Рішення № 80361346, 01.03.2019, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/4591/18

Провадження № 2/456/501/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2019 р. Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Яніва Н. М.

з участю секретаря Сунак Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Миртюківська сільська рада Стрийського району Львівської області про відшкодування матеріальних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача у якому просить стягнути на користь громади с.Слобідка Стрийського району Львівської області майнову шкоду у сумі 133 356 грн. завданих внаслідок руйнування фасаду церкви в с. Слобідка Стрийського району Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в 2016 році під час будівництва церкви у с. Слобідка, яка будувалась понад 10 років за кошти громади села, священник ОСОБА_2 втрутився у процес будівництва, загітував частину села на свій бік і зруйнував частину фасаду церкви загальною площею 400 м.кв., що коштувало громаді 133 356 грн.. В цю суму входить демонтаж штукатурки, вартість розчину, вартість риштування, вивіз і прибирання штукатурки. Даний факт стверджується зведеним кошторисним розрахунком та локальним кошторисом на будівельні роботи на опорядження фасаду церкви у с. Слобідка Стрийського району. Зазначає, що минуло три роки від завершення першого штукатурення церкви і дзвінниці, проте на даний час руйнування першої штукатурки з основного куполу чи з дзвінниці не спостерігається.

У зв’язку з цим, він як депутат сільської ради, уповноважений жителями села, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вимагає від священика ОСОБА_2 компенсувати збитки, які той заподіяв громаді села.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх повністю задоволити. Додатково пояснив, що він являється депутатом Миртюківської сільської ради Стрийського району, а тому вважає, що має право представляти інтереси громади с. Слобідка, хоча на сесії сільської ради дане питання не виносилось. Також вказав, що членом церковного братства не являється і ніхто з братства його не уповноважував звертатись до суду з позовом. Проте його уповноважили дві особи ОСОБА_3 – який доводиться йому далеким родичем та ОСОБА_4 – чоловік його двоюрідної сестри. Вважає, що збивання частини штукатурки церкви було зайвим витрачанням коштів, а тому він вимагає повернути ці кошти. Зазначив, що самостійно виміряв площу руйнування штукатурки та надав ці заміри будівельній фірмі, яка провела розрахунок завданих збитків. Суму збитків просить перерахувати на його рахунок, а він витратить такі на потреби села.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у письмовому відзиві на позов та просив суд відмовити у їх задоволенні повністю.

В обґрунтування заявлених заперечень послався на те, що він не може бути відповідачем по справі, оскільки не має жодного відношення до неякісного проведення будівельних робіт у

2016 р. по спорудженню церкви Різдва Пресвятої Богородиці у с. Слобідка, оскільки такі роботи він не проводив, не керував їх проведенням та не здійснював контроль за їх проведенням. Керівництво по проведенню будівельних робіт здійснювалось церковним братством релігійної громади УГКЦ церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Слобідка, а саме під керівництвом голови церковного братства - ОСОБА_5, яким і залучались робітники для будівництва церкви. У зв’язку з цим вважає, що саме останній та особи, які проводили роботи повинні нести відповідальність по відшкодуванню завданих збитків, якщо такі було завдано. Окрім цього, 10.05.2016 р. релігійна громада зверталась до Стрийської єпархії УГКЦ для перевірки факту неякісного виконання робіт по тинькуванню однієї з стін церви. За результатами розгляду цього звернення комісія Стрийської єпархії УГКЦ прийшла до висновку про вкрай незадовільне тинкування (штукатурку) споруди храму Різдва Пресвятої Богородиці у с. Слобідка та запропонувала демонтувати штукатурку зі споруди та виконати роботи заново.

Також зазначає, що позивач ОСОБА_1 не може діяти від імені громади с.Слобідка, оскільки до позову не надано документів, які підтверджують реєстрацію як юридичної особи громади, яку представляє позивач, відсутнє належним чином завірене доручення на представництво таких інтересів, на такі дії громада його не уповноважувала. Наявність власноручного оформленого позивачем дорученням від імені двох мешканців села не може вважатися згідно ст. 244-246 ЦК України належним документом. До матеріалів позову долучено локальний кошторис на будівельні роботи від 17.04.2017 р., однак вказаний документ підтверджує проведення таких робіт на площі 100 кв.м., а не 400 кв.м, як зазначено позивачем у позові, та з даного документу не вбачається чи це саме ті роботи, які на думку позивача проведенні по усуненню недоліків будівельних робіт у 2016 р. чи це інші роботи.

Представник третьої особи Миртюківської сільської ради Стрийського району, сільський голова ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що громада не уповноважувала ОСОБА_1 на звернення до суду. Окрім того, священник ОСОБА_2 не є відповідальним за ремонт та будівництво церкви. Питання про проведення будівельних робіт вирішувалось церковним братством, а не священником.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що брали участь в справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до переконання, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства вправа.

Реалізація такого принципу передбачає можливість кожної особи звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, у тому числі й для їх відновлення.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до змісту ст.11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Таким чином, у розумінні закону, суб»єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом наведених норм позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами.

Згідно ч.1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. За положенням ст. 4,51 ЦПК належний позивач — особа, якій належить право вимоги; належний відповідач — особа, котра повинна відповідати за позовом. Неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку, тобто не є суб’єктами спірних правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом як фізична особа, позивач посилався на те, що він діє як депутат Миртюківської сільської ради з метою захисту інтересів громади с. Слобідка, Стрийського району. Однак суд приходить до переконання, що таке звернення не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до ч.1 ст. 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради має право офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня

З аналізу вищезазначених норм права слід зробити висновок, що здійснення представництва інтересів територіальної громади Законом покладений на відповідні представницькі органи - сільські, селищні, міські ради, а також на депутатів місцевих рад з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування.

Згідно Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Судом встановлено, що згідно довідки виданої виконкомом Миртюківської сільської ради Стрийського району від 04.02.2018 року № 93 храм ОСОБА_7 –католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці у с. Слобідка Стрийського району на балансі Миртюківської сільської ради не знаходиться.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що звернення позивача ОСОБА_1 до суду як депутата Миртюківської сільської ради в інтересах громади с. Слобідка з приводу відшкодування шкоди завданої руйнуванням фасаду церкви, тобто з питань які виникають з церковних правовідносин є неналежним. Окрім цього уповноваження ОСОБА_1 двома особами, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для звернення до суду по даній справі є також неналежним, оскільки дві особи не можуть вважатись громадою села, а звертатись в суд з приводу майна церкви, зокрема відшкодування шкоди завданої пошкодженням фасаду церкви має право саме релігійна громада с. Слобідка. Однак позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт реєстрації статуту (положення) релігійної громади, а також не надано доручення на представництво інтересів громади у суді. У зв’язку з вищенаведеним суд вважає, що в даному випадку ОСОБА_8 є неналежним позивачем так як не довів, які саме його права та інтереси порушено, а відповідно право вимоги у такого не виникає. Окрім того позивачем, а ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не обґрунтовано куди і кому повертати кошти у випадку задоволення позову.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків суд зазначає про наступне.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких

особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Так, загальними умовами відповідальності за завдану шкоду є: наявність шкоди. За відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов’язання. Наявність шкоди і її розміри доводить потерпілий; протиправність дій того, хто завдав шкоду; причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов’язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат; вина, того, хто завдав шкоду. При цьому закон виходить із презумпції вини того, хто завдав шкоди. Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав її, повинен довести відсутність своєї вини.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суд бере до уваги, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, зобов’язані подавати усі наявні у них докази у порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Доказами, згідно зі ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. У відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 цієї ж статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, позивачем зазначається що, священик ОСОБА_2 загітував частину села та зруйнував частину штукатурки на фасаді церкви, загальною площею 400 м.кв. внаслідок чого громаді с. Слобідка було завдано майнову шкоду у сумі 133 356 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 1210 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

Проте суд проаналізувавши матеріали справи, приходить до переконання, що позивачем не подано жодних доказів, які б відповідали вимогам щодо їх належності та допустимості, на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, зокрема у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заподіяння громаді с. Слобідка Стрийського району матеріальної шкоди у розмірі 133 356 грн, саме неправомірними діями відповідача ОСОБА_2, в чому полягали неправомірні дії відповідача, які будівельні роботи чи керівництво ними проводив відповідач та якими процесуальними документами підтверджуються ці неправомірні дії ОСОБА_2.

