Рішення № 80503694, 13.03.2019, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/2471/18

Номер рядка звіту 48

номер провадження 2/279/82/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2019 р.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Невмержицької О.А., з секретарем Хомутовською М.А., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника третьої особи: органу опіки та піклування Коростенської міської ради ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Коростені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що з 27.02.2016 року вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають малолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Їх сімейне життя не склалось, оскільки під час перебування у шлюбі між ними постійно виникають непорозуміння і сварки, відповідач зловживає алкогольними напоями, веде спосіб життя, який суперечить інтересам дитини та сім`ї, вчиняє психічний та фізичний тиск щодо нього, бійки із нанесенням тілесних ушкоджень, неодноразово проходила кодування від алкогольної залежності. Просив шлюб розірвати. Також, він переконаний, що дочка повинна проживати разом з ним, оскільки дитина не може постійно проживати з відповідачем, яка не контролює свою поведінку, він має постійне місце проживання, працює, забезпечений житлом, тому просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_8 з ним, за його місцем проживання.

Позивач та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позові та письмових поясненнях, пояснили, що позивач має стабільний дохід, яким може в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дочки. У цьому йому допомагає також його матір та бабуся, з якими він проживає. Він не чинить перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, та впевнений, що відповідач не забезпечить всім необхідним і не створить належних умов дитині, оскільки систематично зловживає спиртними напоями, анонімно проходила лікування в наркологічному диспансеру Житомирської обласної ради, що свідчить про те, що вона має залежність від алкоголю та потребує медичної допомоги. Вважає, що дитині буде краще з ним, ані ж з матір’ю, відповідачем у справі, яка має психічні проблеми, не має постійного місця проживання та належним чином за дитиною не доглядала. Вказав, що відповідач має намір отримувати аліменти на дитину, які буде використовувати на свої потреби, в тому числі і алкоголь.

Відповідач ОСОБА_3 та її представники ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог в частині розірвання шлюбу не заперечили, а в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з позивачем просили відмовити, та визначити місце проживання дитини з матір’ю дівчинки, тобто ОСОБА_3.

В обґрунтування своїх заперечень надали письмові пояснення, які приєднані до матеріалів справи та зазначили, що матір позивача була категорично проти невістки ОСОБА_3, між ними часто виникали конфлікти, а після останнього конфлікту її побили та вигнали з будинку. З даного приводу внесено відомості до ЄРДР. Дитина була разом з нею, однак в серпні 2018 року позивач викрав дівчинку і по даний час не надає жодної можливості спілкуватися матері з однорічною дитиною, приховує її від неї. Вона постійно звертається у різні інстанції за захистом, намагається повернути дитину, однак всі звернення не дали жодного результату. В даний час позивач взагалі не допускає до дитини нікого, ні працівників органу опіки, ні працівники поліції, ні її, веде себе неадекватно, агресивно, постійно всім погрожує. Вважають, що в інтересам дитини проживати саме з матір’ю, а не батьком, який постійно на роботі. Дитина знаходиться вдома з прабабусею якій близько 90 років та яка сама потребує стороннього догляду. Матір позивача працює разом з ним і також не може бути постійно з дитиною, крім того замінити дитині матір. В такому віці дитина потребує виключно материнського піклування та догляду, тим більше, що це ще дівчинка. Вона являється фізично та психічно здоровою, на спеціалізованих обліках не перебуває, не є алкогольно чи нарко-залежною, має вищу освіту, працює, характеризується виключно позитивно, забезпечена житлом, автомобілем та усім необхідним для утримання дитини. Разом з тим, орган опіки та піклування визначив місце проживання дитини саме з матір’ю, а не батьком, розглядаючи це питання не одноразово. Вважає, що дитині буде краще саме з матір’ю, а не в сім’ї позивача. Стосовно проходження кодування від алкоголізму відповідач зазначила, що не потребувала цього кодування, і зробила це на вимогу матері позивача та хотіла зберегти сім’ю, тому й погодилась, незважаючи на те, що вони знущались над нею та били. Після викрадення позивачем у неї дитини вона перенесла стрес (депресію) внаслідок розірвання зв’язку з дитиною, не має спокою вона й досі.

