Рішення № 80394119, 12.03.2019, Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Справа № 723/85/19

Провадження № 2-о/723/508/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м.Сторожинець

Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Дедик Н.П.

за участю секретаря судового засідання Петреску Л.М.,

заявника ОСОБА_1,

представника заявника адвоката Винту Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сторожинець цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, де заінтересованими особами зазначені Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації. Посилається на те, що вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1, якою володіє на праві спільної сумісної власності. З лютого 2014 року перебуває на пенсії за віком.

В липні 2014р. вона перемістилася з тимчасово окупованого Російською Федерацією міста Докучаєвська Донецької області до Чернівецької області в м.Сторжинець, вул.. Б.Хмельницького, 6, де зараз постійно проживає, дана адреса являється її фактичним місцем проживання, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення за №7716000018 від 17.11.2014 року. Зазначає, що вказана довідка видана їй, як внутрішньо переміщеній особі, була дійсною на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року № 921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст. 4 Закону Україну «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діє безстроково.

Вказує на те, що до початку збройної агресії Російської Федерації проти України вона була повноправним громадянином держави Україна, проживаючи на території Докучаєвська Донецької області, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя на рідній землі. Але внаслідок військової агресії Російської Федерації позбавлена такої можливості. Знаходячись в себе в квартирі, вона чула постійний гуркіт залпового вогню, було зрозуміло, що стріляють з околиць Докучаєвська та інших населених пунктів поблизу. Усвідомлюючи, що у випадку подальшого загострення бойових дій з Російською Федерацією її населений пункт обов»язково буде обстріляний, тому 04.07.2014 р. вона з рідними вирішили виїхати на деякий час на Західну Україну. 05.07.2014 р. прибувши до Донецького залізничного вокзалу, відчула панічні настрої, звучали об»яви про активні бойові дії. Виїжджаючи з Донецька вона бачила колону російської військової техніки. Вказані обставини призвели до неможливості подальшого проживання в м.Докучаєвськ.

Після вимушеного виїзду з м.Докучаєвськ внаслідок російської воєнної окупації, вона втратила можливість планувати своє життя, не відчуває впевненості в завтрашньому дні, її родина залишилася без житла, без підтримки, без надії на повернення додому. Їй моторошно повертатися додому, так як відомо про її підтримку проукраїнських поглядів. В Чернівецькій області вона почувається спокійніше, але перебуває у фінансовій скруті, так як доньки безробітні, а вона отримує малу пенсію. Фактично вона була позбавлена не тільки роботи, рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичного середовища існування, вільного спілкування із знайомими, друзями.

Вважає, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено низку її прав і свобод.

Отримана довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб за №7716000018 від 17.11.2014 року, видана Управлінням праці та соціального захисту населення Сторожинецької районної державної адміністрації, посвідчує лише факт її вимушеного переселення з м.Докучаєвськ, Донецької області до м.Сторожинця Чернівецької області, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Вказує, що звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що її вимушене переселення з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Просить суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення її, ОСОБА_1, в липні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

В судовому засіданні заявник та її представник у повному обсязі підтримали заяву, пославшись на викладені в ній обставини, просили встановити факт вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.

В судове засідання представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні не з'явились. Про день, місце та час розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином. Причин неявки суду не відомі, заяв чи клопотань про перенесення розгляду справи до суду не подавали.

Заслухавши заявника та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданим 23.04.1998 року Докучаєвським МВ УМВС України в Донецькій області.

Згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_2, виданого 18.02.2014 р., ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, інвалідом 3 групи.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.11.1999 р. №1028 ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3, ОСОБА_4 є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7716000018 від 17.11.2014 року ОСОБА_1, жителька АДРЕСА_1, тимчасово проживає в м.Сторожинець Чернівецької області. Місце перебування ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_2 з 29.07.2014 р., а починаючи з 18.05.2015 р. в АДРЕСА_3.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Так, за приписами статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VІІІ затверджено Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де зазначено м.Докучаєвськ, с-ще Ясне (Докучаєвська міська рада) Донецької області.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 цього Закону передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі "Ilascu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131, констатує, що у випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника. Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» констатовано, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Також ч.4 ст.2 цього закону визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного закону датою початку окупації частини території України, є дата, визначена Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20.02.2014 р.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, судом встановлено, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України є загальновідомим і не підлягає доведенню.

Аналізуючи наявні докази, та встановлені обставини, суд вважає доведеним факт, що заявник вимушено переселилася з території Донецької області в результаті збройної агресії Російської Федерації, та що встановлення даного юридичного факту необхідно для визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, а тому, суд вважає, що дана заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись керуючись ст.ст.3, 4, 5, 13, 19, 23, 76, 81, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з окупованої території Донецької області у липня 2014 року відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя