Постанова № 80448519, 13.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/267/19Головуючий по першій інстанції Токова С.Є. Категорія: 304060000 Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Бондаренка С.І.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання, позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом ОСОБА_5, третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання.

В обґрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначає, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 була самотньою людиною похилого віку зі слабким здоров'ям їй необхідна була допомога в побутових справах. У всьому необхідному допомагав їй позивач. Крім того, ним за власні кошти здійснювався поточний, в тому числі і косметичний ремонт будинку, упорядкування подвір'я.

За життя ОСОБА_6 склала на нього заповіт, однак звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він дізнався про те, що ОСОБА_6 за життя уклала із ОСОБА_5 договір довічного утримання.

Позивач вважає, що вказаний договір порушує його права як законного спадкоємця на майно за заповітом, що залишилося від ОСОБА_6, а тому вказаний договір є недійсним.

На підстав викладеного, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним договір довічного утримання, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ВРД №306127 від 17 листопада 2010 року.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання, яку мотивувала тим, що 10 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 10 вересня 2005 року та земельної ділянки від 10 вересня 2005 року, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до яких ОСОБА_6 отримала до підписання даних договорів гроші в загальній сумі 81 000 грн, а право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3, яка зареєструвала своє право власності на вищевказане майно і з цього моменту набула повного права володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном на власний розсуд.

Між нею та ОСОБА_6 також було досягнуто усної домовленості, що ОСОБА_6 за її згодою буде й надалі проживати у АДРЕСА_1.

По вищевказаним договорам купівлі-продажу будинку та земельної ділянки кошти за майно були сплачені повністю до підписання сторонами даних договорів, про що зазначено в їх тексті.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_6 вказані договори купівлі-продажу були розірвані.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року зазначене заочне рішення від 12.10.2009 року по справі № 2-4174/09 було скасовано, дана справа призначена до розгляду у загальному порядку.

В подальшому ОСОБА_3 стало відомо, що 17 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договори довічного утримання на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1

Зазначає, що оскільки договори купівлі-продажу будинку від 10 вересня 2005 року та земельної ділянки від 10 вересня 2005 року, що розташовані за адресою по АДРЕСА_1 є дійсними, а рішення суду про їх розірвання скасовано, власником даного майна являється вона.

У зв'язку із наведеним, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсними договори довічного утримання від 17 листопада 2010 року на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на її користь житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 525 кв.м., призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_3 відмовлено.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинне законодавство не містить норм, які б передбачали скасування договору довічного утримання заповітом. Також, суд вказав, що права позивача відповідачкою не порушені, його позов необґрунтований, оскільки на даний час договір довічного утримання є чинним, виконувався, сторонами умови не порушувались, за життя ОСОБА_6 не ставила вимогу про його розірвання, а тому підстав для визнання його недійсним не вбачається.

Щодо позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійній вимоги на предмет спору ОСОБА_3, то суд відмовляючи їй у задоволенні позову мотивував рішення тим, що на час укладення договору довічного утримання будь-які заборони відчуження житлового будинку та земельної ділянки були відсутні, що також підтверджувалося витягами наданими нотаріальною конторою 17 листопада 2010 року. Також, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_5 з часу укладення договорів довічного утримання повністю виконувала їх умови як щодо утримання, харчування, догляду та необхідної допомоги, так і щодо матеріального забезпечення.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим в частині відмови у задоволенні її позову, оскільки судом було порушено норми матеріального та процесуального права, не було досліджено повно та всебічно всі обставини у справі, а тому просила рішення скасувати, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договори купівлі-продажу будинку від 10 вересня 2005 року та земельної ділянки від 10 вересня 2005 року, розташовані за адресою АДРЕСА_1 є дійсними, а рішення про їх розірвання скасоване, а тому власником майна є ОСОБА_3

