Рішення № 80353288, 05.03.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/6269/18

Номер провадження 2/629/360/19

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2019 року м. Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого-судді Мицик С.А., за участю секретаря судового засідання - Заводяної О.Ю., позивача -ОСОБА_1, представника позивача-ОСОБА_6., відповідачів- ОСОБА_3 та ОСОБА_2, представника третьої особи органу опіки та піклування-Кара Я.В., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачка є її біологічною матір'ю, відповідач її удочерив та наразі є її батьком. До 7 класу загальноосвітньої школи вона проживала у сім'ї батьків, які забезпечували її виховання та утримання. В подальшому зі згоди батьків вона переїхала жити до м. Жмеринка Вінницької області до своєї рідної баби ОСОБА_4, яка опікувалась нею півроку, після чого відмовилась від неї та запропонувала повернутись до батьків або йти жити до двоюрідної баби ОСОБА_5, яка також проживала у м. Жмеринка. Зазначила, що оскільки батькам вона була не потрібна, то попросилася до ОСОБА_5, яка забрала її до себе та стала виховувати і матеріально забезпечувати. За сприянням ОСОБА_5 вона закінчила 9 класів Жмеринської ЗОШ № 4, після чого вступила до Тульчинського коледжу ветеринарної медицини, де навчається на 2 курсі денного відділення. У дні навчання вона проживає в гуртожитку м. Тульчин, а на вихідні приїжджає до ОСОБА_5, яку вважає своєю найближчою родиною. Крім того, зазначила, що під час останньої зустрічі з матір'ю, до якої вона приїжджала в серпні 2018 року за особистими документами, остання її принижувала та безпричинно побила. Отже, з 2014 року відповідачі взагалі не приділяють уваги її вихованню та не піклуються про неї, жодних зв'язків з нею не підтримують, матеріально не забезпечують. Така позиція свідчить про відсутність у відповідачів будь-якого бажання підтримувати з нею родинні відносини та правовий зв'язок, що суперечить її інтересам. Відповідачі свідомо не виконують батьківські обов'язки, встановлені ст. 150 Сімейного кодексу України, її вихованням не займаються, про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток не піклуються, не забезпечують їй необхідного харчування, медичного догляду, лікування, з нею взагалі не спілкуються, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі. Всі ці обов'язки фактично виконує її двоюрідна баба - ОСОБА_5, наразі вона залишається на її утриманні і вихованні. Враховуючи викладене, просила позбавити відповідачів батьківських прав щодо неї.

В підготовчому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.

В підготовчому засіданні відповідачі позовні вимоги визнали в повному обсязі.

В підготовчому засіданні представник третьої особи просила вирішити справу на розсуд суду, та зазначила, що наразі письмовий висновок щодо розв'язання даного спору не готовий, оскільки розглянути дане питання заплановано на черговому засіданні виконавчого комітету Лозівської міської ради, як органу опіки та піклування.

Вислухавши пояснення сторін та представника третьої особи дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Судом встановлено, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою відповідачів, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 29.08.2009 року(а.с. 7-8).

Згідно копії довідки про реєстрацію особи громадянином України № 5934, ОСОБА_1 набула громадянство України на підставі ч.1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», з моменту народження(а.с. 6).

З копій довідки про реєстрацію місця проживання особи відділу з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб та веденню реєстру громадян та Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1(а.с. 4-5).

Позивачка у 2017 році закінчила загальноосвітню школу І-ІІІ ст. № 4 комунальної власності територіальної громади м. Жмеринки Вінницької області, що підтверджено копією свідоцтва про базову загальну середню освіту(а.с. 9).

Згідно довідки квартального комітету «Постройки» м. Жмеринка від 12.10.2017р. № 352, ОСОБА_1 з 01.10.2015 р. до 13.06.2017р. проживала за адресою: АДРЕСА_2(а.с. 13).

Позивачка навчається на 1-Б курсі Тульчинського коледжу ветеринарної медицини БНАУ з 01.09.2017р. на денному відділенні, державна форма навчання; навчальним планом передбачено закінчити навчання 25.06.2021 р.; рівень акредитації-перший, що підтверджено довідкою Тульчинського коледжу ветеринарної медицини від 13.03.2018р.(а.с. 15).

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В даній ситуації суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім'ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п'ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Для суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідачів відбувається втручання в їх право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України. З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини" (статті 1, 9 Конвенції). Досліджуючи правомірність втручання в право відповідачів на сімейне життя, суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в статті 29 Декларації, згідно із якими: Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейного кодексу України (статті 164-167).

Відповідно до ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст.150, 151, 152, 155 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст.164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст.165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Відповідно до п.п. 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Таким чином, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, а також враховуючи визнання позову відповідачами, суд дійшов переконливого висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прав відносно їх неповнолітньої доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що повністю відповідає інтересам дитини.

Суд звертає увагу відповідачів на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідачі до початку розгляду справи по суті визнали позовні вимоги - на користь позивача з відповідачів стягується 50 відсотків судового збору, а інші 50 відсотків повертаються позивачу з державного бюджету.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 142, 200, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.150, 164-166 Сімейного кодексу України, п.п.15,16. Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав-задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина Російської Федерації, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянку України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, відносно їх доньки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3- 50 відсотків понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 352,40 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 коп., а саме- по 176 гривень 20 копійок з кожного.

Повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3,- 50 відсотків понесених судових витрат зі сплати судового збору з державного бюджету України, сплачених по квитанції № ПН3170799 від 12.11.2018 року в сумі 352(триста п'ятдесят дві) гривні 40 коп.(отримувач: Лозівське УК/мЛозова/22030101; рахунок 31219206020015; код 38053090; код банку 899998).

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11.03.2019р.

Суддя С.А. Мицик