Рішення № 80533198, 14.03.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року справа № 2340/4941/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Паламаря П.Г.,

за участю секретаря Трегулова Б.Л.,

позивача – ОСОБА_1 (особисто),

представника позивача – ОСОБА_2А.(за ордером),

представника відповідача – ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (18000, АДРЕСА_1) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6 ), в якому просить:

-визнати протиправним рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №111 від 09 листопада 2018 року в частині, якою ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок травми (контузії), захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”;

-зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок травми (контузії), захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батькіщини) відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”.

26.02.2019 ухвалою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі.

06.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу в Збройних силах України та брав участь в антитерористичній операції в районі проведення - м. Маріуполь Донецької області. У відповідності до Наказу Командувача військ оператвиного командування «Північ» №126 від 09.06.2018 року позивача звільнено із військової служби у відставку за підпунктом «б» ст. 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» (за станом здоров’я). Позивач зазначив, що 05.06.2013 року йому вже була призначена 2 група інвалідності, пов’язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ, однак одноразової грошової допомоги він не отримував. У зв’язку із погіршенням стану здоров’я під час участі в антитерористичній операції та подальшим лікування позивач був повторно оглянутий комісією МСЕК та 27.06.2018 року була встановлена 2 група інвалідності по захворюванню, так, пов’язаним з захистом Батьківщини. Таким чином, у зв’язку із призначенням позивачеві 2 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини звернувся до Міністерства оборони України, однак останнім прийнято рішення про відмову у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, яке мотивоване тим, що причину інвалідності позивачу змінено понад дворічний термін після першого встановлення групи інвалідності. Позивач вважає, що як інвалід війни 2 групи набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак відповідач безпідставно відмовляє в призначенні одноразової грошової допомоги, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Позивач, а також його представник в судовому засіданні позов підтримав повністю.

Міністерство оборони України до суду направило відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти пред’явлених позовних вимог відповідач стверджує, що проведення виплати одноразової грошової допомоги можливе лише у разі зміни ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або групи інвалідності протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У позивача зазначена зміна відбулась у понад дворічний термін, відтак підстави для проведення виплати одноразової грошової допомоги позивачу відсутні.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1, проходив службу в Збройних силах України та в період з 28 січня 2017 року по 03 червня 2017 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції - м. Маріуполь Донецької області. (довідка Черкаського ОВК від 14.06.2017 № 6/3/548).

У відповідності до витягу з наказу Командувача військ оперативного командування «Північ» № 126 від 09.06.2018 року, капітана ОСОБА_1, офіцера відділу комплектування та призову (підготовки до військової служби) Черкаського обласного військового комісаріату військової частини А 4583 звільнено із військової служби у відставку за підпунктом «б» ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»(за станом здоров’я).

Згідно із свідоцтвом про хворобу № 479-н від 18.05.2018, ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням його із військового обліку. Із свідоцтва про обставини травмивбачається, що травми, пов'язані з захистом Батьківщини.

27 червня 2018 року за результатами огляду МСЕК № 1 позивачу встановлено II групу інвалідності по захворюванню, так, пов’язаним з захистом Батьківщини (довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААБ № 125547 від 27.06.2018 року).

У зв’язку із призначенням позивачеві 2 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, останній звернувся до Міністерства оборони України з заявою про отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Згідно із рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в п. 14 протоколу № 111 від 09 листопада 2019 року, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що п. 4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, визначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. ОСОБА_1 причину інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до виписки із акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 087255, первинно 05.06.2013 року була призначена 2 група інвалідності, пов’язана із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з довідкою ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області № Б-666 від 06 серпня 2018 року, у зв’язку із призначенням 2 групи інвалідності позивач одноразової грошової допомоги, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції» не отримував.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

У відповідності до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що у 2013 році відбувся огляд позивача медико-соціальною комісією, за результатами якого встановлено 2 групу інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків служби в ОВС.

27.06.2018 МСЕК змінено причини виникнення інвалідності без зміни групи інвалідності та визначено, що інвалідність пов'язана з захистом Батьківщини, тобто понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Втім, суд акцентує увагу на тому, що із довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлена 2 група інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною з захистом Батьківщини з 27.06.2018 вперше, а тому обмеження передбачене п. 8 Порядку № 975 не застосовується.

Також суд ураховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 20 листопада 2017 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Також суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення причини інвалідності, є помилковими.

Що ж стосується виплати одноразової грошової домоги УМВС, суд не погоджується з даними доводами відповідача, оскільки звільнений позивач внаслідок травми з причинно-наслідковим зв'язком інвалідності "за захист Батьківщини" саме з лав ЗСУ.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 7 рішення Комісії, оформленого протоколом № 111 від 09.11.2018, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення 2 групи інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною із захистом Батьківщини є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір” з відповідача останній у відповідності до ст. 139 КАС України не стягується.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №111 від 09 листопада 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок травми (контузії), захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок травми (контузії), захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (із захистом Батьківщини) відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст рішення виготовлено 19.03.2019