Рішення № 80430562, 12.03.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2398/18

Провадження № 2/265/85/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12 березня 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Шиян В.В., за участю секретаря судового засідання Себко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань без участі сторін цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

В С Т А Н О В И В:

14 березня 2018 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, яким просив стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 16589,96 гривень за кредитним договором спадкодавця ОСОБА_4 від 29 червня 2013 року.

Автоматизовною системою документообігу суду у справі для здійснення розгляду визначено суддю Щербіну А.В.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року у відкритті провадження по справі за даним позовом до відповідача ОСОБА_3 відмовлено у зв’язку зі смертю останньої; провадження за даним позовом до відповідача ОСОБА_1 відкрито; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У провадження судді Шиян В.В. справа надійшла 22 жовтня 2018 року у зв"язку з закінченням терміну повноважень судді Щербіни А.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору б/н від 29 червня 2013 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 4900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом згідно умов договору. 18 квітня 2016 року позичальник помер. Спадкоємцями після померлого є ОСОБА_3, ОСОБА_1, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а отже, вважаються такими, що прийняли її. Факт проживання спадкоємців з позичальником на момент його смерті підтверджується копіями їх паспортів з реєстрацією за однією адресою. Згідно відповіді Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори, відомостей щодо спадкодавця ОСОБА_4 за даними Спадковорго реєстру не знайдено, спадкоємці померлого із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались. Проте враховуючи, що спадкоємці позичальника фактично проживали з ним на час відкриття спадщини, до складу якої входять у тому числі й кредитні зобов’язання померлого, вони вражаються такими, що прийняли цю спадщину та мають нести відповідальність перед кредитором в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Заборгованість ОСОБА_4 за договором станом на день його смерті становить 4822,67 гривень – за кредитом, 11767,29 гривень – за процентами, а всього - 16589,96 гривень.

Сторони до суду не прибули.

Представник позивача ОСОБА_5 через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити. У разі неявки відповідача та за наявності умов, передбачених ст.. 280 ЦПК України, просить ухвалити заочне рішення (а.с. 84).

Відповідач ОСОБА_1 25 вересня 2018 року через канцелярію суду подав заяву, якою просив розгляд справи відкласти, адже він потребує правової допомоги та має намір звернутись до адвоката. У той же день, 25 серпня 2018 року, відповідач отримав в суді копію позову з додатками (а.с. 72). У подальшому відповідач до суду жодного разу не прибув, відзиву на позов не надав, будь-яких заяв (клопотань) після 25 вересня 2018 року від нього не надходило.

Разом із тим, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутність ОСОБА_1, який копію позову з додатками та судову повістку отримав 25 вересня 2018 року, проте з вказаного часу до ухвалення даного рішення жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов’язком з"явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

При цьому суд враховує правову позицію, висвітлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якої в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасникам справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

За наведених обставин суд, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України, та дійшов наступних висновків.

Згідно ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

За правилами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що 29 червня 2013 року року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», з одного боку, та ОСОБА_1 Аддрієм Георгійовичем, з іншого, була досягнута домовленість про надання останньому кредиту в розмірі 4900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору. Позичальник ОСОБА_4 своїм особистим підписом, що міститься у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 29 червня 2013 року, засвідчив свою згоду із тим, що дана заява з Пам’яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і банком Договір про надання банківських послуг. При цьому позичальник також засвідчив своє ознайомлення із переліченими документами, що складають собою договір, а також погодився отримати їх шляхом роздрукування з веб-сайту Банку.

18 квітня 2016 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується фотокопією свідоцтва про смерть, виданого 19 квітня 2016 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 661 (а.с. 35).

Станом на день смерті боржника заборгованість за кредитним договором згідно наданого позивачем розрахунку становить 16589,96 гривень та складається з наступного: 4822,67 гривень – заборгованість за кредитом, 11767,29 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом.

23 лютого 2017 року позивачем як кредитором померлого боржника ОСОБА_1 до Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори була направлена претензія щодо включення кредиторських вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до спадкової маси після померлого ОСОБА_4 Одночасно позивач просив повідомити щодо наявності спадкової справи після померлого та відомості про осіб, які подали заяви про прийняття або відмову від прийняття спадщини після померлого та осіб, які вже прийняли спадщину (а.с. 38).

Згідно відповіді Четвертої Маріупольської державної нотаріальної контори від 10 березня 2017 року, відомостей щодо спадкодавця ОСОБА_4 за даними спадкового реєстру не знайдено, спадкоємці останнього до нотаріальних органів станом на час надання відповіді не звертались а.с. 63).

Претензія ПАТ КБ «Приватбанк» до провадження нотаріальної контори не прийнята у зв’язку з пропуском строку, встановленого ч. 2,3 ст. 1281 ЦК України.

29 жовтня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» на ім"я ОСОБА_3, ОСОБА_1 направлено лист-претензію від 11 жовтня 2017 року, якою банк пред'явив останнім свої вимоги про стягнення заборгованості (а.с. 40).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1213 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України)

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець, якій постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Проте, зазначені вище норми підлягали б застосуванню за умови, що відповідач є спадкоємцем боржника.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Банк стверджує, що відповідач ОСОБА_1 проживав разом із боржником ОСОБА_4 на момент його смерті, а отже, прийняв спадщину.

Разом із цим, цю обставину доводить тільки тим, що у паспортах цих осіб зазначене однакове місце реєстрації.

Проте, на переконання суду, відомості, що містяться в копіях паспортів позичальника та відповідача по справі щодо реєстрації за однією адресою не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме місця їх постійного проживання на час відкриття спадщини та не є безумовним доказом того, що відповідач є особою, яка відповідно до вимог частини третьої 1268 ЦК України прийняла спадщину.

При цьому суд враховує положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, реєстрація будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 489/2924/16-ц.

Суд також враховує роз’яснення, що містяться у пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" №5 від 30 березня 2012 року згідно яких з урахуванням положення ст.1282ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Отже спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише за умови прийняття спадщини, лише у межах вартості успадкованого майна та лише у розмірі боргу, який виник за життя спадкодавця.

Проте позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що

- відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_4,

- прийняв будь-яке майно у спадщину

- доказів наявності та вартості успадкованого майна.

При цьому суд звертає увагу, що за положеннями ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не зазначав про неможливість подання будь-якого доказу; питання про витребування доказів позивачем також не ініціювалось. Навпаки, представник позивача у своїй заяві від 22 листопада 2018 року просила розглядати справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, за її відсутності.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України від 15 грудня 2017 року апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 12 березня 2019 року.

Суддя: