Рішення № 80523224, 13.03.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/7478/17

Пр.№2/521/234/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі - Романюк О.М.,

за участю представника Одеської міської ради - Завальнюк В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення,

встановив:

У травні 2017 року Одеська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді кімнати АДРЕСА_1 , загальною площею 17,6 кв.м., яка належала померлій на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року, виданого Державним виробничим житлово - побутовим підприємством корпорації «Укрбуд» на підставі розпорядження від 28 листопада 2011 року №00497.

Позивач зазначав, що у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спадкове майно, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 постійно проживала та була зареєстрована у кімнати № АДРЕСА_2 .

Стверджував, що у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, спадкоємців ні за заповітом, ні за законом не було. Відповідачка не є спадкоємцем померлої, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджували б її постійне проживання з померлою.

Позивач вказував, що оскільки після смерті ОСОБА_2 не має спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то спадкове майно, а саме кімната АДРЕСА_1 , загальною площею 17,6 кв.м., яка належала померлій на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року, є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Одеси за заявою Одеської міської ради.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд: визнати спадщину, яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року - відумерлою та виселити ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1

Ухвалою суду від 17 травня 2017 року по справі №521/17155/16-ц був прийнятий зустрічний позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спадкове майно, та вказані позовні вимоги були роз`єднані в окремі провадження (а.с. 1).

Ухвалою суду від 19 травня 2017 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення було відкрите провадження та призначене судове засідання (а.с. 11).

Ухвалою суду від 15 серпня 2017 року провадження по цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення було зупинено до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спадкове майно (а.с.25).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спадкове майно було залишено без задоволення (а.с. 55-59, 60-64).

Ухвалою суду від 04 грудня 2018 року провадження по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення було поновлено та призначено судове засідання на 10 січня 2019 року (а.с. 44).

Ухвалою суду від 11 лютого 2019 року по справі була витребувана спадкова справа щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 76 -77).

Представник позивача, яка діє за довіреністю від 05 грудня 2018 року в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі (а.с. 84).

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше в судовому засідання заявила, що в спірній кімнаті не проживає і ключі від спірної кімнати у гуртожитку віддала сусідці (а.с. 79).

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 84 книги шостої ЦК України, та нормами Житлового кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що кімната АДРЕСА_1 , загальною площею 17,6 кв.м., належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року, виданого Державним виробничим житлово - побутовим підприємством корпорації «Укрбуд» на підставі розпорядження від 28 листопада 2011 року №00497 (а.с. 88 звор.).

27 лютого 2012 року право власності ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1, було зареєстровано в КП « БТІ» ОМР, що підтверджується витягом про державну реєстрацію (а.с. 88).

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 89).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 17,6 кв.м., яка належала померлій на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернулася тільки відповідачка ОСОБА_1 , але державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки остання не надала нотаріусу доказів проживання з померлою однією сім`єю (а.с. 86 звор.).

Інші спадкоємці ні за законом, ні за заповітом із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталися.

Судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2017 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні її позовних вимог щодо встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, та визнані за нею, як спадкоємицею четвертої черги за законом права власності на кімнату АДРЕСА_1

Згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 06 червня 2017 року, ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_4 , яка належить їй на праві власності, що підтверджується копією паспорта (а.с. 14).

Отже, ОСОБА_1 не є спадкоємицею ні за законом, ні за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, оскільки після смерті ОСОБА_2 жодна особа, крім ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса не зверталася, тому територіальна громада в особі Одеської міської ради відповідно до положень ст. 1277 ЦК України є універсальним правонаступником відумерлого майна.

Статтею 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 5 ст. 1277 ЦК України спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до ст. 1283 ЦК України.

Згідно ст. 334 ЦПК України заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо заява подана до закінчення одного року з часу відкриття спадщини (стаття 336 ЦПК України).

Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Частиною першою статті 10 Закону Ураїни «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За таких обставин, оскільки спадщину, а саме кімнату № АДРЕСА_1 ніхто не прийняв, то дана спадщина повинна бути визнана судом відумерлою та перейти у власність територіальної громади м. Одеси за заявою Одеської міської ради.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради в частині визнання спадщини, яка належала на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від від 28 жовтня 2011 року №00497 - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та складається з кімнати АДРЕСА_1, загальною площею 17,6 кв.м. - відумерлою, підлягають задоволенню, оскільки є законними та обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог Одеської міської ради про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1, то суд прийшов до висновку про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази проживання ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_1

Представник позивача в судовому засіданні в обґрунтування даних вимог посилалась тільки на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що відповідачка самовільно вселилася та проживає в кімнаті АДРЕСА_1 . Одесі, але на час розгляду справи за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , матеріали справи не містять доказів проживання останній в спірній квартирі.

На питання суду про надання документів, які можуть підтверджують факт проживання відповідачки на час розгляду справи в спірній кімнаті, представник Одеської міської ради зазначала. що такі документи відсутні і надання їх неможливе.

11 лютого 2019 року в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 стверджувала, що в спірній кімнаті не проживає, а проживає за місцем реєстрації, ключі від кімнати у гуртожитку віддала сусідці по кімнаті.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, за таких обставинах, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про виселення, слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач на підтвердження даних вимог не надав до суду належних доказів.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 1600,00 грн., що сплачений позивачем у повному обсязі при зверненні до суду.

На підставі ст.ст. 11, 15, 16, 1218, 1268, 1277 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та виселення - задовольнити частково.

Визнати спадщину, яка належала на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 жовтня 2011 року № НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з кімнати АДРЕСА_1 , загальною площею 17,6 кв.м. - відумерлою.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя: О.М. Сегеда