Рішення № 80533350, 12.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2019 року № 640/20609/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доСтаршого державного виконавець Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скляренко Наталії Олександрівни, Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві провизнання протиправним та скасування рішення від 02.10.2018р.,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Старшого державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скляренко Наталії Олександрівни (далі по тексту - відповідач 1) та Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2) про визнання протиправним рішення старшого державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скляренко Наталії Олександрівни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 02.10.2018 року в межах виконавчого провадження № 56880403; визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скляренко Наталії Олександрівни про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 02.10.2018 року в межах виконавчого провадження № 56880403.

Ухвалою суду від 01.02.2019 р. суддею Амельохіним В.В. відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 26.02.2019 р. залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки позивач добровільно передав майно, не вчиняв жодних перешкод для повернення майна, а державний виконавець не вчиняв ніяких дій примусового характеру, що є основною підставою для стягнення виконавчого збору.

В судовому засіданні 21.02.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

05.03.2019р., у зв'язку з тим, що у судове засідання позивач та відповідачі не прибули належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд, відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скляренко Наталією Олександрівною відкрито виконавче провадження № 56880403 з виконання виконавчого листа № 759/22169/14-ц виданого Святошинським районним судом м. Києва від 20.12.2016р. про витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації об'єкт нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 вартістю 405000,00 грн.

02.10.2018р. відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на підставі ч.3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частини 5 статті 26 Закон України №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами 1 і 3 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження №56880403 відкрито постановою від 30.07.2018р.

Позивач зазначає, що не отримував кореспонденції з приводу виконання виконавчого провадження від відповідача, оскільки останній направляв документи на адресу його попередньої реєстрації в м. Києві (АДРЕСА_1), а тому це позбавило його на добровільне виконання рішення суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, ОСОБА_1, було відомо про відкрите виконавче провадження принаймі з 28.09.2018р, відповідно до акту державного виконавця, що складений у зв'язку з ознайомленням позивача з матеріалами виконавчого провадження №56880403 та відмовою від підпису.

Однак постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2018 №56880403 ОСОБА_1 не оскаржена і не скасована з підстав визнання її у встановлену законодавством порядку протиправною.

При цьому, законодавцем не покладається обов'язок на органи державної виконавчої служби, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження, з'ясовувати питання щодо можливості боржника самостійно у добровільному порядку виконати рішення, на підставі якого може бути відкрито виконавче провадження.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також і згідно частини 9 статті 27 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналізуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у даному випадку в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 (провадження №К/9901/20636/18).

Таким чином, виконавчий збір не стягується у разі, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, у даному випадку, за умови виконання позивачем рішення до 30.07.2018р. (дата винесення постанови про відкриття виконавчого провадження).

Крім того, посилання позивача, щодо не вчинення жодних примусових дій державним виконавцем, не підтверджується копіями матеріалів виконавчого провадження, в тому числі і актами про вихід за адресою знаходження майна, що підлягало витребуванню із незаконного чужого володіння.

З огляду на те, що позивачем не було добровільно виконано рішення суду до моменту відкриття виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення державного виконавця, про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 56880403 від 02.10.2018 року, є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією та законами України, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Відповідач надав підтвердження правомірності прийнятого рішення, а відтак довів правомірність його прийняття і того, що він діяв у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.В. Амельохін