Рішення № 80344536, 04.03.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2019 р. справа № 300/261/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Мула Х.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

04.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (Івано-Франківське управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018.

Позовні вимоги мотивує тим, що він є власником об'єктів нежитлової нерухомості, а саме виробничий корпус №4 (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201) та виробничий корпус №4А (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201/4), які в силу положень пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктами оподаткування, оскільки відносяться до об'єктів промисловості. Тому вважає, що оскаржуваними рішеннями контролюючим органом протиправно визначено зобов’язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом своїх порушених прав та інтересів, в якому просить скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою від 06.02.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

18.02.2019 на адресу суду надійшло клопотання позивача, в якому останній просив проводити розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 клопотання позивача задоволено та призначено судове засідання з розгляду даної справи на 10:00 год. 04.03.2019.

22.02.2019 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об'єкти нежитлової нерухомості, а саме виробничий корпус №4 (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201) та виробничий корпус №4А (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201/4).

Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області (Івано-Франківське управління) прийнято податкові повідомлення-рішення №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018, якими на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік на загальну суму 99 689,60 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано ст. 266 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 266.1.1 та 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст. 266 вказаного Кодексу визначено, що базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 вказаного Кодексу ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу встановлено порядок обчислення суми податку.

Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266.10 вказаного Кодексу податкове зобов’язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України від 07.12.2017 року № 2245-VIII, яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

- 266.10.2. - у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання;

- 266.10.3. - податкове зобов’язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дні у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов'язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Як зазначалося вище, відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості.

Сполучник «зокрема» вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Визначення приналежності будівель нерухомості до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують класифікаційні ознаки та функціональне призначення такого об’єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК БС) затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року №507.

Відповідно до ДК БС будівлі промисловості мають код державного класифікатору будівель - 1251. Він включає:криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

ДК БС призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Таким чином, з метою застосування норми п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України до будівель промисловості відносяться об’єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості» як будівлі промислового призначення.

Відповідно до довідки Івано-Франківської філії Державного підприємства Український Державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто ім. Ю. М. Білоконя за №К-101/375 від 04.08.2017 виробничий корпус №4 (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201) та виробничий корпус №4А (м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 201/4), згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до нежитлових будівель, будівлі промисловості, код 1251.9 – будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічні (а.с.15).

Отже, нерухоме майно, що належить позивачу і є предметом спірних правовідносин, належить до будівель промисловості, які відповідно до п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об’єктом оподаткування.

Посилання відповідача на те, що нерухомість позивача не належить до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування, оскільки позивач як власник не має статусу промислового підприємства, є необґрунтованими з огляду на те, що об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об’єкт нерухомості, а не суб’єкт як власник такої нерухомості.

Виходячи з вищенаведеного, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника (зокрема організаційно-правова форма власника та вид підприємницької діяльності).

При цьому суд враховує принцип презумпції правомірності рішень платника податку за яким, в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).

Вказана позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішенні від 14.01.2010 року (набуло статусу остаточного 14.01.2001 року) в справі «Щокін проти України» в пункті 57 якого Суд зазначив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв’язку з чим підлягають до скасування.

Вирішуючи спір, судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року № 822/2624/16, від 10 квітня 2018 року в справі №813/3803/16, від 11 вересня 2018 року в справі № №819/1818/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Водночас, твердження позивача про те, що об’єкти нерухомості щодо яких контролюючим органом проведено донарахування зобов’язань з податку на нерухоме майно, з 2016 року по серпень 2018 року самовільно захоплені ДП ВО «Карпати», на думку суду не є тією обставиною, яка б вказувала на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при зверненні з вказаним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 996,80 грн., то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, вул. Спортивна, 32/96, м. Івано-Франківськ, 76018) до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2018 року, задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018 року.

Стягнути з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, вул. Спортивна, 32/96, м. Івано-Франківськ, 76018) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 996 (дев'ятсот дев'яносто шість) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 11 березня 2019 р.