З копії прохання ОСОБА_5 адресованого Єпарху Стрийському, судом встановлено, що будівництво храму у с. Слобідка здійснювалось під керівництвом голови церковного братства

ОСОБА_5, а не священника – відповідача по справі ОСОБА_2. Даний факт також стверджується самим позивачем у позовній заяві.

Окрім цього, твердження позивача про те, що священник загітував частину села та зруйнував частину штукатурки на фасаді церкви спростовуються наявним у матеріалах справи копією відповіді відділу архітектури, культури та сакрального мистецтва Стрийської єпархії УГКЦ від 12.05.2016 року згідно якої вбачається, що виконанні роботи щодо тинькування споруди храму Різдва Пресвятої Богородиці у с. Слобідка Стрийського району, на даний час є вкрай незадовільні, оскільки склад тиньку не відповідає стандарту(надлишкова кількість вапна), що в подальшому спричинить відпадання тиньку від стін і саме тинькування є незадовільне. Було рекомендовано, з урахуванням думки інженера – будівельника ОСОБА_9 – консультанта у справах будівництва демонтувати даний тиньк зі споруди храму.

Окрім того в ході судового розгляду судом в якості свідків були допитані жителі села Слобідка Стрийського району, зокрема свідок ОСОБА_4 показав, що являється жителем ІНФОРМАЦІЯ_1. Ствердив той факт, що дійсно була демонтована стара штукатурка на стіні церкви, однак для чого це було зроблено йому не відомо. Також вказав, що йому не відомо хто проводив ці роботи і хто за них оплачував.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що він є членом церковного братства с.Слобідка. У 2016 р. на парафіяльних зборах було вирішено збити частину фасаду, який було неякісно поштукатурено. Всі ці роботи робились за рахунок коштів і силами громади. Священник до цього не мав жодного відношення, що також стверджується листом відділу архітектури. ОСОБА_1 громада не уповноважувала на звернення з позовом до суду.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що він є головою церковного братства у с. Слобідка. Ствердив, що будівництво церкви здійснювалось за кошти та силами громади села. Всі питання які стосувалися будівництва та ремонту храму, зокрема і збиття неякісно поштукатуреної частини фасаду обговорювалися на парафіяльних зборах і з цього приводу було прийнято одностайне рішення. Штукатурку збивали самі парафіяни. ОСОБА_12 ОСОБА_2 не мав до цього жодного відношення.

Суд надає віри показанням допитаних свідків, оскільки такі є логічними, послідовними, а тому у суду нема підстав сумніватись у їх достовірності.

Щодо представленого позивачем зведеного кошторисного розрахунку вартості об’єкта будівництва від 05.12.2018 р. та локального кошторису на будівельні роботи, то такі не можуть вважатись належними доказами, оскільки розрахунки не є висновком експерта, не зрозуміло хто є замовником даного кошторису, та на підставі чого проведений даний розрахунок. Зокрема з наданих документів не вбачається чи саме ці роботи, були проведені по усуненню недоліків будівельних робіт у 2016 році чи це інші роботи. Також наданий позивачем локальний кошторис на проведення робіт на 100 кв.м. фасаду, хоча у позові зазначено, що зруйновано 400 кв.м. фасаду. Окрім цього, як ствердив позивач у судовому засіданні він особисто проводив заміри площі церкви рулеткою, хоча за освітою не є будівельником чи експертом у даній галузі знань, що ще раз ставить під сумнів наданий суду розрахунок вартості завданої шкоди.

У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз’яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін, та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

На підставі вищенаведеного, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі, оскільки останній не є носієм суб'єктивних прав та обов'язків, які складають зміст матеріально-правових відносин, тобто є неналежним позивачем та не вправі звертатись до суду з даним позовом, окрім цього не надав в обґрунтування заявлених позовних вимог належних та допустимих доказів, які б підтверджували сам факт завдання шкоди у розмірі 133 356 грн. громаді села Слобідка, саме неправомірними діями відповідача ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 3,4,12, 13, 76,78, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Миртюківська сільська рада Стрийського району Львівської області про відшкодування матеріальних збитків - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: ОСОБА_13