Рішення № 80504978, 28.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2019 року м.Київ справа № 320/5502/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами cпрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління ДФС у Київській області, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації та середнього заробітку,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, Броварська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по невиплаті грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та затриманні розрахунку при звільненні;

- стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року у сумі 55184 (п'ятдесят п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 25 коп.;

- стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 червня по 28 вересня 2018 року в сумі 44528 (сорок чотири тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 02 коп.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 відкрито провадження у справі №320/5502/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління ДФС у Київській області (далі - третя особа, ГУ ДФС у Київській області) та витребувано докази по справі від відповідача та від третьої особи.

Також, ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 та 24.01.2019 повторно витребувано докази по справі від відповідача та від третьої особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.11.2016 по 15.06.2018 він проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та мав спеціальне звання - майор податкової міліції.

Пояснює, що наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 04 червня 2018 року №414-О "По особовому складу податкової міліції" його було звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 15 червня 2018 року в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (через скорочення штатів).

Цим же наказом, відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року №393, надано розпорядження виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені зі служби, а також, відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" - грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Проте, відповідачем при здійсненні з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні не було вчинено дій, спрямованих на виплату йому рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з його грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 55184,25 грн. та затримано розрахунок при звільненні, внаслідок чого з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримання розрахунку в розмірі 44528,02 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 04 червня 2018 року №414-О "По особовому складу податкової міліції" позивача було звільнено з посади та податкової міліції ДФС України 15.06.2018 в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 із змінами та доповненнями та відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року №393 із змінами та доповненнями, виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказує, що утримання податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 28.09.2018 в сумі 55184,25 грн. здійснено відповідно до норм чинного законодавства, зокрема норм Податкового кодексу України.

Так, пунктом 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 червня по 28 вересня 2018 року в сумі 44528,02 грн. відповідачем у відзиві зазначено, що момент звільнення, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 04 червня 2018 року №414-О, є 15.06.2018.

Отже, починаючи з 15.06.2018 робочий стаж ОСОБА_1 як працівника податкової міліції перервано, відповідно норми Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року №393 із змінами та доповнення, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 до позивача не застосовуються.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ГУ ДФС у Київській області надані письмові пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, згідно з якими третя особа просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Присутній у судових засіданнях 20.11.2018, 24.01.2019 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 24.01.2019 представник третьої особи проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Присутній у судовому засіданні 13.02.2019 представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач та третя особа у судове засідання, призначене на 13.02.2019, не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Разом з цим, у матеріалах справи наявне клопотання позивача про розгляд справи №320/5502/18 у порядку письмового провадження (а.с.58).

У судовому засіданні 13.02.2019 суд поставив на обговорення питання про можливість продовжити розгляд справи №320/5502/18 у порядку письмового провадження. Представник відповідач проти продовження розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно із ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 13.02.2019 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №320/5502/18 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 21.12.2000 (а.с. 15).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 01 червня 2017 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 17).

Як встановлено судом, позивач проходив службу в Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на посаді старшого оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Броварської ОДПІ ГУДФС у Київській області та мав спеціальне звання - майор податкової міліції.

Наказом ГУ ДФС у Київській області від 04 червня 2018 року №414-О "По особовому складу податкової міліції" позивача було звільнено з займаної посади та податкової міліції ДФС України 15.06.2018 в запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 пп. "г" (через скорочення штатів). Вислуга років в календарному обчисленні на 15 червня 2018 року становить: 15 років 10 місяців 14 днів.

В даному наказі також зазначено, що відповідно до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року №393 із змінами та доповненнями, наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати грошової допомоги складає 15 років.

Також наказом відповідно до ст.24 Закону України "Про відпустки" передбачено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки, що становлять 137 календарних діб (за 2018 рік - 18 діб, за 2017 рік - 25 діб, за 2016 рік - 30 діб, за 2015 рік - 21 доба, за 2014 рік - 28 діб, за 2008 рік - 15 діб) (а.с. 21-22).

З матеріалів справи встановлено, що в день звільнення зі служби (15.06.2018) всі належні позивачу суми не були виплачені.

Так, відповідно до довідки Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про заробітну плату від 11.02.2019 №3299/10/10-06-05-25 та виписки про надходження по картці/рахунку НОМЕР_4 за період з 01.01.2017 - 30.09.2018 ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.10.2018 за №Q2JHMCOOO38HKGOC, вказані кошти виплачені позивачу повністю 28.09.2018 (а.с. 74, 18-20).

Крім того, згідно довідки Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про заробітну плату від 11.02.2019 №3299/10/10-06-05-25 з грошового утримання позивача за період з 01.01.2017 по 28.09.2018 було утримано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 55184,25 грн. (а.с. 74).

Судом встановлено, що з 01.01.2017 по 28.09.2018 позивачу не виплачувалась щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та невиплати грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно із пунктом 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 9.1.2 пункту 9.1 статті 9 ПК України до загальнодержавних податків належать, зокрема, податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 356.1 статті 356 ПК України передбачено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України (п. 357.1 ст. 357 ПК України).

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби врегульовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44).

Згідно з пунктом 2 Порядку №44 (в редакції, чинній до травня 2017 року) встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

31 травня 2017 року Постановою Кабінету Міністрів України №375 внесено зміни до пункту 2 Порядку №44, та викладено його в новій редакції, яка передбачає, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Таким чином, пунктом 2 Порядку №44 (в редакції до травня 2017 року, так і після цієї дати) передбачено право осіб, які проходять службу в податковій поліції, отримати грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців,

поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

При цьому, приписами пункту 6 цього Порядку №44 встановлено, що територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналогічна правова норма закріплена у пункті 168.5 статті 168 ПК України, якою передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, зі змісту наведених норм права вбачається, що громадяни України, які є особами рядового і начальницького складу, зокрема, податкової міліції, одночасно з виплатою грошового забезпечення мають право на отримання грошової компенсації (відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби) у розмірі фактично сплаченого ПДФО (що утримується з доходів такої категорії громадян) та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.

