Рішення № 80415854, 19.02.2019, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

19.02.2019

Провадження №2/389/301/18

ЄУН 389/2836/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді – Тьор Є.М.,

при секретарі – Пахуті Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальність «ФГ-ОЛІМП» в особі ОСОБА_2, який представляє інтереси позивача ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», третя особа: ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «М-Лайф» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним Договір про надання та використання платіжної картки №200525529 від 10 травня 2016 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_3.

Вимоги обгрунтовано тим, що 10 травня 2016 року між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено кредитний договір №200525529, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 8150 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. В якості забезпечення зобов’язання щодо погашення кредиту було укладено договір добровільного страхування життя з ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «М-Лайф». Однак, при укладенні договору, було порушено положення ст.ст.203, 215 ЦК України, ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оформлення договору проходило протягом півгодини, що позбавило позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Також зазначив, що не відповідає вимогам справедливості договір страхування життя.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати недійсним кредитний договір №200525529 від 10 травня 2016 року, з підстав його невідповідності ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яким встановлено, що виконавець, виробник не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Позивач та його представник у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав до суду заяву, в якій вимоги підтримав у повному обсязі та просив справу розглянути у його та відсутність позивача. Відповіді на відзив до суду не подано.

Представником відповідача ПАТ «Банк Михайлівський» - Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подано суду відзив на позовну заяву (Том №1 а.с.145-249) та додаткові пояснення (Том №2 а.с.36-44). Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що підписавши заяву (оферту) позивач підтвердив, що належним чином ознайомлений з інформацією, передбаченою ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та умовами кредитування /був ознайомлений з загальними умовами і тарифами банку, погодився на них/.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, якімають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 статті 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до положень ст 76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, судом достовірно встановлено, що 10 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено кредитний договір №200525529, предметом якого є надання банком клієнту у тимчасове користування кредитних коштів на умовах кредитного продукту банка Visa Platinum CashBack (неіменна)/Зарплатна, з лімітом 8150 грн. на строк 3 роки, зі сплатою процентної ставки 58,8 % річних, комісійної винагороди та оплатою додаткових нарахувань.

Дані обставини повністю підтверджуються заявою (офертою) №200525529, підписаною особисто ОСОБА_3, згідно з якою заявник погодилась на умови надання кредиту з використанням платіжної картки зі сплатою 58,8% річних та з реальної процентною ставкою по кредиту - 90,02% річних.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення спірного договору передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов договору міститься в ч.3 зазначеної статті.

Згідно з п.6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно якого договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Статею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; перелік послуг, що надаються банком; ціну банківських послуг; іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг; щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків.

Основні критерії чинності правочину визначено ч.1 ст.203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Як на одну із основних підстав недійсності оскаржуваного правочину представник позивача у позовній заяві посилалися на те, що позичальника при укладенні договору не було належно ознайомлено з умовами даного. У позовній заяві представник позивача вказує «начебто засвідчується побажання позичальника».

Судом достовірно встановлено, що позивачем підписано заяву (оферту) про отримання кредиту шляхом відкриття карткового рахунку, із сплатою визначеної відсоткової ставки, згідно якої остання ознайомлена з умовами надання та обслуговування платіжних карток банку та тарифами по картках. При цьому, у позовній заяві представником позивача підтверджено сам факт підписання позивачем зазначеної заяви (оферти). Дане не спростовано і під час судового розгляду.

Таким чином, сума кредиту, порядок погашення кредиту, сплати відсотків та винагороди під час укладення кредитного договору було доведено до відому позичальника, що підтверджується її заявою (офертою) від 10 травня 2016 року та підписаним позивачкою договором добровільного страхування життя з ТДВ «СК «М-Лайф» по програмі страхування від нещасних випадків держателів платіжних карток, згідно з яким вигодо набувачем визначений ПАТ «Банк Михайлівський».

Крім того, представником відповідача подано до суду виписку по рахунку платіжної картки до договору №200525529 та довідку №ЗГ1 «К»/10003 від 03 січня 2019 року, згідно яких станом на 03 січня 2019 року за позивачем рахується заборгованість в загальному розмірі 15394 грн. 68 коп..

Отже, позивач маючи повну інформацію щодо умов кредитування, свої зобов’язання за кредитним договором не виконував та звернувся до суду з вимогою про визнання кредитного договору недійсним з підстав введення в оману однієї сторони договору. При цьому, жодного належного доказу наявності протипрвавних дій з боку відповідача при укладенні та під час дії кредитного договору, суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, позивач не довів факт порушення його прав, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальність «ФГ-ОЛІМП» в особі ОСОБА_2, який представляє інтереси позивача ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», третя особа: ОСОБА_1 з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «М-Лайф» про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його проголошення.Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.15 п.п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 01 березня 2019 року.

Суддя Знам’янського міськрайонного суду

Кіровоградської області ОСОБА_4