Рішення № 80448957, 28.02.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21562/16-ц

Провадження №: 2/752/380/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

у грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К3М0АU22784592 від 08.06.2006 року.

Посилаючись на невиконання відповідачами умов вказаного кредитного договору, ПАТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку на його користь 6 619,34 доларів США, що еквівалентно 169 256,52 грн., заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати у справі.

Ухвалою від 13.02.2017 року відкрито провадження у цивільній справі.

Ухвалою від 22.11.2018 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко В.С. з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін (а.с. 62-64).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; кількість сторін та інших учасників справи (ч. 2 ст. 274 ЦПК України).

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що між ним та банком було укладено кредитний договір № К3М0АU22784592 від 08.06.2006 року, за умовами якого йому було надано на строк з 08.06.2006 року по 08.06.2013 року включно кредитні кошти у розмірі 8 218,69 доларів США для купівлі автомобіля, а також 3 073,79 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Погашення заборгованості має здійснюватися щомісячними платежами у розмірі 160,01 доларів США.

Разом з тим, листом № 2804018831 від 11.08.2010 року банк скористався своїм правом та змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 08.06.2013 року на 10.09.2010 року.

08.06.2013 року закінчився строк, на який йому було надано кредит.

Зазначив, що згідно наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що борг, розмір якого банк вимагає стягнути, виник станом на 10.06.2013 року, тобто після закінчення строку на повернення кредитних коштів.

Зауважив, що банку було відомо про заборгованість, але до суду він звернувся лише 20.12.2016 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку позовної давності.

За таких обставин просив суд відмовити у задоволенні позову (а.с. 113-117).

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала.

ПАТ КБ «Приватбанк» подало відповідь на відзив, в якому просило задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідачами не виконано умови договорів, за останніми наявна заборгованість, котра не погашена. Щодо строку позовної давності зазначило про те, що укладеним кредитним договором було визначено строк його дії - до повного виконання сторонами зобов'язань, а оскільки відповідачами не виконані зобов'язання, то банк має право на звернення за захистом своїх порушених прав й строків звернення ним не пропущено (а.с. 72-74).

Відповідач ОСОБА_1 подав заперечення на відповідь, в котрих з обставин, викладених у відзиві, просив застосувати позовну давність та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 94-97).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 08.06.2006 року було укладено кредитний договір № К3М0АU22784592, за умовами якого відповідачу було надано на строк з 08.06.2006 року по 08.06.2013 року включно кредитні кошти у розмірі 8 218,69 доларів США для купівлі автомобіля, а також 3 073,79 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,88% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Погашення заборгованості має здійснюватися щомісячними платежами у розмірі 160,01 доларів США (а.с. 12-13).

В якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К3М0АU22784592/1 від 08.06.2006 року, відповідно до якого остання зобов'язалася перед позивачем солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов щодо сплати кредиту, процентів за користування кредиту, комісій та можливих штрафних санкцій у розмірах та у випадку передбаченому кредитним договором № К3М0АU22784592 від 08.06.2006 року (а.с. 14).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором кредиту належним чином не виконав в частині своєчасної сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами, на підтвердження чого банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого станом на 08.11.2016 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № К3М0АU22784592 від 08.06.2006 року складає 60 827,39 доларів США, з яких: 6 6190,34 доларів США - заборгованість за кредитом; 14 742,55 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами; 1 373,71 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитними коштами; 38 091,79 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а.с. 4-7).

Вказані обставини неналежного виконання кредитних зобов'язань відповідачами не заперечені. Доказів на підтвердження зворотного в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з боку останніх не надано.

Тому, на думку суду, наведене свідчить про обґрунтованість тверджень позивача щодо неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань і порушення прав кредитодавця.

Відповідач ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, про що заперечив позивач.

Оскільки позивач заперечує сплив позовної давності у даних правовідносинах, а на суд покладається обов'язок встановити обґрунтованість заявлених вимог, доведеність суми заборгованості, а також належність і допустимість наданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що погашення заборгованості має здійснюватися щомісячними платежами у розмірі 160,01 доларів США.

Листом № 2804018831 від 11.08.2010 року банк повідомив позичальника через порушення останнім умов кредитного договору про дострокове погашення кредиту (а.с. 98).

08.06.2013 року закінчився строк, на який йому було надано кредит.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що борг, розмір якого банк вимагає стягнути, виник станом на 10.06.2013 року.

До суду банк звернувся 20.12.2016 року

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ч. 1 ст. 352 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно правової позиції, викладеній в Постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, Верховний Суд України прийшов до висновку, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах від 29.10.2014 року у справі № 6-169цс14, від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, 19.03.2014 року у справі № 6-20цс14, 18.06.2014 року у справі № 6-61цс14, від 03.06.2015 року у справі № 6-31цс15.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статте. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи наведене, у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, суд відмовляє у позові, хоча і констатується факт порушення прав позивача і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами кредитного договору № К3М0АU22784592від 08.06.2006 року погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником щомісячними платежами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Разом з тим, з наданого суду розрахунку встановити відомості про те, коли ОСОБА_1 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту, не вбачається можливим.

У зв'язку з наведеним вище твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що строк повернення кредиту - 08.06.2013 року як початок перебігу позовної давності з 09.06.2013 року та як підстава для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості ґрунтується на неправильному трактуванні норм права, тому до уваги судом не приймається.

Натомість, суд приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що пред'явивши вимогу № 2804018831 від 11.08.2010 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання з 08.06.2013 року на 10.09.2010 року.

Позивач звернувся до суду лише 20.12.2016 року.

При цьому посилання позивача на те, що договором визначений строк дії договору як повне виконання зобов'язань за кредитним договором, через що банком не пропущений строк позовної давності, судом оцінюється критично з огляду на те, що його закінчення може ніколи не настати, проте, договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов'язання - конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, незважаючи на встановлення факту порушення прав позивача і невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, неспростування даних обставин сторонами, зокрема, стороною відповідачів, суд дійшов висновку, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, - не підлягає задоволенню в зв'язку зі спливом строків позовної давності щодо заявлених вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 192, 252-255, 257, 258, 261, 267, 525, 526, 530, 533, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11.03.2019 року.

Суддя В.С. Хоменко