Рішення № 80353289, 05.03.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/5816/18

Провадження № 2/629/216/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2019 року м. Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого-судді Мицик С.А., за участю секретаря судового засідання - Заводяної О.Ю., позивача –ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.12.2004 року є власником квартири, розташованої за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_1. Окрім нього у вказаній квартирі зареєстрована і фактично проживала ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. У листопаді 2017 року відповідачка добровільно покинула квартиру, проте залишається зареєстрованою в ній до теперішнього часу. Зазначив, що йому невідомо де відповідачка мешкає на даний час, витрати по утриманню житла вона не несе, платежі за житлово-комунальні послуги не сплачує, у добровільному порядку з реєстрації з вищезазначеної квартири не знімається. Враховуючи викладене, просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, розташованою за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_2, у зв’язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові. Крім того, зазначив, що вказана квартира була придбана в період їхнього з відповідачкою шлюбу. Також пояснив, що ймовірно відповідачка проживає за кордоном та не планує повертатися і мешкати в квартирі, оскільки має боргові зобов’язання.

Відповідачка у судове засідання не з’явилася, про день та час слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила, відзив на позов не надала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з’явився, надав телефонограму про розгляд справи за його відсутності, просив вирішити справу на розсуд суду.

Зі згоди позивача суд ухвалив розглянути справу заочно на підставі вимог статті 280 ЦПК України.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статті 383 ЦК України та 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Судом встановлено, що 16.07.1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу стало ОСОБА_1. Вказаний шлюб було розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області 13.05.2013 року.

З копії договору купівлі-продажу квартири від 30.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, вбачається, що ОСОБА_1 придбав у власність квартиру, розташовану за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_3 (а.с.11).

З копії довідки про склад сім’ї, виданої Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області 23.10.2018 року, вбачається, що за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7). За відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та ведення реєстру громади Лозівської міської ради Харківської області місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, м-н 4АДРЕСА_3 з 04.03.2005 року по теперішній час(а.с. 15).

Відповідачка в даній квартирі не проживає з 10.11.2017 року, що підтверджується копіями актів про непроживання особи за місцем реєстрації (а.с.9,10).

Правовою підставою обґрунтування позовних вимог позивач зазначив ст. 72 Житлового кодексу України, за змістом якої- визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу квартири за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_3) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц(Постанова ВП ВС від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17).

Таким чином, оскільки квартира за вищевказаною адресою була придбана в період шлюбу сторін по справі, вона належить їм на праві спільної сумісної власності.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. У статті 68 Сімейного кодексу України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи викладене, зважаючи на зміст права власності, його непорушність, суд не може взяти до уваги аргументи позивача щодо обмеження права користування відповідачки квартирою, розташованою за адресою: Харківська область, м. Лозова, м-н 4АДРЕСА_3, оскільки позивач та відповідач є рівноправними власниками квартири, що має статус спільної сумісної власності, враховуючи придбання її під час шлюбу позивача та відповідача.

Здійснення відповідачем перешкод позивачу у праві користування та розпорядження нерухомістю не доведено належними та допустимими доказами.

Керуючись ст.ст. 259, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням-відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області.

Повний текст рішення складено 11.03.2019р.

Суддя С.А. Мицик