Залучений судом в якості третьої особи представник органу опіки та піклування Коростенської міської ради ОСОБА_6 пояснила, що умови для проживання малолітньої дитини створені, як матір'ю, так і батьком. Також зазначила, що у органу опіки та піклування відсутня інформація про неправомірність дій відповідача ОСОБА_3, а вивчивши питання щодо встановлення місця проживання малолітньої дитини сторін комісія встановила, що вона працює, її матеріальне становище стабільне, характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, веде себе адекватно, проживає у орендованому приміщенні та бажає, щоб дитина проживала з нею, оскільки в такому віці дитина потребує саме материнського піклування та догляду. Позивач постійно здійснює тиск на всіх, в тому числі й на працівників органу опіки та піклування, погрожує, не допускає до дитини ні працівників відділу, ні працівників поліції, ні матір дівчинки. З даного приводу складались відповідні протоколи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому на даний час нікому невідомо місце знаходження дитини. При вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду, однак просила врахувати всі обставини по справі та визначити місце проживання дитини саме з матір’ю, врахувавши наданий суду висновок.

Свідок ОСОБА_9 (матір позивача) показала, що вона з сином дуже любить онучку, та ця дитинка, є сенсом їх життя. Невістка, відповідач у справі, постійно зловживає алкогольними напоями, веде себе неадекватно, дуже агресивна, за дитиною належним чином не доглядала, проходила кодування від алкогольної залежності, а тому вона не заслуговує на те, щоб дитина проживала з нею.

Свідок ОСОБА_8 (зі сторони позивача) показав, що в минулому році він їздив в м.Житомир у справах, та по проханню ОСОБА_1 зайшов провідати в наркологічному відділенні ОСОБА_3. За документами вона значилась під дівочим прізвищем «Майданович». У відділенні вони деякий час розмовляли, він давав їй життєві поради, такі як позбутися від алкогольної залежності та зберегти сім’ю. На руці у нього був годинник на якій він зафіксував на відео їх зустріч, щоб показати ОСОБА_1, що він дійсно приїжджав до неї в лікарню. Знімав відео без дозволу ОСОБА_3 та вона про цю фіксацію обізнана не була.

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 свідчили про те, що вони працювали разом з ОСОБА_10 та товаришували, знають її декілька років і виключно з позитивної сторони, а також, як хорошу матір, яка любить та піклується про своє дитя. Поведінка у неї завжди адекватна, спокійна, алкогольними напоями вона не зловживає. Віталія їм неодноразово скаржилась на те, що матір її чоловіка та бабуся постійно втручаються у їх життя, ображали та контролювали її, навіть били, та вигнали з будинку. Коли вони зустрічались із нею дівчинка була завжди охайна, мала вигляд здорової та доглянутої дитини. Відповідач викрав дитину і не дозволяє їй навіть бачити її, а ОСОБА_10 дуже хвилюється та важко переносить те, що її не допускають до дитини.

Свідок ОСОБА_12 свідчила про те, що ОСОБА_10 нормальна матір, алкоголь не вживає, та ніколи не бачила її в нетверезому стані. А позивач має неадекватну поведінку, викрав дитину у матері, не допускає її до дівчинки, постійно всім погрожує, ображає та морально принижує відповідача. Віталія постійно шукає зустрічі з дівчинкою, дуже важко переносить з нею розлуку, хвилюється за її здоров’я. Зустрівшись одного разу в садочку з позивачем, останній почав кричати та ображати її нецензурними словами, вдарив ОСОБА_10 в обличчя, забирав дівчинку, а тому вони викликали поліцію, щоб вгамувати його.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків та дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 27.02.2016 року, який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коростеню Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №55. Мають малолітню дочку, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Через непорозуміння між собою сторони припинили подружні стосунки, не підтримують сімейних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, примирення не бажають. Шлюб носить формальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Положеннями ч.3 ст.56 Сімейного кодексу України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

За визначенням ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Враховуючи те, що укладення та розірвання шлюбу є добровільним, примушування до шлюбу не допускається, його існування протирічить інтересам позивача, позов в цій частині визнаний відповідачем, за таких обставин, суд приходить до висновку, що дана сім'я розпалась і шлюб носить формальний характер.