Таким чином, позивач, перебуваючи на службі у податковій міліції, мав беззаперечне право на отримання рівноцінної та повної компенсації втрат доходів (утриманих сум податку з його грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат), право на які він набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, одночасно з виплатою йому грошового забезпечення.

Судом встановлено, що така компенсація не виплачувалась позивачу за період з 01.01.2017 по 28.09.2018 ані під час проходження ним служби в податковій міліції, ані під час проведення остаточного розрахунку при звільненні.

При цьому, жодних доказів на підтвердження правомірності щодо невиплати позивачу відповідної компенсації відповідач під час розгляду справи суду не надав.

Згідно з частиною 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною 2 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом установлено, що позивач звільнений з посади та податкової міліції ДФС - 15.06.2018.

На підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 04 червня 2018 року №414-о, позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, а також компенсацію за невикористані відпустки (а.с. 21-22).

Відповідно до довідки Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про заробітну плату від 11.02.2019 №3299/10/10-06-05-25 та виписки про надходження по картці/рахунку НОМЕР_4 за період з 01.01.2017 - 30.09.2018 ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.10.2018 за №Q2JHMCOOO38HKGOC, вказані кошти виплачені позивачу повністю лише 28.09.2018 (а.с. 74, 18-20).

Крім цього, відповідачем не надано доказів нарахування та виплати грошової компенсації утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року.

Отже, судом встановлено, що відповідачем у день звільнення ОСОБА_1 зі служби не був проведений з ним остаточний розрахунок належних до виплати сум.

У свою чергу, як було встановлено судом на підставі даних наявної в матеріалах справи довідки Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про заробітну плату від 11.02.2019 №3299/10/10-06-05-25 сума податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року складає 55184,25 грн.

Таким чином, з огляду на вказані норми законодавства та встановлені у ході судового розгляду справи обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно допущено бездіяльність, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року у сумі 55184,25 грн. та не здійсненні повного та остаточного розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що вказана сума, яка належить ОСОБА_1, не була виплачена останньому при звільненні та є не виплаченою до теперішнього часу, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб у сумі 55184 (п'ятдесят п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 25 коп.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом наведених норм права, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи із наявного в матеріалах справи розрахунку середньоденної місячної заробітної плати за червень 2018 року від 11.02.2019 №3300/10/10-06-05-8 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 495,82 грн. (а.с. 76).

Як встановлено судом вище, повний розрахунок з позивачем при звільненні щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки проведений лише 28.09.2018. При цьому, у ході судового розгляду справи судом також встановлено, що відповідачем станом на день прийняття даного судового рішення не нарахована та не виплачена позивачу грошова компенсація утриманих сум податку з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року.

Отже, період затримки проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні становить 258 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - 16.06.2018 по день прийняття даного рішення суду - 28.02.2019.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 127921,56 грн. (495,82 грн. (середньоденна заробітна плата) х 258 (кількість днів затримки).

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку лише за період з 15 червня по 28 вересня 2018 року в сумі 44528 (сорок чотири тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 02 коп.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем станом на день прийняття даного судового рішення не проведений з позивачем остаточний розрахунок належних до виплати сум, суд вважає за можливе для повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні у розмірі 127921 (сто двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять одна) грн. 56 коп. з Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача відносно того, що починаючи з 15.06.2018 робочий стаж ОСОБА_1 як працівника податкової міліції перервано, а тому норми Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх прав та членів їх сімей" від 17 липня 1992 року №393 із змінами та доповненнями, постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" до позивача не застосовуються.

З даного приводу, суд зазначає, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Разом з цим, факт припинення трудових відносин з працівником не звільняє роботодавця від обов'язку дотримуватись норм чинного законодавства, зокрема, в частині виплати в день звільнення працівникові всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації при звільненні.

Також суд зазначає, що стаття 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

У справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання.

Тому встановлення різних умов для виплати грошової компенсації за виконання однакових функцій не може знайти об'єктивного та розумного виправдання.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду жодних пояснень та доказів, які б спростували доводи позивача.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із пунктами 2-3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Оскільки кошти у розмірі 55184,25 грн. є компенсацією втрат доходів (утриманих сум податку з його грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат) і не є грошовим утриманням чи заробітною платою, у суду відсутні підстави для звернення стягнення на відповідну суму до негайного виконання.

Оскільки кошти у розмірі 127921,56 грн. є санкціями, які стягуються з роботодавця за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні і не є грошовим утриманням чи заробітною платою, у суду відсутні підстави для звернення стягнення на відповідну суму до негайного виконання.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року у сумі 55184,25 грн. та нездійсненні остаточного розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 286; ідентифікаційний код: 39463945) на користь ОСОБА_1 (07400, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) грошову компенсацію у розмірі утриманого з нього податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 28 вересня 2018 року у сумі 55184 (п'ятдесят п'ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 25 коп.

4. Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 286; ідентифікаційний код: 39463945) на користь ОСОБА_1 (07400, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 127921 (сто двадцять сім тисяч дев'ятсот двадцять одна) грн. 56 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення підписано 28.02.2019 р.

Суддя Кушнова А.О.