Рішення № 80450159, 05.03.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 426/23514/18

пр. № 2-о/759/181/19

05 березня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Котляр Ю.М.,

за участю заявника - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Сєвєродонецька міська рада про встановлення факту постійного проживання, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Сватівського районного суду Луганської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини і місця відкриття померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2.

Ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 05.12.2018р. (а.с.14) вказану заяву було направлено за підсудністю до Святошинського районного суду м.Києва.

Після надходження ссправи до Святошинського районного суду м.Києва і автоматизованого розподілу, справу було передано судді Бабич Н.Д. (а.с.19).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д. від 14 січня 2019 року було відкрито провадження у справі і призначено до судового розгляду (а.с.20).

ОСОБА_1 в своїй заяві зазначає, що її бабуся ОСОБА_2, 1944 р.н., проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1. При житті ОСОБА_2 зробила заповіт, в якому заповідала все своє майно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 08.11.2018р. заявниця звернулась до державного нотаріуса Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак, постановою державного нотаріуса Чиркіної Т.Д. від 08.11.2018р. заявниці було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, підставою для відмови стало те, що серед поданих ОСОБА_1 документів, відсутній документ, за яким можливо перевірити місце проживання померлого на момент смерті, коло осіб, що з ним проживали, а також факт наявності чи відсутності спадкоємців. ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду з даною заявою, оскільки встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 в м.Луганську, який є тимчасово окупованою територією, необхідно їй для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заяву, підтвердила обставини викладені в ній та просила суд її задовольнити.

Заінтересована особа - представник Сєвєродонецької міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, надіслав суду клопотання, в якому просить слухати справу у його відсутність (а.с.28-29).

Суд, заслухавши пояснення заявника, дослідивши надані докази, приходить до висновку про те, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с.33).

За життя ОСОБА_2 залишила заповіт від 17 січня 2013 року, згідно якого все своє майно вона заповідала ОСОБА_1, 1981 р.н. (а.с.40).

З тексту заповіту вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто Луганськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

За змістом наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання деякими відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Донецької області. Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.

За положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Документ, який підтверджує, що покійна ОСОБА_2 мешкала одна та була зареєстрована з 10.09.1987р. по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1, виданий ГКП "Центрожилком" філіал №2 м.Луганськ ЛНР (а.с.8).

На даний час вказаний документ виданий органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України.

Положеннями ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки медичних документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів проживання особи на окупованій території, - документів за зразками, визначеними законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини.

ОСОБА_1 згідно довідки №0000641235 від 29 жовтня 2018р. взята на облік внутрішньо переміщеної особи, з якої вбачається, що остання зареєстрована в АДРЕСА_3; фактичне місце перебування: АДРЕСА_2 (а.с.51).

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України).

За змістом ч. 2 ст. 259 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Отже, з огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги всі обставини справи, докази надані заявником, суд приходить до висновку щодо задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 212-215, 218, 234, 235, 256, 257-1, 259 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Сєвєродонецька міська рада про встановлення факту постійного проживання, - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1, по день смерті,- ІНФОРМАЦІЯ_1, одна.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Бабич Н.Д.