Отже, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.ч.1,2,3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до вимог ст.158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.

Положення ч.1 статті 161 Сімейного кодексу України передбачає, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

З висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01.08.2018 року за №344, вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює, за період перебування малолітньої дитини у батька, її доглядали бабуся та прабабуся. Відповідач ОСОБА_3 працювала продавцем в ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН», на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, її матеріальне становище стабільне, характеризується вона позитивно, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно договору оренди житлового приміщення від 10.07.2018 року. На даний час дитина проживає з нею. Вона створила всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. В такому віці дитина потребує саме материнського піклування та догляду, тим паче, що це дівчинка. На обліку у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває. Орган опіки і піклування вважає за доцільне встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю – ОСОБА_3.

З висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 05.12.2018 року за №568, слідує, що ОСОБА_1 не дозволяє матері бачитися з дочкою, та яка зверталась в різні інстанції щодо вирішення даного питання, але батько дитини і надалі ігнорує. Орган опіки і піклування вважає за доцільне висновок органу опіки та піклування Коростенської міської ради за №344 від 01.08.2018 року залишити незмінним, доцільність проживання з батьком ОСОБА_1 до вирішення питання щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому порядку, зобов’язати останнього не перешкоджати зустрічам матері з дитиною. Зустрічі відбуватимуться за бажанням матері, у присутності працівника служби у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради чи спеціаліста Коростенського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в будь-який час з 8-00 години до 17-00 години на нейтральній території, за попередньою домовленістю. Рекомендовано батькам налагодити стосунки між собою для подальшого позитивного впливу та гармонічний розвиток доньки для збереження емоційного, психосоматичного здоров’я; звести до мінімуму тиск з боку інших членів родини на дитину; звернутися до психолога для допомоги віднайти шляхи і засоби розв’язання проблем, пов’язаних з утрудненнями в міжособистісних стосунках та супроводу малолітньої.

На запитання суду представник органу опіки та піклування Коростенської міської ради ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 продовжує перешкоджати зустрічам матері з дитиною, не виконує зобов’язання та надані рекомендації.

Вказані судом обставини підтвердила в судовому засіданні й відповідач.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем надано докази, які стверджують, що вона має вищу освіту, працює, проживає у орендованому приміщенні, має родину, яка також забезпечена житлом, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за медичною допомогою до вказаних лікарів не зверталась.

За змістом положень частин 7,8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Аналогічну норму містить і частина 4 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», яка крім того, визначає, що предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст.ст.3,18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється, як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці керується саме вищезгаданими приписами Конвенції та покладає в основу своїх рішень принцип дотримання «як найкращих інтересів дитини».

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови №16 від 12 червня 1998 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи з рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх дітей. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" також роз`яснив, що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Судом не встановлено будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави розлучити матір з дитиною. Не спростовують висновків суду й надані позивачем докази, зокрема й те, що відповідач пройшла процедуру кодування і анонімно лікувалась в серпні місяці 2018 року в наркологічному відділенні. Даний факт має разовий, а не систематичний характер і не може бути твердженням того, що відповідач має хронічні захворювання від алкоголізму, потребує медичної допомоги та своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Разом з тим, також з листа лікаря Комунальної установи «Обласний медичний центр з надання спеціалізованої допомоги хворим на залежності, ВІЛ/СНІД-інфекції та шкірно-венерологічні захворювання» Житомирської обласної ради №392 від 31.01.2019 року вбачається, що ОСОБА_3 раніше за медичною допомогою не зверталась, на наркологічному обліку не перебуває.

