсистеми «Аналітична система» ІТС «Податковий блок» як платників з ознаками ризиковості.

У той же час, під час розгляду справи відповідачем не було надано суду протокол засідання Комісії із відображеним у ньому рішенням про віднесення позивача до переліку ризикових платників податків, а також матеріали, на підставі яких платника податків віднесено до такого переліку, у той час як підстави для зупинення реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 є спірними, не визнаються позивачем, а отже, потребують доведення у судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що квитанція №1 від 11 травня 2018 року містить лише загальне посилання на п.1.6 Критеріїв ризиковості платника податку, без зазначення конкретних обставин, за наявності яких платника податку можна віднести до переліку ризикових, що, за відсутності доведення правомірності віднесення позивача до переліку ризикових платників податків, свідчить про те, що зупинення реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 було здійснено відповідачем необґрунтовано.

Відповідно до пункту 14 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе:

- договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що після зупинення реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 позивачем були подані до комісії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві документи, передбачені пунктом 14 Порядку №117, для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 16 Порядку №117 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку подає до ДФС в електронній формі засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законув України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Згідно з пунктами 18-21 Порядку №117 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів.

Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Зазначені комісії приймають рішення про:

- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі;

- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що в спірному рішенні комісії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 травня 2018 року №727115/41028404 в якості підстави для відмови в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 зазначено про ненадання платником податку копій таких документів:

- первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактур/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних;

- розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків;

Отже, у спірному рішенні комісії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві фактично було лише процитоване положення пункту 14 Порядку №117, а саме: четвертий та п'ятий абзаци цього пункту, тобто викладена загальна норма без зазначення конкретних документів, яких, на думку відповідача, не вистачає для здійснення реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31, а також без повідомлення причин, за яких надані позивачем документи не були враховані.

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податку документів для прийняття комісією Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених пунктом 14 Порядку №117.

Організаційні та процедурні засади діяльності комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, визначені Порядком роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117 (далі - Порядок роботи комісії).

Згідно з пунктом 7 цього Порядку Комісія контролюючого органу складається з голови, заступника голови, секретаря та не менше ніж семи членів.

Відповідно до пункту 14 Порядку роботи комісії члени комісії контролюючих органів мають право: ознайомлюватися з матеріалами, поданими на розгляд комісії, та брати участь у їх перевірці; переглядати всю інформацію про платників податку на додану вартість, наявну в ДФС; подавати пропозиції з питань, що розглядаються; викладати окрему думку, оформлену в письмовій формі; вносити пропозиції до порядку денного засідання комісії.

Згідно з пунктом 17 Порядку роботи комісії засідання комісії контролюючого органу є правоможним за умови присутності на ньому не менше двох третин її затвердженого персонального складу.

Засідання комісії контролюючого органу проводиться обов'язково кожного робочого дня, а в разі наявності документів для розгляду - два рази на день.

Рішення комісії контролюючого органу приймається шляхом відкритого голосування.

Рішення комісії контролюючого органу приймається більшістю голосів присутніх на засіданні членів такої комісії.

Під час засідання секретарем комісії контролюючого органу ведеться протокол, в якому фіксуються прийняті рішення та надані доручення.

Протокол підписується головою комісії контролюючого органу (у разі його відсутності - заступником), заступником голови комісії, секретарем комісії та членами комісії, які брали участь у засіданні.

Пунктом 22 Порядку роботи комісії передбачено, що розгляд питання на засіданні комісії контролюючого органу включає такі етапи:

- доповідь секретаря комісії;

- доповідь члена комісії, співдоповідь (у разі потреби);

- внесення пропозицій членами комісії, їх обговорення;

- оголошення головою комісії рішення про припинення обговорення питання;

- голосування;

- оголошення головою комісії результатів голосування;

оформлення протоколу, який підписується учасниками засідання.

Таким чином, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення комісією контролюючого органу відповідного засідання, на якому членами комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, суд звертає увагу на те, що у спірному рішенні від 25 травня 2018 року №727115/41028404 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів, а також не зазначено, яких саме документів, окрім тих, що були надані позивачем, не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з наведеним в пункті 14 Порядку №117 переліку не надано позивачем; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови в реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Водночас, суд зауважує, що спірне рішення фактично не містить чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість.

