Рішення № 80344594, 07.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2019 року № 810/5117/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправною і дискримінаційною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати пенсії за віком з квітня 2017 року ОСОБА_1;

- зобов’язати Броварське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість пенсії за віком з квітня 2017 року по день прийняття рішення про поновлення виплат.

У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», припинено здійснювати виплату пенсії, оскільки актом обстеження матеріально-побутових умов сім’ї не підтверджене фактичне місце проживання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку із початком проведення антитерористичної операції зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у м. Бровари Київської області вул. Олімпійська, б. 10, кв. 68 та з 01.03.2016 перебуває на обліку у Броварському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області. Однак відповідач протиправно призупинив виплату позивачеві пенсію, починаючи з 01.04.2017. Позивач зазначив, що вказані дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 08.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позов, в якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та повідомив про призупинення виплати пенсії позивачеві до з’ясування місця фактичного перебування/проживання внутрішньо переміщеної особи.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії ЕМ № 1138492, виданим Словяносербським РВ УМВС України в Луганській області 11.03.1999; зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 19-А Словяносербського району, Луганській обл. з 29.09.2011 року.

Право на отримання пенсії за віком підтверджується пенсійним посвідченням №1927217101 серії ААБ № 368702, виданим 16.01.2008 Пенсійним фондом України.

Позивач, є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 10 , кв. 68, де з 06.03.2017 її було поставлено на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 06.03.2017.

З 01.04.2017 відповідач припинив виплату пенсії позивачеві до з'ясування місця фактичного перебування/проживання.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача позивач оскаржив їх до суду.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з 01.04.2017 з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб (надалі -Закон № 1706-VII ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

З повідомлених відповідачем обставин вбачається, що згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 була видана довідка, що підтверджує статус як особи переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за №0000133793 від 06.03.2017 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України № 1058 перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Водночас зміна місця проживання тощо, не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії .

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058 так і Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що ОСОБА_1 звернулася до управління про запит пенсійної справи з м. Бахмут Донецької області 06.03.2017. Пенсію не отримувала з березня 2016 року. Заява зареєстрована управлінням 06.03.2017 за №75 та підготовлено запит пенсійної справи №81 від 06.03.2017. Позивача було включено до списку на отримання інформації для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи від 09.03.2017 року. Електрона пенсійна справа надійшла до управління 23.03.2017, макет паперової справи 03.04.2017. На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи № 18 від 30.03.2017 пенсійна справа взята на облік з 01.03.2016, проте виплата не проводиться, оскільки актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, не підтверджене фактичне місце проживання/перебування позивача за вказаною нею адресою. Водночас, згідно з пп. 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування. Також відповідач вказав, що після спілкування в телефонному режимі позивач 28.03.2017 прибула до управління, але адреси проживання назвати не змогла, де проводити перевірку не знала, постійного місця проживання в межах міста немає.

Разом з цим, враховуючи предмет позову та його підстави судом досліджується питання щодо дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем права виключно на пенсійне забезпечення, а не отримання соціальних виплат.

Судом встановлено, що відповідач в порушення положень частини третьої статті 4 та статті 5 Закону №1058 прийняв розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це – нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Більш того, згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13.03.2018 (справа № 235/4162/17), 20.03.2018 (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Оскільки жодних підстав, передбачених статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” для призупинення виплати позивачеві пенсії не встановлено, суд дійшов до висновку, що вимога про визнання протиправними дії Броварського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо призупинення з 01.04.2017 виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2017 та, відповідно, її виплату, а також допуску до негайного виконання рішення суду, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; доведеність вини пенсійного органу – наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.

Відповідно до матеріалів справи, позивачеві пенсія не виплачувалася з 01.04.2017, що не заперечується відповідачем.

У справі, що розглядається, відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечував, однак призупинив її виплату у зв'язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачеві підлягає поновленню з моменту її припинення.

Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання поновити позивачеві виплату раніше призначеної пенсії з 01.04.2017 та виплатити заборгованість, утворену з 01.04.2017, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій по призупиненню з 01.04.2017 виплати призначеної позивачеві пенсії.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач просив відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення та при поданні даного адміністративного позову не було сплачено судовий збір, питання про присудження на його користь судових витрат не вирішується.

Відповідно, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704,80грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 41246506, бул. Незалежності, 11, м. Бровари, Київська область, 07400) по призупиненню з 01.04.2017 виплати призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, Луганська обл., Словяносербський район, смт. Родакове, вул.. Садова, буд. 19А) пенсії.

Зобов’язати Броварське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії з 01.04.2017 та виплатити заборгованість, утворену з 01.04.2017.

Рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь Державного бюджету України (ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101, код отримувача: 37955989, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 34316206084081, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 07.03.2019

Суддя Панченко Н.Д.