З наданих відповідачем доказів, звернення до правоохоронних органів та прокуратури з приводу незаконного відібрання у неї дитини позивачем, звернення до суду з позовом про відібрання дитини, яка перебуває на даний час в провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, завданні їй тілесних ушкоджень, що стверджується висновком експерта за №275 від 31.07.2018 року, повідомлення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018060060000993 про кримінальне правопорушення за ст.125 ч.1 КК України, підтверджується факт конфліктних відносин між позивачем та відповідачем, а також свідчить про ставлення матері до своєї дитини, її бажання бути з дочкою.

При цьому, з урахуванням зазначених положень нормативно-правових актів, суд констатує ту обставину, що малолітня дитина, як правило, більше потребує материнської любові, турботи і розуміння, а в даному випадку ще й зважаючи на її вік та стать.

Фактично доводи позивача зводяться лише щодо бажання в судовому порядку визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_13 разом з ним, без врахування наслідків розлучення з матір'ю, що не відповідає інтересам дитини та не є належним обґрунтуванням поданого позову. Батько, який працює і має житло, не зможе забезпечити дитині необхідної материнської турботи, що зумовлено моральними цінностями материнства.

Відповідно до положень ст.ст.31,32 Конституції України, ст.7 ЦПК України та ч.1 ст.39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медична картка на ОСОБА_3 не витребовувалась, а наданий позивачем та його представником відеозапис (фіксування на ручний годинник свідком зустрічі з відповідачем) та аудіо запис розмов (записаний позивач на мобільний телефон) в судовому засіданні не досліджувались, оскільки відповідач не надала свою згоду на їх дослідження. При цьому, суд враховує спосіб у який дані докази були отримані, відповідач не була обізнана про проведення відео та аудіо фіксування і своєї згоди на їх фіксацію не надавала.

Щодо наданого позивачем висновку практичного психолога ОСОБА_14 від 06.11.2018 року за результатами психологічного обстеження дитини суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Даний висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, не є мотивованим і не може бути визнаний судом, як належний та допустимий доказ у справі, оскільки своїми діями спеціаліст порушила вимоги Положення про психологічну службу у системі освіти України, затвердженого наказом МОН України від 22.05.2018 року №50, Етичного кодексу практичного психолога, Положення про експертизу психологічного інструментарію.

Суд зазначає, що визначення місця проживання з одним із батьків, не позбавляє іншого, батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.

Враховуючи встановлені обставини справи, положення вищевказаних норм національного законодавства, суд вважає, що в даному випадку інтересам малолітньої дитини, враховуючи її вік – 1 рік 9 місяців та потреби у повсякденному житті, буде у більшій мірі відповідати місце проживання разом з матір’ю, тому позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з ОСОБА_1, тобто її батьком, не підлягають задоволенню.

Відповідно до змісту вимог ст.ст.12,13,76-81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Наведені вище правові норми та інші обставини справи свідчать про бажання та можливість матері забезпечувати нормальний всебічний розвиток малолітньої дитини.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,12,81,263-265 ЦПК України, ст.ст.110,112,113,115,157,160,161 Сімейного Кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", Конвенцією ООН про права дитини, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянами України, зареєстрований 27.02.2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коростеню Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №55 – розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище відповідачу не змінювати.

Визначити місцем проживання малолітньої ОСОБА_13, 23.05.2017 року, місце проживання її матері – ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня складання повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони та учасники :

Позивач: ОСОБА_1: місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1.

Представник позивача: ОСОБА_2, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №542 від 25.11.2010 року.

Відповідач: ОСОБА_3, місце реєстрації: м.Коростень, вул.Тельмана, 6, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6.

Представник відповідача: ОСОБА_4, місце перебування: 33001, м.Рівне, вул.Петра Могили, 22б.

Представник відповідача: ОСОБА_5, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1108 від 03.03.2014 року.

Третя особа: орган опіки та піклування Коростенської міської ради, місце знаходження: м.Коростень, вул.Грушевського, 22.

Представник третьої особи: ОСОБА_6, м.Коростень, вул.Грушевського, 22.

Повне рішення виготовлено 15.03.2019 року.

Суддя: Невмержицька О.А.