Ухвала суду № 80428472, 13.03.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/16815/18

Провадження № 2/127/2844/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді - Антонюка В.В.,

за участі секретаря – Гончарука І.О.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

представника третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи на стороні позивача, які не заявляютьсамостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої прибудови , –

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи на стороні позивача, які не заявляютьсамостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої прибудови .

В судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті, представник відповідачів - ОСОБА_2 заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача ОСОБА_8 заперечила проти закриття провадження у справі, посилаючись на Ухвалу Вищого Адміністративного Суду України від 27 липня 2017 року та Ухвалу Верховного Суду України від 23 жовтня 2017 року, які долучила до матеріалів справи. Представник третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив щодо закриття провадження по справі.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом позовних вимог позивач просить суд знести за рахуноку відповідачів самочинно збудовану прибудову за адресою: м. Вінниця 1-й пров. П.Волинця, 8 та привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

Статтею 6 Конвенції про ьзахист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом», поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні по справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII) у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб’єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII) суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 20.05.1999 № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об’єктів архітектури, додержання суб’єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюються в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Частиною 3 ст. 6 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно з пп. 1 п. «б» ч. 1 ст. 31 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом № 3038

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Управління ДАБК є суб’єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII) вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб’єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи в чітко визначених законами України випадках.

Згідно ст. 41 Закону № 3038 державний архітектурно-будівельний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об’єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об’єкта

Частина 1 ст. 38 Закону № 3038 визначає, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об’єкта та компенсацію витрат, пов’язаних з таким знесенням.

Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону № 3038, ОСОБА_9 Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об’єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об’єкта. Цей припис є обов’язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у зв’язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч. 4 ст. 5 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII), такий позов повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб’єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема, такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов’язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Таким чином, ОСОБА_9 Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб’єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими. За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на таке.

Об’єктами цивільних прав відповідно до ст. 177 ЦК України є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ст. ст. 179, 181 ЦК України).

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об’єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов:

1) завершення будівництва;

2) прийняття майна до експлуатації;

3) його державна реєстрація.

Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) — (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Відповідно до ст. 376 ЦК україни самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов’язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Отже, самочинне будівництво не можна віднести до об’єктів цивільних прав, і норми щодо захисту цих цивільних прав на об’єкти самочинного будівництва не розповсюджуються.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_9 Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який є предметом даного розгляду, не пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом приведення до первинного стану житлового будинку. Справа за позовом такого суб’єкта належить до компетенції адміністративних суді .

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Пунктом першим частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що провадження в цивільній справі підлягає закриттю, з огляду на те, що її не належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На виконання зазначених положень суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що розгляд та вирішення цієї справи віднесено до адміністративного судочинства.

За приписами ч. 2 ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 4, 19, 255, 256, 260, 261 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – задовольнити.

Провадження у справі за позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6, ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованої прибудови – закрити.

Роз’яснити позивачу право на звернення до суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Позивач: Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, код ЄДРПОУ 41042555, м. Вінниця, вул. Театральна, 29.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса місця реєстрації та проживання: м. Вінниця, 1 пров. П. Волинця, 8, м. Вінниця.

Відповідач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса місця реєстрації та проживання: м. Вінниця, 1 АДРЕСА_1.

Третя особа: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2., адреса фактичного місця проживання: м. Вінниця, 1 пров. П. Волинця, 4а.

Третя особа: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2., адреса фактичного місця проживання: м. Вінниця, 1 пров. П. Волинця, 4а.

Суддя: