Рішення № 80424280, 27.02.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/71/19

В справі № 760/8814/18-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Гак Г.М.

представника позивача- Буханько Л.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства »Укрсоцбанк», 3-і особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору кредиту, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить визнати недійсним Договір кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року, з наступними змінами та доповненнями у вигляді договору про внесення змін до договору кредиту, укладений між нею та відповідачем.

Посилається в позові на те, що 05 квітня 2007 року між нею та відповідачем був укладений Договір кредиту № 405/21/07-Ж, відповідно до умов якого відповідач надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 164 000, 00 доларів США зі сплатою 12, 5 % річних та поверненням суми кредиту згідно з графіком.

05 квітня 2007 року для забезпечення виконання нею кредитних зобов'язань за умовами договору між відповідачем та третіми особами були укладені Договори поруки.

05 вересня 2012 року між нею та відповідачем був укладений Договір № 1 про внесення змін до договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року, яким було змінено валюту кредитування та переведено суму кредиту на момент укладення договору в розмірі 118 947, 17 дол. США разом із нарахованими процентами в сумі 11 130, 05 дол. США в гривневий за курсом 8, 22 гр. за 1 дол. США, що станом на дату укладання цього договору становило 1 069 234, 75 гр., та встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 9,9 % річних.

Відповідно до заяви на видачу готівки за № 35 від 05 квітня 2007 року в ній відсутній її підпис, як отримувача грошових коштів, який є обов'язковим у відповідності до норм чинного законодавства.

Виходячи з цього, вважає вказану заяву недійсною та неналежним доказом отримання нею кредитних коштів.

Крім того, зазначає, що при видачі кредиту їй не було надано належних доказів наявності у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, що підтверджує відповідне право на здійснення валютних операцій та надання грошових коштів у вигляді кредиту в іноземній валюті, що, з точки зору ч.1 ст.227 ЦК України, може тягнути його недійсність.

Зазначає також, що в порушення вимог ч.2 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору відповідач не надав їй інформації, зазначеної в даній статті, зокрема, не була надана письмова інформація про умови кредитування та про орієнтовну скупну вартість кредиту, а також інформація про інші платежі з зазначенням бази їх розрахунку.

При укладанні та підписані Договору № 1 про внесення змін до договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року відповідачем, у порушення п.1.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, не було надано інформації про детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту, наведене в додатку №2 до цього договору, який є невід»ємною його частиною.

Крім того, Додаток №2 їй відповідачем наданий не був.

Виходячи з цього, вважає, що укладений договір не відповідає як вимогам Закону України « Про захист прав споживачів», так і приведеним Правилам.

Зазначає також, що Договір кредиту містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків та погіршення її становища, як споживача банківських послуг, що, в свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Вказані договори фактично передбачають виключно її відповідальність як позичальника, сплату штрафних санкцій в досить значних розмірах, в той час як у даних договорах фактично відсутні положення про відповідальність відповідача, що свідчить про те, що умови договору є несправедливими, оскільки в даному випадку наслідком таких положень є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду їй, як споживачу банківських послуг.

У договорах не прописано про можливі наслідки настання валютних ризиків для позичальника під час виконання зобов'язань за договором кредиту, тобто її, як споживача, не було попереджено про можливу відповідальність за валютні ризики, а також не прописаний порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Таким чином, вважає, що умови договору кредиту є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на погіршення її становища як споживача.

Крім того, зазначила, що з точки зору ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної стави визначається кредитним договором.

Виходячи з цього, вважає, що положення договору про внесення змін до Договору кредиту в частині застосування як фіксованої, так і змінної процентної ставки порушують її права та не відповідають вимогам закону.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала.

Представник відповідача в судове засідання неодноразово не з'являвся, про час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд до відома не ставив.

Ухвалою від 19 червня 2018 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.

Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позову заяву не подав.

Треті особи в судове засідання також не з'явилися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд до відома також не ставили.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між сторонами був укладений Договір кредиту № 405/21/07-Ж, відповідно до умов якого відповідач надав позивачці кредит у розмірі 164 000, 00 доларів США зі сплатою 12, 5 % річних.

Відповідно до п.1.1 договору кредит мав погашатися позивачкою до 20-го числа кожного місяця згідно з графіком з кінцевим терміном повернення кредиту до 04 квітня 2022 року.

05 квітня 2007 року з метою забезпечення виконання позичальником умов договору між банком та 3-ми особами були укладені Договори поруки.

05 вересня 2012 року між позивачкою та банком був укладений Договір № 1 про внесення змін до Договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року, яким було змінено валюту кредитування та переведено залишок суми кредиту в розмірі 118 947, 17 дол. США разом із нарахованими процентами в сумі 11 130, 05 дол. США в гривневий за курсом 8, 22 гр. за 1 дол. США, що станом на дату укладання договору становило 1 069 234, 75 гр., та встановлено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 9,9 % річних.

/ а. с. 13 - 18 /

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Представник позивачки в судовому засіданні не заперечувала, що позивачка укладала кредитний договір з метою досягнення певної мети, вважаючи, що договір відповідає її інтересам, а банк при наданні їй кредиту діяв добросовісно та з дотриманням вимог закону.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким актом цивільного законодавства є, у тому числі, Закон України « Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.»д» ч.2 ст.11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

За змістом ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Згідно з п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов»язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

В пункті 3.1 Правил зазначено, що банки зобов»язані в кредитному договорі надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх послуг, а також інших фінансових зобов»язань.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З кредитного договору № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 164 000, 00 дол. США та розмір відсотків - 12,5%.

Згідно з Висновком експерта №2638 від 20 вересня 2018 року за результатами проведення економічної експертизи Київської незалежної судово-експертної установи, наданої представником позивачки, вбачається, що:

- сукупна вартість кредиту у процентному значенні на момент укладання Договору кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року становить 14, 34 %, а сукупна вартість кредиту у грошовому виразі на момент укладення Договору кредиту - 168 371, 73 дол. США;

- сукупна вартість кредиту у процентному значенні на момент укладання Договору про внесення змін №1 від 05 вересня 2012 року становить 11,10 %, а абсолютне значення подорожчання кредиту у грошовому виразі на момент укладення Договору №1 про внесення змін - 802 883, 82 гр.

/ т.2, а. с. 82 - 115 /

Наданий представником позивачки Висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він, з точки зору ст.ст. 77 та 78 ЦПК України, є належним та допустимим доказом у справі.

Представник позивачки в судовому засіданні зазначила, що підписуючи кредитний договір, позивачка мала намір та отримала кредит у розмірі 164 000 дол. США з відсотковою ставкою 12,5 % річних.

Саме така сума кредиту та відсотки за користування коштами зазначені в підписаному нею з банком договорі.

Проте умови кредитування, які були реально встановлені в кредитному договорі, не відповідають вимогам закону та волевиявленню позивачки.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору.

Судом встановлено та не заперечував представник позивачки, при укладенні оспорюваного позивачкою кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

Приведений вище експертний висновок підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивачки повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, що, з точки зору закону, є введенням її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивачка сплатила б відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному Графіком погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Враховую викладене вище, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами позивачка була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивачки на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, а тому приходить до висновку про обґрунтованість її вимог.

Крім того, при вирішенні спору суд також враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як зазначено вище, відповідач неодноразово та завчасно повідомлявся про час розгляду справи, своїм правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, не скористався, заперечень на позов не подав, як і будь-яких доказів, які б спростовували вимоги позивачки.

В ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» /в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин/ зазначено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві при укладенні договору споживчого кредиту.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до п.2 ст.19 Закону.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнтові з зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість.

Згідно з п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому, з точки зору закону, позивачка, як споживач, не може бути примушена під час виконання договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних підставах.

Як встановлено вище та підтверджується Графіком погашення кредиту, укладаючи договір, позивачка зобов»язалася погашати кредит шляхом внесення щомісячних платежів у рахунок погашення кредиту в розмірі 911,00 дол. США.

Крім того, відповідно до умов Договору про внесення змін № 1, суму кредиту переведено в гривню і станом на дату укладення цього договору сума кредиту становила 1 069 234, 75 гр. з встановленою процентною ставкою в розмірі 9, 9% річних.

В той же час за висновками експертизи реальна процентна ставка на момент укладення Договору про внесення змін № 1 становить 11, 10 %, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання цього договору - 802 883, 82 гр.

Оскільки всі розбіжності у розрахунках у погашення кредиту та приведені в Графіку погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень представника позивача щодо того, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача.

Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку в вигляді завищеної процентної ставки.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Виходячи з цього, суд також приходить до висновку про недійсність Договору про внесення змін № 1, укладеного 05 вересня 2012 року.

Відповідно до ч.3 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

В Рішенні Конституційного Суду України в справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року / у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"/ зазначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

В абз.3 п.п. 3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 / у справі про захист прав споживачів кредитних послуг/ зазначено, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає обґрунтованими твердження позивачки щодо несправедливості умов укладеного з відповідачем договору та невідповідність його вимогам закону,а також порушенням її прав, як споживача банківських послуг, його умовами.

Що стосується решти приведених позивачкою обставин в обґрунтування недійсності укладеного договору, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.524 ЦК України дійсно передбачено вираження зобов»язання в національній валюті України.

За змістом ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане в гривнях.

В той же час, ч.2 ст.524 та ч.2 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з п. 1.1 Кредитного договору та Графіка погашення кредиту і проти цього не заперечував представник позивача, валютою як кредитування,так і повернення, є долар США.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Виходячи з викладеного вище, ненадання представником позивачки доказів відсутності у відповідача права надавати кредит в іноземній валюті в обґрунтування своїх тверджень, яка також не зверталася до суду з клопотанням про витребування таких доказів у зв»язку з неможливістю отримати їх самостійно, суд ці твердження до уваги не приймає.

Крім того, звертаючись до суду, позивачка зазначила і це ж підтвердила представник позивачки в судовому засіданні, кредитний договір підписаний позивачкою, аналізуючи його умови як несправедливі щодо себе, як споживача, при цьому не заперечувала отримання грошових коштів за умовами договору та виконання його умов.

Виходячи з цього, суд вважає безпідставними твердження позивачки і в частині недійсності заяви №35 від 05 квітня 2007 року про отримання нею кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з цього та висновку суду про задоволення вимог позивача суд приходить до висновку про стягнення з відповідача судового збору в розмірі, що діяв на момент звернення позивача до суду, а саме 704, 80 гр.

Керуючись ст.ст.3,6,15,16,203, 215,229-230, 236, 524, 533,626-628, 638, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України « Про захист прав споживачів», Законом України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 2, 4 -5,10-13, 76-81, 141,259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати Договір кредиту № 405/21/07-Ж від 05 квітня 2007 року / з наступними змінами та доповненнями у вигляді Договору про внесення змін до договору кредиту/, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства »Укрсоцбанк» / 03150 м. Київ вул. Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019 / 704, 80 гр. судового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 березня 2019 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва