Рішення № 80405348, 11.03.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/6769/18

провадження 2/201/391/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Сервісбуд», третя особа ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19 червня 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Будівельна компанія Сервісбуд» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 16 листопада 2017 року близько 07.35 годин третьої особи ОСОБА_2 (працівник відповідача), керуючи автомобілем автобусом «ГАЗ», під час руху по вул. Набережна Заводська в м. Дніпро порушив правила дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і здійснив ДТП, скоїла наїзд на рухавшийся в тому місці транспортний засіб “Шевроле”, що належить позивачу, в результаті якого останньому були завдані ушкодження, позивач постраждав, йому завдана значна матеріальна шкода, за що стосовно цієї особи (третьої особи) порушено справу про адміністративне правопорушення, судом справа розглянута і винесено постанову. Винним у цій ДТП вказаними діями, пов’язаними з порушеннями правил дорожнього руху, є саме ця третя особа (ОСОБА_2І.). Вказаними діями, пов’язаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано матеріальну шкоду, він поніс витрати та інш.. Було визначено розмір завданої шкоди, яку частково відшкодувала страхова компанія в межах закону і своїх повноважень по полісу, решту повинен відшкодовувати відповідач за свого працівника. Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але фактично отримав відмову. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля і втрати товарної вартості. Вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач в решті шкоди в повному обсязі і просив стягнути вказану майнову шкоду, витрати на експертні дослідження, витрати на адвоката і судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «БК Сервісбуд» в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, в письмовому звернення на адресу суду позовні вимоги не визнали, не погодилися з викладеними в цьому позові обставинами і заперечували проти задоволення цього позову, оскільки сума позову охоплюється лімітом відшкодування страхової організації, проти чого не заперечував позивач, отже вона і повинна відшкодувати решти шкоди позивачу, а не відповідач; просили розглянути справу за їх відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, вказаним і матеріалами справи, письмовим зверненням до суду підтримав позицію відповідача, позовні вимоги не визнав, не погодився з викладеними в цьому позові обставинами і заперечував проти задоволення цього позову, просив розглянути справу за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З’ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 16 листопада 2017 року о 07.35 водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ГАЗ», державний номер автомобіля НОМЕР_1, що належить ТОВ «Будівельна компанія Сервісбуд», рухався по вул. Набережна Заводська в м. Дніпро, під час руху перед здійсненням маневру не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров’ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв та скоїла наїзд, зіткнення з рухавшимся попереду в тому місці транспортний засіб «Шевроле», державний номер НОМЕР_2, який належить позивачу ОСОБА_1, під його ж керуванням, скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження названого автомобіля.

Стосовного, винного у вказаній ДТП особи – третьої особи ОСОБА_2 - працівниками поліції складено протокол і направлено його до суду. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2018 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАПП та його притягнуто до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн., постанова не оскаржена і набрала законної сили.

За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є третя особа ОСОБА_2. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін, завданню шкоди. Вказана постанова суду приймалася з урахуванням висновку експерта про відсутність вини позивача у вказаній ДТП і наявності порушення правил дорожнього руху з боку третьої особи.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82. “Підстави звільнення від доказування” 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2018 року встановлено факт вчинення третьою особою на вказаному автомобілі відповідача адміністративного правопорушення відносно позивача; участь в цій ДТП приймало дві особа: позивач і третя особа, були пошкоджені і інші автомобілі з вини цієї ж особи, позивача фактично визнано не винним, отже винною особою є ОСОБА_2, вказаною постановою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв’язку між винними діями третьої особи та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність ОСОБА_2 на автомобілі відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.

Постанова Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2018 року набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії цієї третьої особи на автомобілі відповідача, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАПП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого зв’язку між винними діями, пов’язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим водієм автомобіля відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної шкоди.

На прохання позивача експертом було проведено дослідження стосовно суми завданої позивачу шкоди, ця шкода визначена і позивач звернувся до відповідача і третьої особи з питанням її відшкодування, але відповіді не отримав, це фактично була відмова, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями третьої особи на автомобілі відповідача на автобусі «ГАЗ» позивачу дійсно було завдано матеріальної шкоди. Матеріальна шкода полягає в витратах позивача на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого його автомобіля та інші витрати, пов’язані з цим.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями ОСОБА_2, працівника ТОВ «БК Сервісбуд», на автомобілі останнього позивачу було завдано матеріальної шкоди. Оскільки ОСОБА_2 на той час і зараз є працівником цього ТОВ і знаходився з цією юридичною особою в трудових відносинах, керував на правових підставах автомобілем “ГАЗ”, що належить вказаному ТОВ, то відповідальність перед позивачем повинен нести за цього працівника вказаний відповідач.

Судом встановлено, що на час вказаної дорожньо-транспортної пригоди, 16 листопада 2016 року, між відповідачем ТОВ «БК Сервісбуд» та Страховою компанією «Княжа віг» був укладений поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/7357013 від 31 липня 2017 року із терміном дії на один рік. Забезпеченим транспортним засобом за цим полісом виступав автомобіль відповідача «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до ст. З Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування і цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суду було надано позивачем висновок експертного дослідження № 2912/17/17 від 13 грудня 2017 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу автомобіля позивача складає 49 813 грн. 47 коп., а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля без врахування зносу становить 84 879 грн. 34 коп.. Фактична вартість відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля «Шевроле», державний номер НОМЕР_2, складає 78 092 грн. 81 коп., що підтверджується актом виконаних робіт № 83 від 08 серпня 2018 року, накладною, платіжним дорученням та квитанцією від 14 червня 2018 року. Вказані кошти і є фактичними витратами позивача на ремонт його пошкодженого автомобіля, про що суду надано письмові докази.

Позивач відразу звернувся до вказаної страхової компанії, відповідача, з питанням виплати йому вказаних коштів, вказана письмова заява позивача була отримана відповідачем, але до моменту подачі позову до суду і потім вказана сума позивачу виплачена не була. Страхова компанія виплатили позивачу лише частину його витрат на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого автомобіля – 48 880 грн. 81 коп., а не в повному обсязі. Відповідач відмовився виплачувати решту матеріальної шкоди.

Відповідно до п. п. 34.2. та 34.3. Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Згідно статті 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. При цьому якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Згідно пункту 9 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Отже відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу решту реальних збитків, тобто збитки, які позивач мусить зробити для відновлення свого права, а саме для відновлення пошкодженого автомобіля, оскільки страхова компанія відшкодовує витрати на ремонт автомобіля без реальних витрат і з врахуванням фізичного зносу пошкодженого автомобіля, навіть якщо ліміт відповідальності ще дозволяє це зробити.

Але не зважаючи на вказане, на вимогу позивача відповідач не виплатив позивачу в якості відшкодування завданої шкоди решту належної суми, шкода залишилася не виплаченою в повному обсязі і виплачувати її відповідач відмовляється.

Враховуючи наведене суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача решту реальних витрат на ремонт пошкодженого автомобіля позивача - матеріальну шкоду повністю.

Частиною 1 ст. 1192 встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

В постанові Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 роз'яснено, що завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоду, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Таким чином, у зв’язку із невиконанням СК «Княжа віг» своїх зобов’язань по виплаті страхового відшкодування в повному обсязі, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення відповідного відшкодування з особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача частково задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з вказаного відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір 705 грн.. Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, то вони не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано будь-яких доказів про сплату таких витрат.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що вказаний відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов’язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ТОВ «Будівельна компанія Сервісбуд» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 29 212 грн. 74 коп., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 000 грн., а також витрати позивача на судовий збір в сумі 705 грн., а всього 30 917 грн. 74 коп., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельна компанія Сервісбуд» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 265, 530, 636, 1166, 1172, 1187, 1192, 1194, 1195 ЦК України, ст. 3, 12, 22, 28, 29, 30, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Сервісбуд» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 29 212 грн. 74 коп., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 000 грн., а також витрати позивача на судовий збір в сумі 705 грн., а всього 30 917 грн. 74 коп..

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Сервісбуд», третя особа ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 11 березня 2019 року.

Суддя -