Рішення № 80533329, 12.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 р. Справа№200/505/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що до початку бойових дій на території Донецької та Луганської області вона мешкала у м. Макіївка Донецької області, де після народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 була призначена та виплачена відповідна частина одноразової державної допомоги при народженні дитини у розмірі 10 320, 00 грн. Однак, у зв'язку із проведенням на території Донецької області АТО, позивач та дитина були вимушені переселитися до м. Вінниця, де у період часу з 01.10.2014 року по 28.02.2015 року ОСОБА_1 отримувала щомісячні виплати одноразової державної допомоги при народженні дитини у розмірі 1 075, 00 грн. З 01.03.2015 року виплата одноразової державної допомоги при народженні дитини була припинена, у зв'язку із тим, що позивач та дитина були вимушені змінити місце мешкання. З 21.08.2018 року позивача та дитину було взято на облік як внутрішньо переміщену особу в Управлінні соціального захисту населення Лиманської міської ради, що підтверджується відповідними довідками від 21.08.2018 року. Після взяття на облік, позивач звернулась до відповідача із заявою про надання державної допомоги при народженні дитини. Однак згідно повідомлення про відмову у наданні державної допомоги при народженні дитини у наданні останньої позивачу було відмовлено у зв'язку із втратою нею такого право (пройшло більше 12 місяців після виплати останньої). ОСОБА_1 зазначає, що право на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Лиманської міської ради щодо відмови в наданні державної допомоги при народженні дитини, а також зобов'язати відповідача виплатити недоотриману державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01.03.2015 року по 10.03.2018 року.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого на момент звернення ОСОБА_1 за поновленням виплати її дитині вже виповнилося понад 48 місяці, а тому вона втратила право на отримання грошової допомоги при народженні дитини. Крім того, вказана допомога виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням. Таким чином, на думку відповідача, у поданому до суду позові відсутні будь-які докази та належні обґрунтування, які б полягали в тому, що відповідач порушив права чи інтереси позивача. З огляду на вказане представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2019 року клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі № 200/505/19-а. Розгляд адміністративної справи № 200/505/19-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання по справі на 13.02.2019 року о 14 год. 00 хв.

Судове засідання було відкладено на з 13.02.2019 року на 12.03.2019 року о 14-00 год. у зв'язку з неявкою сторін по справі.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 мешкала у м. Макіївка Донецької області, де після народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15), була призначена допомога при народженні дитини.

З 21.08.2018 року позивача та дитину було взято на облік як внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту населення Лиманської міської ради, що підтверджується відповідними довідками від 21.08.2018 року, № 0000601578 та № 0000601584 (а.с.12, 14).

Проте, розпорядженням відповідача від 17.10.2018 року відмовлено позивачу у наданні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з втратою права (пройшло більше 12 місяців після останньої виплати) (а.с.29).

Про відмову у наданні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з втратою права відповідачем повідомлено позивача (а.с.18).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам України право на соціальний захист.

Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України - вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з врахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2811-ХII, відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Статтею 11 Закону № 2811-XII встановлено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Стаття 5 Закону № 2811-ХII визначає, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Також, на виконання зазначених положень Закону №2811-XII прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" (далі - Порядок №1751).

За пунктом 2 Порядок №1751, призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Отже, вищезазначеними нормами передбачено, що призначення і виплата допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України органами соціального захисту населення України.

Тобто, у даному випадку законодавство передбачає єдиний спосіб отримання такої допомоги, шляхом звернення до відповідного органу.

Відповідно до статті 6 Закону № 2811-ХII, документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Відповідно до статті 11 Закону № 2811-ХII, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно п. 12 Порядку №1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

За пунктом 13 Порядку №1751, допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.

Суд зазначає, що нормами Закону № 2811-ХII та Порядку №1751 визначено перелік підстав з яких припиняється виплата допомоги при народженні дитини.

Стаття 11 Закону № 2811-ХII визначає, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Крім того, пунктом 13 Порядку №1751 визначено, що виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Нормами законодавства не передбачено право відповідача у разі відсутності підстав для відмови у призначені допомоги, відмовляти у виплаті такої допомоги.

Отже, вказаними нормами передбачено вичерпний перелік підстав для припинення виплати допомоги.

Суд зазначає, що припинення виплати допомоги при народженні дитини у зв'язку з втратою права (пройшло більше 12 місяців після останньої виплати) не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вказана підстава не визначена у законі.

Крім того, суд звертає увагу, що визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац сьомий частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII з наступними змінами, згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин" (рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу сьомого частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (справа про припинення виплати допомоги при народженні дитини) від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016

Суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 не є законом, а тому не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні соціальних виплат, та потребує від заявника здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Суд зазначає, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, заявлений позов стосується саме інтересів дитини, для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача для призначення допомоги при народженні дитини після спливу встановленого Законом строку з дня народження дитини, оскільки позивач вперше звернулась до Управління праці та соціального захисту в строк, встановлений Законом. Тобто, позивачем не було порушено зазначений строк.

Застосування ч.6 ст.11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка регулює строки звернення для призначення допомоги при народженні дитини до даних правовідносин не застосовуються, оскільки дана норма не регулює питання поновлення раніш призначеної допомоги при народженні дитини та не встановлює строки звернення з заявою про поновлення таких виплат.

Посилання позивача на пропущення 48 місячного строку суд вважає неприйнятними, оскільки вказане визначає лише період, протягом якого виплачується допомога при народженні дитини. При цьому, позивачу не виплачена належна їх виплата, що призводить до порушення прав дитини.

Крім того, посилання відповідача на те, що допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Так, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Отже, оскільки вказана допомога надається саме дитині, суд вважає протиправним обмеження прав дитини на вільне володіння майном, що прямо передбачено міжнародним законодавством.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про протиправність дій управління соціального захисту населення Лиманської міської ради щодо відмови в наданні державної допомоги при народженні дитини.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд, дійшовши висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.

Так, відповідачем на адресу суду представлено розпорядження від 17.10.2018 року, яким відмовлено у наданні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з втратою позивачем права (пройшло більше 12 місяців після останньої виплати).

З метою повного захисту порушеного права позивача, суд, задовольняючи позовні вимоги, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 17.10.2018 року «Про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_1

Зазначений спосіб судового захисту узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, а саме, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та прийняв протиправне рішення, яке підлягає скасуванню.

З огляду на скасування рішення та визнання дій відповідача протиправними, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриманої державної допомоги при народженні дитини за період з 01.03.2015 року по 10.03.2018 року.

Суд звертає увагу, що позивач просить зобов'язати виплатити з 01.03.20154, натомість суд розцінює це як технічну описку.

Оцінюючи вказані вище докази та вирішуючи справу в цілому, суд виходить з того, що згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції від 28.12.2018 року (а.с.4).

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 118, 139, 159-165, 199, 244-247, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) до управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (код ЄДРПОУ 25953557, вул. Лесі Українки, б.20а, м. Лиман, Донецька область, 84401) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 17.10.2018 року «Про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини» ОСОБА_1.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Лиманської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Лиманської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з 01.03.2015 року по 10.03.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Лиманської міської ради судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.03.2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.