Рішення № 80511368, 15.03.2019, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 15.03.2019

ЄУ № 420/305/19

Провадження №2-о/420/94/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2019 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Сіренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження у приміщенні Новопсковського районного суду Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити факт народження нею ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Луганськ Луганської області дитини - дівчинки вагою 3660 грамів, батько дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначила, що вона, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Луганськ народила дівчинку. Однак здійснити реєстрацію народження дитини та отримати відповідне свідоцтво про народження дитини неможливо, оскільки документи на підтвердження факту народження дитини видані на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. У зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду з вказаною заявою. Встановлення даного факту має для неї юридичне значення, оскільки вона зможе зареєструвати народження дитини, що передбачено чинним законодавством України.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 25.02.2019 відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження на 15 березня 2019 року.

Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заявник в своїй заяві просила розглядати справу без її участі.

Представник заінтересованої особи Біловодського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, заперечень не має.

Заінтересована особа ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи без його участі, заяву підтримує.

Враховуючи заяви учасників справи, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим задовольнити вимоги заявника з огляду на таке.

Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_3, виданого 29.03.2013 Артемівським РВ у м. Луганську УДМСУ в Луганській області, заявник - ОСОБА_1 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4, виданим 16.03.2013 Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, актовий запис №119.

ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадина України НОМЕР_5, виданим 27.05.1998 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області.

На підтвердження факту народження дитини заявник подала медичне свідоцтво про народження НОМЕР_6 від 22.01.2019, видане медичною установою, що розташована на території непідконтрольній українській владі, з якого вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Луганськ народила дитину - дівчинку, вагою 3660 гр., яка народилася доношеною при одноплідних пологах.

Також на підтвердження факту народження ОСОБА_1 дитини жіночої статі заявником до заяви додано свідоцтво про народження, видане 12.02.2019 установою, розташованою на тимчасово неконтрольованій українською владою території.

Згідно відмови Біловодського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області за вих. № 390/17.15-114; 113 від 13.02.2019 в реєстрації народження дитини жіночої статі представнику заявника було відмовлено з посиланням на те, що нею на підтвердження факту народження дитини пред'явлено документ - свідоцтво про народження (медичне свідоцтво про народження), видане на території, де органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, та вони не відповідають встановленій формі документів відповідно до чинного законодавства України та не є підставою для проведення державної реєстрації народження.

Оцінюючи медичне свідоцтво про народження, свідоцтво про народження, як докази, суд виходить з того, що відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно принципу 3 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині має належати з його народження право на ім'я та громадянство.

Відповідно до ч.1 ст.7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Без державної реєстрації факту народження дитини, вона буде позбавлена можливості в подальшому реалізовувати свої права та обов'язки, що становитиме порушення ст. 8 та інших Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно ч.1 ст.144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Згідно з п.п. «а» п. 2, 3, 22, 23 гл. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставами для проведення державної реєстрації для народження дитини є медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), що видається закладом охорони здоров'я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. Державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою. Власне ім'я дитини визначається за згодою батьків. По-батькові дитині присвоюється за власним іменем батька.

Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації народження дитини.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 1 ст. 122 СК України походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документу закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Враховуючи вищенаведене законодавство, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження дитини на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя та інших.

З огляду на викладене, суд вважає, що дійсно для проведення державної реєстрації народження дитини є об'єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод громадян України, якою є заявник та її дитина, суд на підставі викладеного, а також враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, дійшов до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту народження нею ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Луганськ, Україна, дитини жіночої статі, що надасть їй можливість отримати свідоцтво про народження, видане відповідним державним органом України.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 317 ЦПК України рішення у даній справі про встановлення факту народження слід допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 13, 80, 81, 89, 294, 315-317, 319, 352, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_2, задовольнити повністю.

Встановити, що громадянка України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка міста Луганськ, ІНФОРМАЦІЯ_3 народила в м. Луганськ Луганської області, Україна, дитину жіночої статі, вагою 3 кг 660 грам, в зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України НОМЕР_3, виданий 29.03.2013 Артемівським РВ у м. Луганську УДМСУ в Луганській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Заінтересована особа ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадина України НОМЕР_5, виданий 27.05.1998 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Заінтересована особа - Біловодський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, який розташований за адресою: вул. П. Біловоди, 9, смт. Біловодськ Луганської області, код ЄДРПОУ 21758020.

Допустити рішення до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Новопсковський районний суд Луганської області до Луганського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: В.В. Пронька