Таким чином ОСОБА_6 вчинила договори довічного утримання на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, не маючи права на дане майно, а отже дані договори довічного утримання є недійсними з моменту їх вчинення, та є підставою для застосування наслідків недійсності правочину.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказав, що укладаючи вказані договори довічного утримання ОСОБА_6 підтвердила факт, що на момент їх укладення жилий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка нікому не відчужені, прав щодо них у третіх осіб не має, не передані як внесок до статутного фонду юридичної особи, не заставлені, під забороною відчуження (арештом), в податковій заставі не перебувають. Факт відсутності заборони відчуження нерухомого майна підтверджувався витягами, наданими нотаріальною конторою 17 листопада 2010 року. Таким чином на час укладення договорів довічного утримання, власником будинку та земельної ділянки у АДРЕСА_1 була ОСОБА_6

Крім того, зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму статей 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перегляду в апеляційному порядку підлягає рішення суду першої інстанції в межах доводів заявлених в суді першої та апеляційної інстанцій третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3

ОСОБА_4 судове рішення не оскаржувалось, а тому рішення суду в межах його позовних вимог судом апеляційної інстанції не переглядається.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає даним вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17 листопада 2010 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_5 договори довічного утримання, за умовами якого відчужувач передала у власність набувача належний їй на праві приватної власності будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,525 кв.м., призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 за вказаною адресою, а набувач зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_6, надавати відчужувачу щомісячно матеріальне забезпечення (догляд), що оцінюється сторонами у сумі 2500 грн. Договори посвідчені нотаріусом та зареєстровані в реєстрі за № 5645 та 5647.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 21 вересня 2017 року.

ОСОБА_3, звертаючись до суду із позовом вказувала, що дані договори довічного утримання від 17 листопада 2010 року є недійсними, оскільки на момент їх укладення, власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 була саме вона, оскільки набула вказане майно у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 10 вересня 2005 року.

Перевіряючи вказані доводи скаржника, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Встановлено, що 10 вересня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

12 жовтня 2009 року заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа №2-4174/09) за позовом ОСОБА_6 вказані договори розірвано у зв'язку з невиконанням їх умов, а саме не проведення оплати та визнано право власності за ОСОБА_6 на житловий будинок з надвірними спорудами та прибудинкову земельну ділянку площею 525 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Представником ОСОБА_3 було подано заяву про перегляд зазначеного рішення суду і ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 лютого 2017 року рішення від 12 жовтня 2009 року було скасоване, дана справа призначена до розгляду у загальному порядку.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Під час розгляду в суді апеляційної інстанції даної справи, колегією суддів було встановлено, що 31 січня 2019 року ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси провадження у справі (справа №2-4174/09) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Міняйло І.П. про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, земельної ділянки та визнання права власності закрито, у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_6

Ухвала суду першої інстанції набрала законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у зв'язку із скасуванням заочного рішення суду, яким розірвано договори купівлі-продажу від 10 вересня 2005 року та закриття провадження у справі фактично сторони повернулися в первісний правовий стан, тобто договори купівлі-продажу є чинними, а тому власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 являється ОСОБА_3

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка вибули з власності ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року, яке в подальшому було скасовано, а провадження у справі закрито.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки спірний житловий будинок та земельна ділянка вибула без волі її власника ОСОБА_3, то вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Даною нормою і було мотивовано вимоги зустрічної позовної заяви.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в частині позовних вимог про визнання недійсним договорів довічного утримання від 17 листопада 2010 року, оскільки це майно відчужене за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, тому власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договорів довічного утримання недійсними.

Відповідно до пункту 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Не заслуговують на увагу доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, що на час укладення договорів довічного утримання власником житлового будинку та земельної ділянки була ОСОБА_6, у зв'язку із наявністю заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2009 року, тобто ОСОБА_6 мала право розпоряджатися спірним майном та відчужити його ОСОБА_5, оскільки вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином на момент укладення договорів довічного утримання, ОСОБА_6 не мала права на їх вчинення, чим порушила майнові права ОСОБА_3 як власника спірного майна.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_3 про витребування майна.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2018 року - змінити, скасувавши в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними спорудами №82 по вулиці Нарбутівська (колишня назва Петровського) у м. Черкаси та земельну ділянку площею 525 кв.м., призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в розмірі 3 645, 60 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 березня 2019 року.

Судді: