Рішення № 80452614, 13.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Справа № 280/654/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Кисіля Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (вул. Центральна, буд. 64, с.Дівнинське, Приазовський район, Запорізька область, 72442) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 (вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 15, м. Київ, 02094), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Публічне акціонерне товариство “Перший Український ОСОБА_3” (вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070), про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

15.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 (далі – відповідач), третя особа – Публічне акціонерне товариство “Перший Український ОСОБА_3” (даті – третя особа), в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №57967869, винесену 22.12.2018 відповідачем при примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса №4653 від 30.05.2018, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про стягнення з позивача на користь третьої особи заборгованості в розмірі 45010,36 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати, справу розглянути в порядку спрощеного провадження без участі позивача.

Також позивачем подана заява про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

На обґрунтування заяви позивач зазначає, що оскаржувані постанови прийняті відповідачем поза межами його повноважень, оскільки прийняті щодо боржника, який проживає, перебуває в с. Дівнинське Приазовського району Запорізької області, та не має рухомого чи нерухомого майна на території м. Києва.

Ухвалою від 18.02.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

01.03.2019 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 04.03.2019 було відкрите спрощене позовне провадження у справі, не встановлено факту пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Публічне акціонерне товариство “Перший Український ОСОБА_3”, судове засідання призначене на 12.03.2019.

Про дату, час та місце судового розгляду учасників справи було повідомлено у порідку, визначеному ст. 268 КАС України, про відкриття провадження у справі та про дату, час і місце судового розгляду.

11.03.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечив проти позову, зазначивши, що у позивача наявний картковий рахунок, відкритий у третьої особи, яка розташована у м. Києві. Посилаючись на норми постанови Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Цивільного кодексу України, зазначає, що позивач є власником зазначеного рахунку та коштів, які на ньому наявні, а тому у позивача наявне майно на території міста Києва, що підтверджується довідкою третьої особи.

Крім того, 18.02.2019 на виконання ухвали про відкриття провадження у справі від відповідача до суду надійшла копія матеріалів виконавчого провадження №57967869.

Також, 11.03.2019 від відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду обґрунтована тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом і позивачем не заявив про поновлення цього строку.

Суд зазначає, що позивачем з позовною заявою була подана заява про поновлення строку звернення до суду і, відкриваючи провадження у справі суддя не встановив факту пропуску такого строку. Тому суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

У судове засідання 12.03.2019 учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

За приписами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням приписів ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення виготовлене в межах десятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 287 КАС України.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

30.05.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був складений виконавчий напис №4653, відповідно до якого звернене стягнення з позивача, який є боржником за кредитним договором №25197907 від 08.11.2013, укладеним із ПАТ «Перший Український ОСОБА_3». Строк платежу за зазначеним кредитним договором настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 15.05.2017 по 15.05.2018. Сума заборгованості складає 45010,36 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 12935,85 грн., прострочена заборгованість за комісією – 6985,03 грн., прострочена заборгованість за процентами 25089,48 грн. Крім того за вчинення виконавчого напису з боржника також стягнено 430 грн.

На підставі зазначеного виконавчого напису, заяви третьої особи вих. №75989 22.12.2018 відповідачем було відкрите виконавче провадження №57967869 про стягнення з позивача на користь третьої особи заборгованості в розмірі 45010,36 грн., про що складена оскаржувана постанова. Крім того, пунктом 6 оскаржуваної постанови сторони виконавчого провадження були повідомлені про стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця у сумі 4501,03 грн.

10.01.2019 в межах зазначеного виконавчого провадження відповідачем була прийнята постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи позивача на загальну суму 49914,67 грн., яка направлена для виконання за місцем роботи позивача – Комунальній установі «Мелітопольська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Запорізької обласної ради.

Листом від 21.01.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою про направлення в адресу позивача копії оскаржуваної постанови та всіх матеріалів виконавчого провадження.

Листом від 30.01.2019 відповідач надіслав в адресу позивача копії оскаржуваної постанови, виконавчого напису нотаріуса та копію рекомендованого повідомлення.

Вважаючи постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із ч. 1-2 ст. 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон №1403) виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Частиною 1 ст. 27 Закону №1403 встановлено, що фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону №1404 передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до ст. 19 Закону №1404 право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття виконавчого провадження. При цьому згідно ч. 3 ст. 25 Закону №1403 право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Як видно з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження №57967869, прийняту 22.12.2012 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 №4653, вчиненого 30.05.2018 про стягнення з позивача на користь ПАТ «Перший Український ОСОБА_3» заборгованість в сумі 45010,36 грн.

Із змісту позовної заяви встановлено, що підставою оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження №57967869 є порушення, на думку позивача, відповідачем вимог щодо територіальної компетенції з відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 №4653, вчиненого 30.05.2018.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-III (далі - Закон №2346) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону №2346 визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Пунктами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону №2346 визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та коресподенстські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Отже, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності, що передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку.

Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 справа №905/3542/15.

Пунктом 6.3 статті 6 Закону №2346 визначено, що порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

В п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 наведене наступне визначення: власник рахунку в банку (далі - власник рахунку) - особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, а так само і рахунок у банку є об'єктом права власності.

У ч. 4 ст. 24 Закону №1404 передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходження грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах, а так само за місцезнаходженням рахунку боржника у відповідному банку.

Аналогічна позиція наведена Міністерством юстиції України в роз'ясненні №23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018.

Приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57967869 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 керувалася тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в ПАТ "Перший Український ОСОБА_3", є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи.

Відповідачем на підтвердження наявності у позивачки відкритого рахунку №29091964933105.UAH від 08.11.2013 у ПАТ "Перший Український ОСОБА_3" надано до суду довідку №1_01 від 06.03.2019.

Дослідженням заяви про примусове виконання рішення поданої представником стягувача ПАТ "Перший Український ОСОБА_3" за вих. № 75989 без дати, встановлено, що представником стягувача адресу місця реєстрації боржника - позивача вказано: вул. Центральна, буд. 64, с.Дівнинське, Приазовський район, Запорізька область, 72442. Місце знаходження майна боржника (грошових коштів): картковий рахунок №29091964933105, відкритий в ПАТ "Перший Український ОСОБА_3", який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4.

Таким чином, враховуючи наявність у позивачки відкритого рахунку у ПАТ "Перший Український ОСОБА_3", суд приходить до висновку, що відкриваючи провадження №57967869 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва ОСОБА_5 діяла на підставі та в межах своїх повноважень передбачених законом і у неї не було підстав для повернення виконавчого документу стягувачу.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими, тому позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході судового розгляду справи доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову повністю, судом не проводиться розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (вул. Центральна, буд. 64, с.Дівнинське, Приазовський район, Запорізька область, 72442) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 (вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 15, м. Київ, 02094), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Публічне акціонерне товариство “Перший Український ОСОБА_3” (вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070), про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог ст. ст. 270, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України та пп. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Суддя Р.В. Кисіль