Рішення № 80486362, 05.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5685/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Аракелян М.М.

За участю секретаря – Рижук В.І.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідачів: ОСОБА_2

Від третьої особи: не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А3519, третя особа на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3519 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р. у розмірі 32 092,58 грн.;

- зобов’язати військову частину А3519 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р. у розмірі 32 092,58 грн.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року відкрите провадження у справі №420/5685/18. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.12.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не було нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р., оскільки вказана сума є складовою частиною грошового забезпечення та підлягає обов’язковому нарахуванню та виплаті при звільненні позивача з військової служби в запас 02.08.2018р.

Відповідач у відзиві на позов від 03.12.2019р. за вхід. №37064/18 заперечував проти заявлених позовних вимог, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з тих підстав, що у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам він виконував роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016р. щодо не нарахування військовослужбовцям грошового забезпечення до окремого роз'яснення. Також, відповідачем зазначено, що у Міністерства оборони України, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року. (а.с.74-80).

Ухвалою суду від 05.12.2019р. продовжено строк підготовчого провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.01.2018р.

Ухвалою від 16.01.2019р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Міністерство оборони України та призначено підготовче засідання на 04.02.2019р.

У відповіді на відзив (21.01.2019р. за вхід. №2165/19) позивач зазначив, що підстав для невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за вказаний період його служби у Збройних Силах України немає. Виплата зазначеної індексації грошового забезпечення позивача відноситься до державних соціальних гарантій з боку держави і згідно чинного законодавства є обов'язковою до виплати відповідачем, як установою, в якій позивач отримував грошове забезпечення, у межах коштів передбачених на вказані цілі. (а.с.95-100)

Підготовче засідання, призначене на 04.02.2019р., перенесено на 20.02.2019р., у зв’язку із перебуванням судді Аракелян М.М. в іншому судовому засіданні.

Ухвалою від 20.02.2019р. закрито підготовче провадження по справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.02.2019р. о 10 год. 30 хв.

У судовому засіданні 27.02.2019р. оголошено перерву до 05.03.2019р.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Третя особа - Міністерство оборони України повідомлене про дату та час судового засідання належним чином та завчасно, однак представник у судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 військову службу проходив у Командуванні Військово-Морських Сил Збройних Сил України на посаді начальника воєнно-наукового відділу, на грошовому забезпеченні перебував при військовій частині А3519.

Наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) №147 від 02.08.2018р. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) згідно пункту 2 частини пятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу Міністерства оборони України (по особовому складу) №425 від 11.07.2018р. (а.с.15)

Згідно наказу №147 від 02.08.2018р. позивача з 02.08.2018р. виключено зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято з усіх видів забезпечення. (а.с.16)

Судом встановлено, що під час проходження позивачем військової служби ОСОБА_1 індексація його грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р. не нараховувалась та не виплачувалась, що визнається відповідачем.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991р. (далі - Закон № 2011-XII).

Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).

У свою чергу, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991р. (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ст.5 цього Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. Індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 2016 року - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Водночас пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позов посилається на той факт, що у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, виконував роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/9/1/2 від 04.01.2016р. щодо ненарахування військовослужбовцям грошового забезпечення до окремого роз'яснення. Також, відповідачем зазначено, що у Міністерства оборони України, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року, а Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.

Проте, суд вважає необґрунтованими вищевказані посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999р.у справі щодо права на пільги та № 5- рп/2002 від 20.03.2002р. у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р., в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим індексації з 01.01.2016р. вказана норма не містить.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі № К/800/3206/16 (368/1047/15-а).

Крім того, така позиція узгоджується з практикою Європейського Суду.

Так, при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Також, Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, у даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

Тобто, аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх обов’язків, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Отже, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації є необґрунтованими та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а непроведення та невиплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

В той же час, суд враховує, наказ Міністра оборони України №44 від 27.01.2016р. «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році», пунктом 6 якого передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснювати відповідно до вимог законодавства України.

Пунктом 10 наказу Міністра оборони України №88 від 09.02.2017р. «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік», як і пунктом 10 наказу Міністра оборони України №65 від 15.02.2018р. «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік», встановлено, що нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, не можуть бути підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації.

Однак, суд не може взяти до уваги розрахунок позивача щодо суми індексації, яка підлягає виплаті, оскільки обчислення та нарахування суми індексації належить до компетенції відповідача, адже це питання взагалі ним ще не розглядалося і спір щодо правильності визначення суми індексації грошового забезпечення між сторонами відсутній.

Суд не може підміняти повноваження інших органів, а тому вимога про стягнення індексації в сумі 32 092,58 грн. не підлягає задоволенню як передчасна.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено, що його бездіяльність щодо перерахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р. ґрунтується на чинному законодавстві та є правомірною.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.08.2018 року, що свідчить про протиправність дій відповідача та є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

У зв’язку з чим, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину А3519 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р., оскільки вказана позовна вимога є похідною та її задоволення забезпечує ефективний судовий захист в межах спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини А3519 у вигляді ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р. та зобов’язання Військової частини А3519 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 02.08.2018р.

В іншій частині вимог стосовно визначення конкретної суми індексації 32092,58грн. суд відмовляє у зв’язку з їх передчасністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.

Керуючись ст.ст.241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3519, третя особа Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3519 (код ЄДРПОУ 26614490, індекс 65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 02.08.2018 року.

Зобов’язати Військову частину А3519 (код ЄДРПОУ 26614490, індекс 65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.08.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано 15 березня 2019 року.

Суддя М.М. Аракелян