Керуючись закріпленим в частині 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який передбачає вжиття судом передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2017 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (замовник) укладено договір №У01/17-1 на виконання робіт, пунктом 1.1 якого передбачено, що виконавець зобов'язується виконувати навантажувально-розвантажувальні роботи та/або маркування вантажу та/або сканування вантажу для замовника, вказані в додатках до цього договору, які є його невід'ємними частинами, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконані належним чином роботи.

Пунктом 1.2 передбачено, що на підтвердження факту виконання виконавцем для замовника робіт за цим договором складаються відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною договору.

Виконання робіт для замовника мають право здійснювати власні та залучені фахівці виконавця (пункт 1.3 договору).

За період з 16 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року включно позивач як виконавець виконав роботи сканування вантажу у кількості 727 годин, загальною вартістю 54 088,80 грн. з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт №425 від 30 квітня 2018 року до договору №У01/17-1 від 12 січня 2017 року.

При цьому, позивачем виставлено замовнику рахунок на сплату від 03 травня 2018 року №425, який сплачено Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» 23 травня 2018 року, що підтверджується платіжним дорученням №НП-7935.

Суд зазначає, що всі вищевказані документи, надані позивачем, не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Разом з тим, Комісія Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, не зважаючи на надіслане позивачем повідомлення та додані до нього документи, прийняла спірне рішення від 25 травня 2018 року №727115/41028404 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31, без зазначення, як було вказано вище, мотивів неврахування поданих позивачем документів.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28 вересня 1977 року урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії Комісії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28 вересня 1977 року, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірного рішення та неврахування наданих позивачем Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві документів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що враховуючи наявність у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем та ТОВ «Нова Пошта», та приймаючи до уваги те, що такі документи були надані відповідачеві, останній не мав правових підстав для прийняття рішення від 25 травня 2018 року №727115/41028404 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» про скасування спірного рішення комісії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 25 травня 2018 року №727115/41028404.

Щодо позовних вимог про реєстрацію податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов'язків платника податків.

Натомість, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на Комісію ДФС України.

Згідно з пунктом 28 Порядку №117 податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

- прийнято та набрало чинності рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі;

- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі;

- протягом п'яти робочих днів не прийнято та/або не зареєстровано в окремому Реєстрі податкових накладних /розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі в поточному місяці, з урахуванням поданих податкової накладної / розрахунку коригування на реєстрацію в Реєстрі, становить менше 30 млн. гривень;

- протягом семи робочих днів не прийнято та/або не зареєстровано в окремому Реєстрі податкових накладних /розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена, комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі в поточному місяці, з урахуванням поданих податкової накладної / розрахунку коригування на реєстрацію в Реєстрі, становить більше 30 млн. гривень включно.

Відповідно до пунктів 19-20 Порядку №1246 податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

- прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

- набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення);

- неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну.

Відповідно до пункту 6 Порядку роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №117, до складу комісії центрального рівня включаються посадові особи ДФС.

Комісія контролюючого органу складається з голови, заступника голови, секретаря та не менше ніж семи членів (п. 7 Порядку роботи комісії).

Голова комісії центрального рівня та її персональний склад затверджується ДФС (п.8 Порядку роботи комісії).

Згідно з пунктом 26 Порядку роботи комісії матеріально-технічне та організаційне забезпечення діяльності комісії контролюючого органу здійснює орган ДФС, в якому сформована така комісія.

Таким чином, Комісія ДФС України не є окремим органом державної влади, а діє у складі ДФС України та складається з її посадових осіб.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві всіх документів, визначених Порядком №117 як достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цих документів, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

У даному випадку, задоволення позовної вимоги шляхом зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» від 30 квітня 2018 року №31 днем її подання, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, оскільки спірне рішення саме комісії регіонального рівня призвело до спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25 травня 2018 року №727115/41028404 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30 квітня 2018 року №31 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30 квітня 2018 року №31, подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (код ЄДРПОУ 41028404) днем її подання.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асистент Груп» (03083, місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, 34, код ЄДРПОУ 41028404) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук